01 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 903/4/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги приватного підприємства "Інтеренергоінвест"
на рішення господарського суду Волинської області 12.01.2021
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021
у справі № 903/4/20
за позовом приватного підприємства "Інтеренергоінвест"
до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Електра"
про визнання недійсним та часткове скасування рішення,
07.06.2021 (відповідно до відмітки на поштовому конверті) приватне підприємство "Інтеренергоінвест" (далі - ПП "Інтеренергоінвест") звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області 12.01.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 903/4/20, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про залишення її без руху, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись і який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.
Оскаржуючи у касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник цитує приписи статті 287 ГПК України, зміст касаційної скарги містить лише виклад фактичних обставин справи, які досліджено/не досліджено (враховано/не враховано) судами попередніх інстанцій, однак скаржник не визначає жодної з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбаченої (передбачених) абзацом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також конкретної норми матеріального та/або процесуального права, які неправильно застосували чи порушили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. При цьому посилання скаржника, на низку постанов Верховного Суду не формує чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини другої статті 287 ГПК України, а суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Водночас відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставку судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру встановлено в 1-му розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду).
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році з 1 січня встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1 921 грн.
Виходячи з приписів Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання цієї касаційної скарги мав бути сплачений в сумі 3 842,00 грн (1 921 грн х 200%).
Проте скаржником до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Не зазначено про наявність такого доказу і в переліку додатків до касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Таким чином, Суд зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме: зазначити підставу касаційного оскарження судового рішення, визначену абзацом першим частини другої статті 287 ГПК України з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, з огляду на предмет оскарження; надати суду документ про сплату судового збору у сумі 3 842,00 грн на відповідні реквізити рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:
- отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;
- код класифікації доходів бюджету: 22030102;
- найменування податку, збору, платежу: "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".
Суд також вважає за необхідне звернути увагу ПП "Інтеренергоінвест" на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України.
З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 ГПК України, Касаційний господарський суд
1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Інтеренергоінвест" на рішення господарського суду Волинської області 12.01.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 903/4/20 залишити без руху.
2. Надати приватному підприємству "Інтеренергоінвест" строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Документи про усунення недоліків надсилати за адресою: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити приватному підприємству "Інтеренергоінвест", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос