10.06.2021 Справа № 920/1188/17
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/1188/17
за позовом Комунального підприємства “Міськводоканал” Сумської міської ради (40009, м. Суми, Білопільський шлях, 9, код ЄДРПОУ 03352455),
до відповідача Спільного Українсько-Білоруського підприємства “Укртехносинтез” у формі ТОВ (40020, м. Суми, проспект Курський, 6, код ЄДРПОУ 21127532),
про стягнення 90014,31 грн.,
за участю представників:
від позивача: Дудник Н.В.,
від відповідача: Архипенко О.І.,
справа розглядається у порядку загального позовного провадження,
установив:
12.12.2017 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 90014,31 грн. (з яких: 85354,58 грн заборгованість за об'єми скинутих понаднормативно забруднених стічних вод, 2651,62 грн пеня, 325,95 грн. 3% річних, 1682,16 грн. інфляційні втрати), а також 1600,00 грн. судового збору.
Ухвалою суду від 14.12.2017 (суддя Левченко П.І.) прийнято позовну заяву до розгляду і порушено провадження у справі №920/1188/17.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21.12.2017 №4215/0/15-17 звільнено суддю Господарського суду Сумської області Левченка П.І. У зв'язку із звільненням судді ОСОБА_1 та необхідністю розгляду даної справи, відповідно до розпорядження керівника апарату від 23.01.2018 здійснено повторний атоматизований розподіл судової справи між суддями.
23.01.2018 згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі №920/1188/17 визначено суддю Спиридонову Н.О.
23.01.2018 відповідач подав до суду письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення позивачем Правил приймання стічних вод у систему каналізації м. Суми, затверджених рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.2011 № 539. Як на етапі відбирання та аналізу проб стічних вод на об'єкті відповідача, так і під час здійснення розрахунку плати за скид забруднюючих речовин. Зазначені порушення ставлять під сумнів результати діяльності позивача у спірних правовідносинах та, як наслідок, здійснені ним розрахунки.
23.01.2018 відповідач також подано заяву про зупинення провадження у справі №02/09-000939 від 23.01.2018, в якій відповідач просив суд зупинити провадження у справі №920/1188/17 до вирішення пов'язаної з нею справи №591/1519/15-а, що розглядається Зарічним районним судом м. Суми в порядку адміністративного судочинства.
16.02.2018 позивачем подано до суду заперечення на заяву про зупинення провадження у справі № 920/1188/17, в якому він просить суд відмовити в задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження за його необґрунтованістю.
Крім наведеного, позивач надав відповідь на відзив № 22/1154 від 16.02.2018, де заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та зазначає, що позивачем дотримано процедуру відбирання, зберігання, та транспортування проб, аналіз стічних вод позивачем проведено своєчасно в строки визначені чинним законодавством.
05.04.2018 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому просить суд прийняти дане клопотання та долучити його до матеріалів справи і врахувати обставини, викладені в даному клопотанні під час розгляду заяви відповідача про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 17.04.2018 задоволено заяву №02/09-000939 від 23.01.2018 Спільного Українсько-Білоруського підприємства “Укртехносинтез” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про зупинення провадження у справі № 920/1188/17. Зупинено провадження у справі №920/1188/17 до вирішення по суті Касаційним адміністративним у складі Верховного Суду пов'язаної справи № 591/1519/15-а.
18.12.2019 суд направив на адреси сторін запити з вимогою терміново повідомити Господарський суд Сумської області про результати розгляду Касаційним адміністративним у складі Верховного Суду справи № 591/1519/15-а.
28.12.2019 до суду від позивача надійшло повідомлення про результат розгляду справи № 591/1519/15-а.
У зв'язку з необхідністю вирішення питання про поновлення провадження у справі №920/1188/17 та тривалим відрядженням судді Спиридонової Н.О., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, відповідно до Витягу з протоколу від 02.01.2020 справу передано на розгляд судді Котельницькій В.Л.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.01.2020 у справі №920/1188/17 поновлено провадження у справі № 920/1188/17; розгляд справи розпочато спочатку та призначено підготовче засідання.
10.02.2020 до суду надійшла заява позивача про зупинення провадження у справі (вх. № 474к від 10.02.2020), у якій позивач просив суд зупинити провадження у справі №920/1188/17 до набрання законної сиди судовим рішенням у справі №480/3156/19 за позовом АТ “Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування “Насосенергомаш” до Виконавчого комітету Сумської міської ради, 3-і особи: КП “Міськводоканал” Сумської міської ради, АТ “Укрхімпроект” про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.2011 № 539 “Про внесення змін та доповнень до рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 №596 “Про затвердження Правил приймання стічних вод в системи каналізації м.Суми”.
12.02.2020 відповідачем поданий відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що у позивача були відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 85354,58 грн як заборгованості за об'єми скинутих понаднормативно забруднених стічних вод.
13.02.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з лікарняним судді Котельницької В.Л., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
Ухвалою від 19.02.2020 суд призначив підготовче засідання у справі на 03.03.2020.
27.02.2020 на адресу суду від позивача надійшли пояснення № 22/1719 від 25.02.2020, у яких він підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Позивач подав до суду клопотання від 03.03.2020 №22/1186 (вх № 741к від 03.03.2020), відповідно до якого він просить суд зупинити провадження у справі №920/1188/17 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 480/3156/19.
Ухвалою суду від 03.03.2020 зупинено провадження у справі № 920/1188/17 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 480/3156/19 за позовом АТ “Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування “Насосенергомаш” до Виконавчого комітету Сумської міської ради, 3-і особи: КП “Міськводоканал” Сумської міської ради, АТ “Укрхімпроект” про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.2011 № 539 “Про внесення змін та доповнень до рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 №596 “Про затвердження Правил приймання стічних вод в системи каналізації м.Суми”.
21.01.2021 відповідачем подане клопотання (вх № 512к) про поновлення провадження у справі у зв'язку із усуненням обставини, яка зумовила зупинення провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 01.02.2021 задоволено клопотання відповідача (вх № 512к від 21.01.2021) про поновлення провадження у справі; поновлено провадження у справі №920/1188/17; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; призначено підготовче засідання у даній справи на 25.02.2021.
23.02.2021 позивачем подана заява (вх №981к) про зміну підстав позову, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 85354,58 грн заборгованості за об'єми скинутих понаднормативно забруднених стічних вод, 2651,62 грн пені, 325,95 грн - 3 % річних, 1682,16 грн інфляційних нарахувань та 1600,00 грн судового збору.
У підготовчому судовому засіданні 25.02.2021 в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України судом постановлено протокольну ухвалу, якою задоволено усне клопотання представників сторін про відкладення підготовчого засідання та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні та з розгляду заяви позивача про зміну підстав позову до 10.03.2021.
Представник позивача подав клопотання (вх № 1178к від 10.03.2021) про долучення до матеріалів справи доказів, в якому просить суд поновити строк для надання доказів та долучити до матеріалів справи копію договору на водопостачання та прийом стічних вод з підприємствами, установами, організаціями № 846 від 12.10.2010, який зазначений в додатках до позовної заяви, але не був помилково доданий до позову при зверненні до суду.
Представник відповідача у підготовчому судовому засіданні від 10.03.2021 заявив усне клопотання про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог та про виклик свідків, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як відбірників служби лабораторного контролю стічних вод, які надали показання, що долученні позивачем до відповіді на відзив, поданої суду 16.02.2018 за вх №1362.
У підготовчому судовому засіданні 10.03.2021 в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України судом постановлено протокольну ухвалу, якою задоволено клопотання позивача про долучення доказів (вх №1178к від 10.03.2021), поновлено позивачу строк для надання доказу та долучено до матеріалів справи договір на водопостачання та прийом стічних вод з підприємствами, установами, організаціями № 846 від 12.10.2010.
Ухвалою суду від 10.03.2021 відмовлено в задоволенні усних клопотань представника відповідача про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог та про виклик свідків; прийнято до розгляду заяву позивача про зміну підстава позову (вх №981к від 23.02.2021); закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 10.06.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до витягу з ЄДРПОУ, доданого позивачем до позовної заяви, основним видом діяльності позивача є забір, очищення та постачання води; каналізація, відведення іі очищення стічних вод, що підтверджується.
Згідно з рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 №322 “Про визначення виробників та виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Суми” КП «Міськводоканал» Сумської міської ради визначено виробником та виконавцем послуг з постачання холодної води і водовідведення в місті Суми.
Між Комунальним підприємством «Міськводоканал» Сумської міської ради (далі - позивач, виконавець) та Спільним Українсько-Білоруського підприємства “Укртехносинтез” у формі ТОВ (далі - відповідач, споживач) укладено Договір на водопостачання та прийом стічних вод від 12.10.2010 № 846 та Договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення від 24.10.2016 № 846.
Відповідно до умов укладених договорів виконавець зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані йому послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Як зазначає позивач у своєму позові, сторони у своїх взаємовідносинах, окрім інших нормативно-правових актів, керуються:
-Правилами приймання стічних вод у систему каналізації м. Суми, затвердженими рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 №596 “Про затвердження Правил приймання стічних вод в системи каналізації м. Суми” із змінами (далі - Правила від 10.12.2007 № 596);
-рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.2011 №539 “Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 №596 “Про затвердження Правил приймання стічних вод в системи каналізації м. Суми”, (далі - Правила від 06.09.2011 № 539).
Відповідно до умов укладених договорів споживач зобов'язаний дотримуватися встановлених кількісних та якісних показників стічних вод на каналізаційних випусках. Оплачувати рахунки за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням при порушенні встановлених допустимих концентрацій забруднюючих речовин у концентрації, визначеної місцевими правилами приймання стічних вод.
Відповідно до п. 2.2.1 Правил від 10.12.2007 № 596, п. 2.2.1 Правил від 06.09.2011 р. №539 КП “Міськводоканал “ Сумської міської ради (виконавець) має право контролювати якість, кількість та режим скиду стічних вод абонента (споживача). Пред'являти Споживачу рахунки при порушенні місцевих правил приймання стічних вод та скиду їх з понаднормативним забрудненням.
Пунктом 4.2 Правил від 10.12.2007 № 596, п. 4.2. Правил від 06.09.2011 р. № 539 визначено, що для всіх абонентів, що скидають стічні води в систему каналізації м.Суми, встановлені єдині допустимі концентрації забруднюючих речовин, що наведені у таблиці 1 до цих Правил. Вони встановлені відповідно, до норм чинного законодавства, виходячи з технічних можливостей міської каналізаційної мережі і очисних споруд, з урахуванням затверджених допустимих концентрацій (ДК) речовин, що надходять з очищеними стічними водами в басейн р. Псел, і якісного складу із міського водопроводу.
Згідно з п. 7.5. Правил від 10.12.2007 № 596, п. 7.5. Правил від 06.09.2011 р. № 539 при перевищенні вмісту забруднюючих речовин в стічних водах абонента при скиді у міську каналізацію, порівняно з встановленими допустимими концентраціями (ДК), абонент сплачує Водоканалу плату за скид понаднормативних забруднень, яка рахується за встановленим нормативом плати за очищення 1 куб.м. стічних вод з вмістом забруднень у межах допустимих концентрацій (Нп), об'ємом скинутих понаднормативно забруднених стічних вод (Vпз) та коефіцієнтом кратності (Кк), який враховує рівень І небезпеки скинутих забруднень для технологічних процесів очищення стічних вод та екологічного стану водойми:
= Нп х Vпз х Кк.
Позивачем, при здійсненні контролю за скидом забруднюючих речовин, виявлено факт скиду відповідачем в міську каналізацію стічних вод з перевищенням вмісту рівня, а саме:
06.10.2016 позивачем здійснено відбір проб стічних вод на об'єкті відповідача (акт відбору стічних вод №1144 від 06.10.2016). Провівши аналіз цих стічних вод, що підтверджується протоколом дослідження якості стічних вод №2942 (без дати), позивачем встановлено перевищення ГДК у стічних водах відповідача за загальним коефіцієнтом кратності 0,46, що, на думку позивача дає йому право на стягнення з відповідача плати у розмірі 1102,98 грн.
16.05.2017 позивачем проведено відбір стічних вод у стічному колодязі №1 на об'єкті відповідача (акт відбору стічних вод №379 від 16.05.2017) та стічному колодязі №2 на об'єкті відповідача (акт відбору стічних вод №379 від 16.05.2017). Провівши аналізи цих стічних вод, що підтверджується протоколами дослідження якості стічних вод №3335 (без дати) та №3336 (без дати), позивачем встановлено перевищення ГДК у стічних водах відповідача за загальним коефіцієнтом кратності 5,48 (протокол дослідження №3335) та коефіцієнтом кратності 10,99 (за протоколом дослідження №3336), що, на думку позивача дає йому право на стягнення з відповідача плати у розмірі 26994,90 грн.
13.06.2017 позивачем проведено відбір стічних вод у стічному колодязі №2 на об'єкті відповідача (акт відбору стічних вод №499 від 13.06.2017) та стічному, колодязі №1 на об'єкті відповідача (акт відбору стічних вод №500 від 13.06.2017). Провівши аналізи цих стічних вод, що підтверджується протоколами дослідження якості стічних вод №3391 (без дати) та №3392 (без дати), позивачем встановлено перевищення ГДК у стічних водах відповідача за загальним коефіцієнтом кратності 7,57 (протокол дослідження №3391) та коефіцієнтом кратності 6,36 (за протоколом дослідження №3392), що, на думку позивача дає йому право на стягнення з відповідача плати у розмірі 23404,70 грн.
20.07.2017 позивачем проведено відбір стічних вод у стічному колодязі №2 на об'єкті відповідача (акт відбору стічних вод №107 від 20.07.2017) та стічному колодязі №1 на об'єкті відповідача (акт відбору стічних вод №108 від 20.07.2017). Провівши аналізи цих стічних вод, що підтверджується протоколами дослідження якості стічних вод №3509 (без дати) та №3510 (без дати), позивачем встановлено перевищення ГДК у стічних водах відповідача за загальним коефіцієнтом кратності 5,56 (протокол дослідження №3509) та коефіцієнтом кратності 18,6 (за протоколом дослідження №3510), що, на думку позивача дає йому право на стягнення з відповідача плати у розмірі 33852,00 грн.
Враховуючи зазначені докази, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 85354,58 грн. заборгованості за об'єми скинутих понаднормативно забруднених стічних вод, а також 2651,62 грн пені, 325,95 грн. 3% річних, 1682,16 грн. інфляційній втрат.
Однак, відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що позивач свідомо укриває факти порушення ним вимог місцевих правил, як під час відбирання проб стічних вод так і під час проведення розрахунку, у зв'язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити.
Зокрема відповідач наголошує, що згідно пункту 6.7.7. місцевих правил, відбір і аналіз проб проводиться згідно ДСТУ ISO 5667-3-2001 ( ISO 5667-3:1994,IDT) « Якість води. Відбирання проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами».
Зазначений стандарт встановлює загальні принципи і дає уявлення щодо запобіжних заходів, яких необхідно дотримуватись під час зберігання і транспортування проб води.
Вище зазначеним стандартом передбачено, що води, особливо поверхневі і майже усі, що скидаються як стічні води, чутливі до різного роду фізичних, хімічних чи біологічних реакцій, що можуть мати місце в період між відбиранням проби і їх безпосереднім аналізуванням. Природа і інтенсивність таких реакцій часто є така, що у випадку, коли не прийнято необхідних запобіжних заходів перед або під час транспортування і в період зберігання проби в лабораторії до моменту проведення аналізу, концентрація визначуваної речовини буде відрізнятися від початкової, яка була під час відбирання проб.
Активність цих реакцій залежить від результату взаємодії хімічної і біологічної природи зразка: його температури, чутливості до світла, матеріалу посудини, періоду між відбиранням проби і аналізуванням, умовами, в яких він перебував.
Згідно Таблиці 1 та 2 до ДСТУ ISO 5667-3-2001 ( ISO 5667-3:1994,IDT) «Якість води. Відбирання проб. Частина 3» для проведення аналізів певних речовин необхідно дотримуватись вимог, встановлених до консервування проб, та керуватись міжнародними стандартами під час проведення лабораторних аналізів.
Відповідач зазначає, що у порушення вищенаведених стандартів, консервування проб позивачем не здійснювалось, а враховуючи обов'язковість консервування, що передбачена Національним стандартом, не дотримання вимог з консервування проб може свідчити про той факт, що результати аналізів таких проб не можуть вважатися достовірними, адже вони були відібрані з порушенням вимог спеціального законодавства у цій сфері.
Так, в актах відбору проб взагалі не зазначено матеріал посуду, не вказано матеріал відбірної тари, у зв'язку з чим визначити відповідність їх встановленим вимогам стає неможливим.
Крім того, згідно з відомостями, викладеними в Актах відбору проб стічних вод, Позивач відбирав разові проби у кількості 1 штуки, об'ємом 2,0 літра. Із даних разових проб позивач представив якісний показник з більше, ніж 10 складових (зокрема, наявні такі показники, як БСК, завислі речовини, ХСК, нітрити, нітрати, фосфати, pH, залізо, жири, мідь, цинк, сульфати тощо). Проте п. 4.1. ДСТУ ISO 5667-10-2001 «Настанови щодо відбирання проб стічних вод» чітко вказує, що відбирання проб для аналізу вмісту нафтопродуктів та жирів має здійснюватись виключно в скляний посуд.
Акт відбору проб стічних вод та протоколи дослідження якості стічних вод не містять посилання на умови зберігання та транспортування проб стічних вод до проведення їх аналізу. Між тим, згідно додатку № 3 до Єдиного міжвідомчого керівництва по організації та здійсненню державного моніторингу вод, температура зберігання проби, наприклад, азоту амонійного та БСК не повинна перевищувати 4 градусів Цельсію (згідно з ДСТУ 5667-3-2001 - не вище 5 градусів), тобто проби стічних вод Відповідача, до проведення аналізу обов'язково повинні були зберігатись в спеціальних холодильниках або термосах. Окрім того, згідно з вимогами ДСТУ 5667-3-2001, проба для аналізу БСК повинна зберігатись в темряві, для чого треба використовувати непрозорі або коричневі скляні посудини.
Згідно з вимогами ДСТУ 5667-10-2001, а саме пункту 5.3.1.1, для визначення певних речовин можна використовувати виключно разові проби, наприклад визначаючи нафтопродукти, жири, хлор, в даному випадку аналізи будуть неоднозначними, якщо їх починати не відразу після відбирання проби і якщо одразу використовують не весь об'єм води.
Крім зазначеного, на думку відповідача, позивач порушив вимоги щодо консервування проб, зокрема у відповідності до таб. 1 та 2 ХСК має бути окислене до рН<2 за допомогою H2S04, охолоджено до темп, від 2 до 5 С° зберігатись в темряві та відбиратись в скляний посуд. Залізо (II) має бути окислене до рН<2 за допомогою НС1 і унеможливлено потрапляння атмосферного повітря. СПАР має відбиратись у скляний посуд. Азот має бути окислений до рН<2 за допомогою H2S04, охолоджено до темп, від 2 до 5 С° зберігатись в темряві. Мідь, Свинець, Цинк, Нікель має бути окислене до рН<2. В той же час, окиснювання до рН<2 не підходить для Нітритів та Фосфатів.
Суд зазначає, що спір у даній справі стосується правомірності нарахування позивачем та стягнення з відповідача плати за скид стічних вод з понаднормативних вмістом допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у систему каналізації міста Суми, розрахованої позивачем на підставі положень, визначених місцевими правилами приймання стічних вод.
Обов'язком держави згідно з статтею 16 Конституції України є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів (преамбула Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Згідно із Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення":
- до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення належать затвердження місцевих правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення відповідних населених пунктів (стаття 13);
- місцеві правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення населеного пункту встановлюють вимоги щодо приймання стічних вод населеного пункту. Місцеві правила розробляються на підставі та з урахуванням вимог правил приймання стічних вод та порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування (стаття 131).
Суд виходить з того, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У постанові від 05.06.2020 Верховний Суд складом об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 920/653/18 вказав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, у якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Отже, рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 "Про затвердження Правил приймання стічних вод в системі каналізації м. Суми" та рішення виконавчого комітету Сумської міської ради "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 "Про затвердження Правил приймання стічних вод в системі каналізації м. Суми" від 06.09.2011 №539 з огляду на їх правову природу є нормативно-правовими актами.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 ).
Суд також звертається до правової позиції, викладеної в абзаці п'ятому пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03.10.1997 № 4-зп/1997.
Конституційний Суд України вказав, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
За юридичною позицією Конституційного Суду України з прийняттям нормативно-правового акта в новій редакції втрачають чинність норми акта в попередній редакції (ухвала від 09.07.1998 № 6-уп/98).
Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): „закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - „закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - „закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
При цьому в абзаці другому, реченні першому абзацу п'ятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 визначено, що «імператив надання дієвості принципові верховенства права (правовладдя) вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул».
Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Близький висновок викладений і в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15.
Зазначені правові акти (рішення №596 та №539), зважаючи на їх юридичну силу та властивості, є нормативно правовими актами, чинність та юридична сила яких спрямована передусім на невизначене коло осіб, і породжують конкретні правовідносини, обумовлені ними, зокрема спрямовані на реалізацію заходів щодо приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту, у яких установлюються допустимі концентрації для кожної забруднюючої речовини, що може скидатися підприємствами в систему каналізації, а також відображаються місцеві особливості приймання стічних вод Підприємств у міську каналізацію, а відтак їх дію та застосування необхідно з'ясовувати виходячи з вищевказаних міркувань.
Положення законодавства про обов'язковість місцевих правил приймання стічних вод знайшли своє відображення і в погоджених позивачем і відповідачем умовах договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Так, згідно з пунктом 4.2.15 договору споживач (відповідач) зобов'язаний дотримуватися встановлених кількісних та якісних показників стічних вод на каналізаційних випусках. Споживач зобов'язаний оплачувати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням при порушенні встановлених допустимих концентрацій забруднюючих речовин у концентрації, визначеної місцевими правилами приймання стічних вод.
Виконавець (позивач), у свою чергу, згідно з пунктом 4.4.16 договору зобов'язаний здійснювати нагляд за умовами скиду стічних вод споживача, за виконанням споживачем місцевих правил приймання стічних вод і вимог договору. При виявленні перевищення допустимих концентрацій або інших порушень місцевих правил приймання стічних вод виконавець зобов'язаний у встановленому порядку пред'явити споживачу рахунок.
У пункті 3.2 договору сторони погодили, що оплата споживачем за скид промислових стічних вод здійснюється в тому числі згідно з місцевими правилами приймання стічних вод.
Жодні з наведених вище положень договору відповідач не оскаржував та не заперечував проти їх дійсності. Отже, укладаючи договір, сторони погодили необхідність застосування та дотримання місцевих правил приймання стічних вод.
Вказана позиція узгоджується з висновками, висловленими Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 затверджені Правила приймання стічних вод в системи каналізації міста Суми (Правила №596), до яких внесені зміни рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.2011 № 539 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 "Про затвердження Правил приймання стічних вод в системи каналізації м. Суми" (Правила № 539).
У Правилах № 596 зі змінами, внесеними Правилами №539, визначено допустимі концентрації забруднюючих речовин, що можуть скидатися підприємствами в систему каналізації з врахуванням місцевих особливостей приймання стічних вод підприємств у міську каналізацію. Допустимі концентрації забруднюючих речовин при скиді стічних вод абонентів у каналізаційну систему м. Суми, що містяться в Таблиці 1 Правил № 596.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі №480/3156/19 визнано протиправним рішення виконавчого комітету Сумської міської ради "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 "Про затвердження Правил приймання стічних вод в системі каналізації м. Суми" від 06.09.2011 №539 з моменту його прийняття.
Отже, рішення виконавчого комітету Сумської міської ради, яким були внесені зміни та доповнення до Правил № 596, визнано протиправним.
Суд звертає увагу, що Другим апеляційним адміністративним судом не встановлювались та не досліджувались питання неправомірності/ незаконності/ дійсності Правил № 596.
21.06.2017 набрала чинності прийнята 18.05.2017 нова редакція Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", згідно з абзацом 4 частини першої статті 11 якого затвердження правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Закон було доповнено статтею 13-1, згідно з якою місцеві правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення населеного пункту встановлюють вимоги щодо приймання стічних вод населеного пункту.
Місцеві правила розробляються на підставі та з урахуванням вимог правил приймання стічних вод та порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
За змістом абзацу 6 статті 13-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" у разі якщо відповідний орган місцевого самоврядування не прийняв рішення про затвердження місцевих правил, застосовуються правила приймання стічних вод, затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
02.02.2018 набрали чинності Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 № 316, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.01.2018 за №56/31508 (Правила № 316).
Відповідно до пункту 4 Правил № 316 виробник розробляє місцеві Правила приймання, в яких враховують місцеві особливості приймання та очищення стічних вод, а також визначають допустимі концентрації забруднюючих речовин, що можуть скидати до системи централізованого водовідведення. Місцеві правила приймання затверджуються органами місцевого самоврядування та є обов'язковими для виробників та споживачів.
Нові місцеві правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення міста Суми, розроблені на виконання статті 13-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та Правил №316, були затверджені 15.01.2019 рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 4.
Ані Закон України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" у новій редакції, ані Правила № 316 тощо не передбачають положень про скасування чи нечинність місцевих правил приймання стічних вод, які діяли до вказаних змін у законодавстві.
Аналогічний правовий висновок висловлено об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Таким чином, суд дійшов висновку про чинність Правил №596 на момент виникнення спірних правовідносин.
Як вже зазначалось згідно пункту 6.7.7. місцевих Правил №596, відбір і аналіз проб проводиться згідно ДСТУ ISO 5667-3-2001 ( ISO 5667-3:1994,IDT) « Якість води. Відбір проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами».
Разом з цим, позивачем в ході розгляду справи не було доведено належними та допустимими доказами, що ним в повній мірі було дотримано у відборі проб вимог ДСТУ ISO 5667-3-2001 (ISO 5667-3:1994,IDT) « Якість води. Відбір проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами», що встановлюють загальні вимоги до відбору проб з метою подальшого визначення хімічних та фізичних властивостей показників складу і властивостей вод; дотриманням вимог відповідних державних стандартів (ДСТУ) щодо типу посуду, у які повинна відбиратися проба стічних вод, способу консервування відібраних проб, максимально рекомендованого часу консервування перед аналізуванням.
Наведене не спростовується посиланням позивача на те, що відповідно до актів відбору стічних вод аналіз проб почався проводитися саме у день відбору цих проб, а тому консервування не потребував. Зазначений аргумент позивача не підтверджується посиланням на будь-який нормативний чи методичний документ. Також позивач не обґрунтував причин відсутності в актах відбору стічних проб відомостей про обробку контрольної проби, про особливості відбору проб тощо.
Таким чином суд дійшов висновку, що позивач не довів того факту, що відбір та аналіз проб був здійснений ним з дотриманням вимог відповідних державних стандартів, з огляду на що суд не може вважати, що дані лабораторних аналізів позивача є достовірними та доводять факт скиду з боку відповідача стічних вод з понаднормативним вмістом допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у систему каналізації міста Суми.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилався , як на підставу позову, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в позові.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 1600,00 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Відмовити у задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2021.
Суддя В.Л. Котельницька