08.06.2021 Справа № 920/529/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/529/19
за позовом Комунального підприємства “Міськводоканал” Сумської міської ради (40009, м.Суми, Білопільський шлях, 9, код ЄДРПОУ 03352455),
до відповідача Спільного Українсько-Білоруського підприємства “Укртехносинтез” у формі ТОВ (40020, м. Суми, проспект Курський,6, код ЄДРПОУ 21127532),
про стягнення 31 940,63 грн.,
за участю представників:
від позивача: Дудник Н.В.,
від відповідача: Архипенко О.І.,
справа розглядається у порядку загального позовного провадження,
установив:
28.05.2019 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 31940,63 грн. (з яких: 29544,13 грн заборгованість за об'єми скинутих понаднормативно забруднених стічних вод, 1691,99 грн пеня, 140,51 грн. 3% річних, 564,00 грн. інфляційні втрати), а також 1921,00 грн. судового збору.
Ухвалою суду від 30.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі №920/529/19 та постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
18.06.2019 від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від 18.06.2019 №02/09-005161 (вх. № 1835к від 18.06.2019), відповідно до якої відповідач просить суд постановити ухвалу про розгляд справи № 920/529/19 за правилами загального позовного провадження та замінити засідання з розгляду справи по суті - підготовчим засіданням.
Також 18.06.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 4846) із запереченнями проти вимог позивача та заява (вх. № 1834к) про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 21.06.2019 з урахуванням поданих відповідачем заперечень здійснено перехід на загальне позовне провадження для розгляду даної справи, призначено підготовче засідання на 01.08.2019.
25.06.2019 до суду надійшли заперечення позивача на заяву відповідача про зупинення провадження у справі (вх№5100).
25.06.2019 позивачем подана відповідь на відзив (вх№5099), в якій позовні вимоги позивач підтримав та просив суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 01.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 21.09.2019; відкладено підготовче засідання у справі № 920/529/19 та розгляд заяви відповідача про зупинення провадження у справі на 19.09.2019; встановлено відповідачу додатковий строк для подання заперечення - до 19.09.2019.
Ухвалою суду від 19.09.2019 зупинено провадження у даній справі до вирішення по суті Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду справи №591/1519/15-а.
26.01.2021 відповідачем подане клопотання (вх № 556к) про поновлення провадження у справі у зв'язку із усуненням обставини, яка зумовила зупинення провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 05.02.2021 задоволено клопотання відповідача (вх №556к від 26.01.2021) про поновлення провадження у справі; провадження у справі № 920/529/19 - поновлено; закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/529/19 до судового розгляду по суті.
Розгляд справи по суті неодноразово відкладався за клопотаннями сторін.
У судовому засідання 08.06.2021 під час розгляду справи по суті судом встановлено:
Представником відповідача у судовому засіданні заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача покладався на розсуд суду при розгляді клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України судом постановлено протокольну ухвалу, якою відмовлено в клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи та розпочато розгляд справи по суті.
Представник позивача просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.06.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до витягу з ЄДРПОУ, доданого позивачем до позовної заяви, основним видом діяльності позивача є забір, очищення та постачання води; каналізація, відведення іі очищення стічних вод, що підтверджується.
Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 №322 “Про визначення виробників та виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Суми” КП «Міськводоканал» Сумської міської ради визначено виробником та виконавцем послуг з постачання холодної води і водовідведення в місті Суми.
29.01.2018 між Комунальним підприємством «Міськводоканал» Сумської міської ради (далі - позивач, виконавець) та Спільним Українсько-Білоруського підприємства “Укртехносинтез” у формі ТОВ (далі - відповідач, споживач) укладено Договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення від 29.01.2018 №846 (далі - договір), який відповідно до п. 9.1 даного договору був укладений на період з 01.01.2018 до 31.12.2018, а в частині фінансових зобов'язань до їх повного виконання, а також сторонами було погоджено, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, починаючи з 24.10.2017.
Відповідно до п. 1.1. договору виконавець зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані йому послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Споживач має право на ознайомлення з нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг, що встановлено п. 4.1.10 договору.
Відповідно до п. 4.2.15 договору споживач зобов'язаний дотримуватися встановлених кількісних та якісних показників стічних вод на каналізаційних випусках. Оплачувати рахунки за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням при порушенні встановлених допустимих концентрацій забруднюючих речовин у концентрації, визначеної місцевими правилами приймання стічних вод.
Як зазначає позивач у своєму позові, сторони у своїх взаємовідносинах, окрім інших нормативно-правових актів, керуються:
-Правилами приймання стічних вод у систему каналізації м. Суми, затвердженими рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 №596 “Про затвердження Правил приймання стічних вод в системи каналізації м. Суми” із змінами (далі - Правила від 10.12.2007 № 596);
-рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.2011 №539 “Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 №596 “Про затвердження Правил приймання стічних вод в системи каналізації м. Суми”, (далі - Правила від 06.09.2011 № 539);
-Правилами приймання стічних вод до системи централізованого водовідведення та Порядком визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 р. № 316 “Про затвердження Правил приймання стічних вод до системи централізованого водовідведення та Порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення (далі - Правила № 316).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що на думку позивача, відповідачем порушено умови Договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення №846 від 29.01.2018 та місцевих правил приймання стічних вод у систему каналізації в частині перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, у зв'язку із чим позивач має право на стягнення з відповідача на свою користь плати за перевищення допустимих ГДК та штрафних санкцій у розмірі 31940,63 грн.
Відповідно розділу 4 місцевих Правил від 10.12.2007 №596 та Правил від 06.09.2011 №539 в каналізаційну мережу забороняється скидати води з перевищенням гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин.
Пунктом 4.2. місцевих Правил від 10.12.2007 №596 та Правил від 06.09.2011 №539 визначено, що для всіх абонентів, що скидають стічні води в систему каналізації м. Суми, встановлені Єдині допустимі концентрації забруднюючих речовин, що наведені у таблиці 1 до цих Правил, які встановлені відповідно, до норм чинного законодавства, виходячи з технічних можливостей міської каналізаційної мережі і очисних споруд, з урахуванням затверджених допустимих концентрацій (ДК) речовин, що надходять з очищеними стічними водами в басейн р. Псел, і якісного складу води із міського водопроводу.
Згідно ч.2 розд. ІІІ Правил №316, стічні води, що приймають до систем централізованого водовідведення, не повинні містити забруднюючих речовин з перевищенням допустимих концентрацій, установлених цими правилами та місцевими правилами приймання. Крім того, забороняється скидати до системи централізованого водовідведення без попереднього знешкодження та знезараження на локальних очисних спорудах з обов'язковою утилізацією або захороненням утворених осадів стічні води, що містять забруднюючі речовини, визначені у переліку забруднюючих речовин, що заборонені до скидання до системи централізованого водовідведення згідно з додатком 2 до Правил №316.
Відповідно до п. 2.2.1 Правил від 10.12.2007 №596 та п. 2.2.1 Правил від 06.09.2011 №539 КП “Міськводоканал“ Сумської міської ради (виконавець) має право контролювати якість, кількість та режим скиду стічних вод абонента (споживача). Пред'являти Споживачу рахунки при порушенні місцевих правил приймання стічних вод та скиду їх з понаднормативним забрудненням.
Згідно п.п.1, 2, 6, 7 ч. 2 розд. ІІ Правил № 316 Споживачі повинні:
- дотримуватися вимог до скиду стічних вод та установлених кількісних та якісних показників стічних вод на каналізаційних випусках споживачів, вимагати від субспоживачів виконання положень цих Правил та вимог місцевих правил приймання;
- здійснювати систематичний контроль за кількістю та якістю стічних вод, які скидаються ними до систем централізованого водовідведення, згідно з графіком відбору проб, погодженим із виробником, надавати виробнику інформацію про обсяги та якісний склад стічних вод, які скидають до систем централізованого водовідведення;
- надавати працівникам виробника необхідну інформацію щодо своєї системи водовідведення та вільний доступ до неї, а також допомогу під час відбору проб стічних вод споживачів, вивчення режиму їх скиду, обстеження системи водовідведення та локальних очисних споруд;
- визначати не менше двох представників, уповноважених представляти споживача під час відбору проб стічних вод, про що у триденний строк повідомляють виробника у письмовій формі та забезпечують присутність уповноваженого представника безпосередньо під час відбору проб стічних вод виробником.
Пунктом 4.2. місцевих Правил від 10.12.2007 № 596 та п.4.2 Правил від 06.09.2011 р. №539 визначено, що для всіх абонентів, що скидають стічні води в систему каналізації м.Суми, встановлені Єдині допустимі концентрації забруднюючих речовин, що наведені у таблиці 1 до цих Правил, які встановлені відповідно, до норм чинного законодавства, виходячи з технічних можливостей міської каналізаційної мережі і очисних споруд, з урахуванням затверджених допустимих концентрацій (ДК) речовин, що надходять з очищеними стічними водами в басейн р. Псел, і якісного складу води із міського водопроводу.
Порядок № 316 встановлює єдиний на території України порядок визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, та поширюється на суб'єктів господарювання, які надають послуги із централізованого водовідведення (відведення та/або очищення стічних вод), на юридичних осіб незалежно від форм власності та відомчої належності, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і взяті на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з Податковим кодексом України, які скидають стічні води до систем централізованого водовідведення або безпосередньо у каналізаційні очисні споруди (далі - споживачі).
Позивачем при здійсненні контролю за скидом забруднюючих речовин виявлено факт скиду споживачем в міську каналізацію стічних вод з перевищенням вмісту рівня забруднюючих речовин порівняно з встановленими місцевими Правилами від 10.12.2007 №596 та Правилами від 06.09.2011 р. № 539, зокрема:
26 грудня 2018 р. на каналізаційному випуску № 2 на виході з контрольного колодязя, за адресою: м. Суми, вул. Кооперативна, 1 відібрані проби стічних вод по об'єкту споживача СУБП “Укртехносинтез” у формі ТОВ.
За результатами хімічного аналізу проб стічних вод, проведених лабораторією КП «Міськводоканал» Сумської міської ради, атестованою у даній галузі досліджень, зафіксовано скид споживачем в міську каналізацію стічних вод з перевищенням гранично допустимих концентрацій (ДІ<) забруднюючих речовин:
• завислих речовин 530,0 мг/л при дозволеній нормі 280,0 мг/л,
• фосфатів 10,80 мг/л при дозволеній нормі 6,5 мг/л,
• хлоридів 165,02 мг/л при дозволеній нормі 80,4 мг/л,
• азоту амонійного 37,04 мг/л при дозволеній нормі 25,0 мг/л,
що підтверджується актом відбору проб стічних вод від 26.12.2018 р. № 1972, протоколом дослідження якості стічних вод від 26.12.2018 р. № 4587.
Коефіцієнт кратності (Кк), який враховує рівень небезпеки скинутих забруднень для технологічних процесів очищення стічних вод та екологічного стану водойми, склав 3,08.
26 грудня 2018 р. на каналізаційному випуску № 1 на виході з контрольного колодязя, за адресою: м. Суми, вул. Кооперативна, 1 відібрані проби стічних вод по об'єкту споживача СУБП “Укртехносинтез” у формі ТОВ.
За результатами хімічного аналізу проб стічних вод, проведених лабораторією КП «Міськводоканал» Сумської міської ради, атестованою у даній галузі досліджень, зафіксовано скид споживачем в міську каналізацію стічних вод з перевищенням гранично допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин:
• завислих речовин 380,0 мг/л при дозволеній нормі 280,0 мг/л,
• фосфатів 8,85 мг/л при дозволеній нормі 6,5 мг/л,
• хлоридів 147,65 мг/л при дозволеній нормі 80,4 мг/л,
• азоту амонійного 65,74 мг/л при дозволеній нормі 25,0 мг/л,
що підтверджується актом відбору проб стічних вод від 26.12.2018 р. № 1971, протоколом дослідження якості стічних вод від 26.12.2018 р. № 4586.
Коефіцієнт кратності (Кк), який враховує рівень небезпеки скинутих забруднень для технологічних процесів очищення стічних вод та екологічного стану водойми, склав 3,19.
Тариф, встановлений з 12.09.2018 за надання послуг з централізованого водовідведення споживачам, згідно постанови НКРЕКП від 04.09.2018 р. № 957 та наказу КП “Міськводоканал” Сумської міської ради від 11.09.2018 р. № 331 “Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення та на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення” складає - 7,38 грн./мЗ.
За розрахунком позивача об'єм скинутих понаднормативно забруднених стічних вод за грудень 2018 р. склав:
- по об'єкту за адресою: м. Суми, вул. Кооперативна, 1 - 1 279,00 м3, що підтверджується копією витягу з електронного Журналу зняття показників лічильників по об'єкту СУБП “Укртехносинтез” у формі ТОВ за грудень 2018 р.
Акти відбору проб стічних вод підписані представником споживача без зауважень.
Хімічна лабораторія контролю промстоків КП “Міськводоканал” Сумської міської ради відповідає критеріям атестації і атестована на право проведення вимірювань у сфері робіт з контролю стану навколишнього природного середовища (води стічні), що підтверджується Свідоцтвом про атестацію від 23.02.2018 р. № РУ- 0110/18.
За перевищення допустимих концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах споживачу виставлено до оплати за грудень 2018 р. рахунок на суму 29 544 гри. 13 коп., що підтверджується копіями листа-повідомлення про виявлене перевищення ДК забруднюючих речовин в стічних водах споживача від 28.12.2018 № 05/8717 (направлений рекомендованим листом 28.12.2018 р.), рахунку від 10.01.2019 № 17 (направлений рекомендованим листом 15.01.2019 р.).
Відповідно до п. 2.3.4 Правил від 10.12.2007 № 596 та Правил від 06.09.2011 р. № 539 споживач зобов'язаний оплачувати рахунки за скид понаднормативних забруднень при порушенні встановлених показників протягом 30 банківських днів.
Відповідно до п. 5.1.2. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543 за неналежне виконання грошового зобов'язання відповідачу нарахована пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день. Сума нарахованої пені складає 1 691 грн. 99 коп., що підтверджується детальним розрахунком.
Згідно з п. 5.1.2. договору, ст. 625 ЦК України відповідачу за весь час прострочення позивачем нараховано 3 % річних від простроченої суми, що складає 140 грн. 51 коп., та інфляційні нарахування в сумі 564 грн. 00 коп., що підтверджується детальними розрахунками позивача.
Відповідач проти позовних вимог заперечує на підставі наступного:
Згідно пункту 6.7.7. місцевих Правил №596, відбір і аналіз проб проводиться згідно ДСТУ ISO 5667-3-2001 ( ISO 5667-3:1994,IDT) « Якість води. Відбирання проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами».
Зазначений стандарт встановлює загальні принципи і дає уявлення щодо запобіжних заходів, яких необхідно дотримуватись під час зберігання і транспортування проб води.
Вище зазначеним стандартом передбачено, що води, особливо поверхневі і майже усі, що скидаються як стічні води, чутливі до різного роду фізичних, хімічних чи біологічних реакцій, що можуть мати місце в період між відбиранням проби і їх безпосереднім аналізуванням. Природа і інтенсивність таких реакцій часто є така, що у випадку, коли не прийнято необхідних запобіжних заходів перед або під час транспортування і в період зберігання проби в лабораторії до моменту проведення аналізу, концентрація визначуваної речовини буде відрізнятися від початкової, яка була під час відбирання проб.
Активність цих реакцій залежить від результату взаємодії хімічної і біологічної природи зразка: його температури, чутливості до світла, матеріалу посудини, періоду між відбиранням проби і аналізуванням, умовами, в яких він перебував.
Згідно Таблиці 1 та 2 до ДСТУ ISO 5667-3-2001 ( ISO 5667-3:1994,IDT) «Якість води. Відбирання проб. Частина 3» для проведення аналізів певних речовин необхідно дотримуватись вимог, встановлених до консервування проб, та керуватись міжнародними стандартами під час проведення лабораторних аналізів.
Відповідач зазначає, що у порушення вищенаведених стандартів, консервування проб позивачем не здійснювалось, а враховуючи обов'язковість консервування, що передбачена Національним стандартом, не дотримання вимог з консервування проб може свідчити про той факт, що результати аналізів таких проб не можуть вважатися достовірними, адже вони були відібрані з порушенням вимог спеціального законодавства у цій сфері.
Так, в актах відбору проб взагалі не зазначено матеріал посуду, не вказано матеріал відбірної тари, у зв'язку з чим визначити відповідність їх встановленим вимогам стає неможливим.
Крім того, згідно з відомостями, викладеними в Актах відбору проб стічних вод, Позивач відбирав разові проби у кількості 1 штуки, об'ємом 2,0 літра. Із даних разових проб позивач представив якісний показник з більше, ніж 10 складових (зокрема, наявні такі показники, як БСК, завислі речовини, ХСК, нітрити, нітрати, фосфати, pH, залізо, жири, мідь, цинк, сульфати тощо). Проте п. 4.1. ДСТУ ISO 5667-10-2001 «Настанови щодо відбирання проб стічних вод» чітко вказує, що відбирання проб для аналізу вмісту нафтопродуктів та жирів має здійснюватись виключно в скляний посуд.
Акт відбору проб стічних вод та протоколи дослідження якості стічних вод не містять посилання на умови зберігання та транспортування проб стічних вод до проведення їх аналізу. Між тим, згідно додатку № 3 до Єдиного міжвідомчого керівництва по організації та здійсненню державного моніторингу вод, температура зберігання проби, наприклад, азоту амонійного та БСК не повинна перевищувати 4 градусів Цельсію (згідно з ДСТУ 5667-3-2001 - не вище 5 градусів), тобто проби стічних вод Відповідача, до проведення аналізу обов'язково повинні були зберігатись в спеціальних холодильниках або термосах. Окрім того, згідно з вимогами ДСТУ 5667-3-2001, проба для аналізу БСК повинна зберігатись в темряві, для чого треба використовувати непрозорі або коричневі скляні посудини.
Згідно з вимогами ДСТУ 5667-10-2001, а саме пункту 5.3.1.1, для визначення певних речовин можна використовувати виключно разові проби, наприклад визначаючи нафтопродукти, жири, хлор, в даному випадку аналізи будуть неоднозначними, якщо їх починати не відразу після відбирання проби і якщо одразу використовують не весь об'єм води.
Крім зазначеного, на думку відповідача, позивач порушив вимоги щодо консервування проб, зокрема у відповідності до таб. 1 та 2 ХСК має бути окислене до рН<2 за допомогою H2S04, охолоджено до темп, від 2 до 5 С° зберігатись в темряві та відбиратись в скляний посуд. Залізо (II) має бути окислене до рН<2 за допомогою НС1 і унеможливлено потрапляння атмосферного повітря. СПАР має відбиратись у скляний посуд. Азот має бути окислений до рН<2 за допомогою H2S04, охолоджено до темп, від 2 до 5 С° зберігатись в темряві. Мідь, Свинець, Цинк, Нікель має бути окислене до рН<2. В той же час, окиснювання до рН<2 не підходить для Нітритів та Фосфатів.
Суд зазначає, що спір у даній справі стосується правомірності нарахування позивачем та стягнення з відповідача плати за скид стічних вод з понаднормативних вмістом допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у систему каналізації міста Суми, розрахованої позивачем на підставі положень, визначених місцевими правилами приймання стічних вод.
Обов'язком держави згідно з статтею 16 Конституції України є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів (преамбула Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Згідно із Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення":
- до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення належать затвердження місцевих правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення відповідних населених пунктів (стаття 13);
- місцеві правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення населеного пункту встановлюють вимоги щодо приймання стічних вод населеного пункту. Місцеві правила розробляються на підставі та з урахуванням вимог правил приймання стічних вод та порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування (стаття 131).
Суд виходить з того, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У постанові від 05.06.2020 Верховний Суд складом об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 920/653/18 вказав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, у якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Отже, рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 "Про затвердження Правил приймання стічних вод в системі каналізації м. Суми" та рішення виконавчого комітету Сумської міської ради "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 "Про затвердження Правил приймання стічних вод в системі каналізації м. Суми" від 06.09.2011 №539 з огляду на їх правову природу є нормативно-правовими актами.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 ).
Суд також звертається до правової позиції, викладеної в абзаці п'ятому пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03.10.1997 № 4-зп/1997.
Конституційний Суд України вказав, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
За юридичною позицією Конституційного Суду України з прийняттям нормативно-правового акта в новій редакції втрачають чинність норми акта в попередній редакції (ухвала від 09.07.1998 № 6-уп/98).
Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): „закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - „закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - „закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
При цьому в абзаці другому, реченні першому абзацу п'ятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 визначено, що «імператив надання дієвості принципові верховенства права (правовладдя) вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул».
Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Близький висновок викладений і в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15.
Зазначені правові акти (рішення №596 та №539), зважаючи на їх юридичну силу та властивості, є нормативно правовими актами, чинність та юридична сила яких спрямована передусім на невизначене коло осіб, і породжують конкретні правовідносини, обумовлені ними, зокрема спрямовані на реалізацію заходів щодо приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту, у яких установлюються допустимі концентрації для кожної забруднюючої речовини, що може скидатися підприємствами в систему каналізації, а також відображаються місцеві особливості приймання стічних вод Підприємств у міську каналізацію, а відтак їх дію та застосування необхідно з'ясовувати виходячи з вищевказаних міркувань.
Положення законодавства про обов'язковість місцевих правил приймання стічних вод знайшли своє відображення і в погоджених позивачем і відповідачем умовах договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Так, згідно з пунктом 4.2.15 договору споживач (відповідач) зобов'язаний дотримуватися встановлених кількісних та якісних показників стічних вод на каналізаційних випусках. Споживач зобов'язаний оплачувати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням при порушенні встановлених допустимих концентрацій забруднюючих речовин у концентрації, визначеної місцевими правилами приймання стічних вод.
Виконавець (позивач), у свою чергу, згідно з пунктом 4.4.16 договору зобов'язаний здійснювати нагляд за умовами скиду стічних вод споживача, за виконанням споживачем місцевих правил приймання стічних вод і вимог договору. При виявленні перевищення допустимих концентрацій або інших порушень місцевих правил приймання стічних вод виконавець зобов'язаний у встановленому порядку пред'явити споживачу рахунок.
У пункті 3.2 договору сторони погодили, що оплата споживачем за скид промислових стічних вод здійснюється в тому числі згідно з місцевими правилами приймання стічних вод.
Жодні з наведених вище положень договору відповідач не оскаржував та не заперечував проти їх дійсності. Отже, укладаючи договір, сторони погодили необхідність застосування та дотримання місцевих правил приймання стічних вод.
Вказана позиція узгоджується з висновками, висловленими Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 затверджені Правила приймання стічних вод в системи каналізації міста Суми (Правила №596), до яких внесені зміни рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.2011 № 539 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 "Про затвердження Правил приймання стічних вод в системи каналізації м. Суми" (Правила № 539).
У Правилах № 596 зі змінами, внесеними Правилами №539, визначено допустимі концентрації забруднюючих речовин, що можуть скидатися підприємствами в систему каналізації з врахуванням місцевих особливостей приймання стічних вод підприємств у міську каналізацію. Допустимі концентрації забруднюючих речовин при скиді стічних вод абонентів у каналізаційну систему м. Суми, що містяться в Таблиці 1 Правил № 596.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі №480/3156/19 визнано протиправним рішення виконавчого комітету Сумської міської ради "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.12.2007 № 596 "Про затвердження Правил приймання стічних вод в системі каналізації м. Суми" від 06.09.2011 №539 з моменту його прийняття.
Отже, рішення виконавчого комітету Сумської міської ради, яким були внесені зміни та доповнення до Правил № 596, визнано протиправним.
Суд звертає увагу, що Другим апеляційним адміністративним судом не встановлювались та не досліджувались питання неправомірності/ незаконності/ дійсності Правил № 596.
21.06.2017 набрала чинності прийнята 18.05.2017 нова редакція Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", згідно з абзацом 4 частини першої статті 11 якого затвердження правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Закон було доповнено статтею 13-1, згідно з якою місцеві правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення населеного пункту встановлюють вимоги щодо приймання стічних вод населеного пункту.
Місцеві правила розробляються на підставі та з урахуванням вимог правил приймання стічних вод та порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
За змістом абзацу 6 статті 13-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" у разі якщо відповідний орган місцевого самоврядування не прийняв рішення про затвердження місцевих правил, застосовуються правила приймання стічних вод, затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
02.02.2018 набрали чинності Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 № 316, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.01.2018 за №56/31508 (Правила № 316).
Відповідно до пункту 4 Правил № 316 виробник розробляє місцеві Правила приймання, в яких враховують місцеві особливості приймання та очищення стічних вод, а також визначають допустимі концентрації забруднюючих речовин, що можуть скидати до системи централізованого водовідведення. Місцеві правила приймання затверджуються органами місцевого самоврядування та є обов'язковими для виробників та споживачів.
Нові місцеві правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення міста Суми, розроблені на виконання статті 13-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та Правил №316, були затверджені 15.01.2019 рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 4.
Ані Закон України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" у новій редакції, ані Правила № 316 тощо не передбачають положень про скасування чи нечинність місцевих правил приймання стічних вод, які діяли до вказаних змін у законодавстві.
Аналогічний правовий висновок висловлено об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Таким чином, суд дійшов висновку про чинність Правил №596 на момент виникнення спірних правовідносин.
Як вже зазначалось раніше, на підставі Правил №316 виробник розробляє місцеві Правила приймання, в яких враховують місцеві особливості приймання та очищення стічних вод, а також визначаються допустимі концентрації забруднюючих речовин, що можуть скидатися до системи централізованого водовідведення. Місцеві правила приймання затверджуються органами місцевого самоврядування та є обов'язковими для виробників та споживачів (пункт 4 розділу І).
У місцевих правилах приймання конкретизуються питання щодо:
1) відбору проб стічних вод на аналіз;
2) оформлення процедури відбору проб, у тому числі форми супровідного документа, що складатиметься за результатом відбору проб, з фіксуванням інформації щодо відібраної проби (дата, час, місце відбору; вид, об'єм проби; тип матеріалу тари, його об'єм; процедура попередньої обробки проби; відомості про особу, яка відбирала пробу, тощо) з урахування вимог та положень ДСТУ ISO 5667-2-2003 "Якість води. Відбір проб. Частина 2. Настанови щодо методів відбирання проб", ДСТУ ISO 5667-3-2001 "Якість води. Відбір проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами", ДСТУ ISO 5667-10-2005 "Якість води. Відбирання проб. Частина 10. Настанови щодо відбирання проб стічних вод", КНД 211.1.0.009-94 "Гідросфера. Відбір проб для визначення складу та властивостей стічних і технологічних вод", Правил користування (пункт 10 розділу VІ).
Згідно пункту 6.7.7. місцевих Правил №596, відбір і аналіз проб проводиться згідно ДСТУ ISO 5667-3-2001 ( ISO 5667-3:1994,IDT) « Якість води. Відбір проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами».
Разом з цим, позивачем в ході розгляду справи не було доведено належними та допустимими доказами, що ним в повній мірі було дотримано у відборі проб вимоги Керівного нормативного документа (КНД) 211.1.0.009-94 "Гідросфера. Відбір проб для визначення складу і властивостей стічних та технологічних вод", ДСТУ ISO 5667-3-2001 (ISO 5667-3:1994,IDT) « Якість води. Відбір проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами», що встановлюють загальні вимоги до відбору проб з метою подальшого визначення хімічних та фізичних властивостей показників складу і властивостей вод; дотриманням вимог відповідних державних стандартів (ДСТУ) щодо типу посуду, у які повинна відбиратися проба стічних вод, способу консервування відібраних проб, максимально рекомендованого часу консервування перед аналізуванням.
Наведене не спростовується посиланням позивача на те, що відповідно до актів відбору стічних вод аналіз проб почався проводитися саме у день відбору цих проб, а тому консервування не потребував. Зазначений аргумент позивача не підтверджується посиланням на будь-який нормативний чи методичний документ. Також позивач не обґрунтував причин відсутності в актах відбору стічних проб відомостей про обробку контрольної проби, про особливості відбору проб тощо.
Таким чином суд дійшов висновку, що позивач не довів того факту, що відбір та аналіз проб був здійснений ним з дотриманням вимог відповідних державних стандартів, з огляду на що суд не може вважати, що дані лабораторних аналізів позивача є достовірними та доводять факт скиду з боку відповідача стічних вод з понаднормативним вмістом допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у систему каналізації міста Суми.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилався , як на підставу позову, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в позові.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 1921,00 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Відмовити у задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2021.
Суддя В.Л. Котельницька