Справа № 446/2376/19 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І.
Провадження № 22-ц/811/732/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Категорія: 63
25 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
за участі секретаря: Сеньків Х.І.,
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кам'янка- Бузького районного суду Львівської області від 02 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Служба у справах дітей Кам'янка-Бузької РДА про визнання дій неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням,-
В грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Служба у справах дітей Кам'янка-Бузької РДА про визнання дій неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням.
В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № E/V 3711 від 18 квітня 2008 року, згідно якого АТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 100000,00 доларів США строком до 18 квітня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами строки та порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 18 квітня 2008 року уклали договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 555,70 м.кв., що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії.
АТ КБ «ПриватБанк» вказували, що відповідачем в супереч вимог договору іпотеки порушено його обов'язок та вже після підписання договору у житловому будинку по АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
Позивач вважав, що ОСОБА_2 та інші мешканці, що були зареєстровані у вищезгаданому житловому будинку, що є предметом іпотеки, з порушенням вимог законодавства не мають права ним користуватись.
З урахуванням зазначеного, АТ КБ «ПриватБанк» просили припинити дії, які порушують право сторони договору шляхом визнання дій ОСОБА_2 щодо реєстрації у предметі іпотеки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 неправомірними та вчиненими з порушенням умов законодавства; позбавити права користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 неправомірно зареєстрованих осіб, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зі зняття з реєстраційного обліку.
Оскаржуваним рішенням Кам'янка- Бузького районного суду Львівської області від 02 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржили Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».
В апеляційній скарзі посилаються на те, що реєстрація осіб в предметі іпотеки, на яку звертається стягнення, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки. В такому випадку порушуються законні права та інтереси іпотекодержателя та кредитора, є порушенням умов договору та ст. 629 ЦПК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав.
Вважають, що усі мешканці, що були зареєстровані у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки з порушенням вимог законодавства та умов договору іпотеки, не мають права реєструватися за адресою предмета іпотеки та користуватися житловим будинком, оскільки право користування у цивільному праві може виступати як одна із правомочностей та складових права власності, а також як суб'єктивне право на використання та експлуатацію чужого майна, що буде суперечити умовам та меті договору іпотеки.
Стверджують, що іпотекодавець в порушення пунктів 16 та 20.7 Договору іпотеки зареєструвала у житловому будинку, який є предметом іпотеки місце проживання інших відповідачів, відтак вважають, що банк вправі ставити питання про визнання дій, які призвели до даного порушення неправомірними в судовому порядку.
Вважають, що суд першої інстанції помилково застосував положення ст. 405 ЦК України, оскільки за змістом цієї статті вбачається, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Звертають увагу на те, що право користування житлом та право на реєстрацію у такому житлі є різними поняттями та зазначена стаття не передбачає права членів сім'ї власника житла на реєстрацію таких осіб у разі їх користування цим житлом.
Просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Сторони у судове засідання не з'явилась, однак про дату, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Статтею 371 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та, з огляду на положення Конвенції, цікавитися рухом справи є обов'язком сторони та не є порушенням права особи на доступ до правосуддя.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними правами.
У рішенні «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року Європейський суд з прав людини нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Враховуючи вищенаведене, вимоги законодавства щодо строків розгляд апеляційної скарги на рішення суду та зважаючи на те, що неявка належно повідомленої особи не перешкоджає розгляду справи за її відсутності, керуючись принципами ефективності судового процесу, спрямованому на недопущення затягування розгляду справи та ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 18 квітня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №E/V 3711, згідно якого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 100000,00 доларів США строком до 18 квітня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами строки та порядку, встановлених кредитним договором.
Пунктом 1.4. цього договору визначено, що кредит надається на споживчі цілі (арк. спр.3-4).
На виконання умов такого договору між сторонами було укладено договір № E/V 3711 від 18 квітня 2008 року про видачу траншу на 100 000 доларів США (арк. спр. 113).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 18 квітня 2008 року уклали договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_2 надала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 555,70 м.кв., що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Пунктом 20.7. цього договору передбачено, що іпотекодавець зобов'язується не передавати предмет іпотеки в оренду (майновий найом), у лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження предметом іпотеки без письмової згоди іпотеко держателя (арк. спр. 5-7).
Як убачається з копії довідки Ременівської сільської ради від 12 вересня 2018 року у будинку АДРЕСА_1 04 квітня 2018 року була зареєстрована ОСОБА_1 1998 р.н. та ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 2003 р.н. (арк. спр. 8).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач як іпотекодержатель вказував, що іпотекодавець неправомірно, всупереч умов договору іпотеки, здійснила реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а тому просив позбавити їх права користування таким житлом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів.
В Конституції України закріплена гарантія непорушності права власності і у статті 41 зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності як суспільного явища конкретизовано у Цивільному кодексі України, де зокрема у частині 1 статті 317 передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Також, положеннями Глави 32 ЦК України регламентовано право користування чужим майном, зокрема право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом (ст. 405 ЦК).
Тобто право користування у цивільному праві може виступати як одна із правомочностей та складових права власності, а також як суб'єктивне право на використання та експлуатацію чужого майна.
Суд першої інстанції зазначив, що в конкретних обставинах справи спірним є питання правомірності набуття права користування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будинком АДРЕСА_1 , тобто питання набуття права користування чужим майном.
У частині 3 статті 11 ЦК України вказано, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Одним з таких випадків, коли права та обов'язки виникають безпосередньо з акта цивільного законодавства є зокрема стаття 405 ЦК України, яка передбачає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Тобто, члени сім'ї власника житла набувають права користування цим житлом за фактом свого статусу як члена сім'ї в силу положення закону.
З обставин справи, а саме довідки про склад сім'ї (арк. спр. 8) видно, що особи право користування яких оспорює позивач є членами сім'ї власника, а тому набули право користування таким житлом правомірно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на положення пункту 20.7. договору іпотеки від 18 квітня 2008 року є безпідставним, оскільки такі положення договору у системному тлумаченні з положеннями статті 9 Закону України «Про іпотеку» необхідно розуміти як такі, що обмежують право власника щодо предмета іпотеки передавати предмет іпотеки у користування особам, які не мають права користування цим майном в силу закону.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження позивача щодо неправомірної реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в будинком АДРЕСА_1 , так як реєстрація місця проживання є правовим наслідком наявності права користування житлом, яке в даному випадку набуто на підставі закону.
Також суд правильно залишив без задоволення позовну вимогу про позбавлення права користування таким майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки підстави для такого позбавлення права визначені законом.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що іпотекодержатель може вимагати виселення з предмету іпотеки осіб, які там проживають у порядку визначеному статтею 40 Закону України «Про іпотеку», що в свою чергу є підставою для зняття відповідних осіб з реєстраційного обліку.
Доводи апеляційної скарги про те, що право користування житлом та право на реєстрацію у такому житлі є різними поняттями та стаття 405 ЦК України не передбачає права членів сім'ї власника житла на реєстрацію таких осіб у разі їх користування цим житлом не спросовують висновків суду першої інстанції, оскільки як було зазначено судом першої інстанції, реєстрація місця проживання є правовим наслідком наявності права користування житлом, яке в даному випадку набуто на підставі закону
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Кам'янка- Бузького районного суду Львівської області від 02 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 25 червня 2021 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.