01 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 909/815/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2020
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021
у справі № 909/815/20
за позовом фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
до товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-ІФБуд",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,
про стягнення заборгованості за договором про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 10.05.2019 № 37 у розмірі 4 470 549,53 грн, з яких 4 164 971,96 грн - основний борг, 54 977,63 грн - інфляційні втрати, 64 336,94 грн - 3% річних, 186 263,01 грн - пеня,
07.06.2021 (відповідно до відмітки на поштовому конверті) фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - Управління) безпосередньо звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 у справі № 909/815/20, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Перевіривши матеріали цієї скарги, Суд дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись і який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.
Оскаржуючи у касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказує на порушення та невірне застосування норм матеріального та процесуального права та цитує приписи частини другої статті 287 ГПК України.
При цьому, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте належним чином не обґрунтовує щодо якої конкретно норми права відсутній відповідний висновок.
Водночас із тексту касаційної скарги убачається, що скаржник наводить судову практику Верховного Суду в аналогічних справах, які на його думку, суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах: № 909/1088/18, № 909/671/17 та № 344/16651/16, однак без будь-якого правового обґрунтування подібності правовідносин, без зазначення конкретної норми права не може бути підставою касаційного оскарження.
З огляду на викладене потребує уточненню визначена скаржником підстава звернення з касаційною скаргою (чи неврахування висновків Верховного Суду, чи відсутність висновку Верховного Суду), оскільки вказуючи на відсутність висновку (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), як підстави касаційного оскарження судового рішення, скаржник одночасно наводить перелік справ, які на його думку є подібними (аналогічними) зі справою, що розглядається, що відповідає пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на наведене, касаційна скарга Управління залишається без руху із наданням скаржникові строку для приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Таким чином на виконання вимог цієї ухвали скаржнику необхідно уточнити неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу для касаційного оскарження судових рішеннь, з одночасним обґрунтуванням цих підстав з урахуванням вищезазначених вимог процесуального закону.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу Управління на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
1. Касаційну скаргу фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 у справі № 909/815/20 залишити без руху.
2. Надати фінансовому управлінню виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити фінансовому управлінню виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Колос