Справа № 308/5372/21
29 червня 2021 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Логойди І.В., за участі секретаря судового засідання Лупак В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення заборгованості із розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», у якій, з врахуванням збільшених позовних вимог, просить суд стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість із розрахунку при звільненні у розмірі 71492,54 грн та стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ОСОБА_1 звільнена з посади головного інженера Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 31 березня 2021 року. День звільнення був останнім днем роботи позивача. Згідно наданої відповідачем 25 травня 2021 року довідки про заробітну плату позивачу було нараховано заробітну плату:
- за січень 2021 у розмірі 25000,00 грн;
- за лютий 2021 у розмірі 21646,34 грн;
- за березень 2021 у розмірі 92583,26 грн.
За даними вказаної довідки станом на 25 травня 2021 року:
- за січень 2021 року позивачу підлягало до виплати 20125,00 грн (нараховано 25000 грн - податки 4875 грн);
- за лютий 2021 року позивачу підлягало до виплати 17425,30 грн (нараховано 21646,34 грн - податки 4221,04 грн);
- за березень 2021 року позивачу підлягало до виплати 74529,52 грн (нараховано 92583,26 грн - податки 18053,74 грн).
Тобто за період з 01 січня 2021 по день звільнення позивачу підлягало до виплати 109079,82 грн. Однак, за період з 01 січня 2021 по 25 травня 2021 позивачу було виплачено суму 37587,28 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості із розрахунку при звільненні складає 71492,54 грн (підлягало до виплати 109079,82 грн - виплачено 37587,28 грн.).
Водночас з наданої відповідачем 25 травня 2021 року довідки про зарплату випливає, що у січні 2021 року позивачу було нараховано 25000 грн, а у лютому 2021 - 21646,34 грн, з яких 9146,34 грн складають лікарняні (14 днів лікарняних).
Позивач вказує, що її середньоденний заробіток у розрахунковому періоді складає (25000 грн +12500 грн) / (19 роб. днів у січні 2021 + (20 роб. днів у лютому 2021 - 14 днів лікарняних) =37500,00 грн / 25 роб. днів = 1500,00 грн. Відповідно середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2021 по 26.05.2021 складатиме 1500,00 грн * 56 дні = 84000,00 грн. Вказана сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначається для обґрунтування визначення розміру судового збору на день подання заяви про збільшення позовних вимог.
Таким чином, на думку позивача, з відповідача на її користь підлягає стягненню заборгованість із розрахунку при звільненні у розмірі 71492,54 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.04.2021 постановлено прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі за позовом, розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначити на 27.05.2021 на 09 год. 00 хв. в залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (88000, м. Ужгород, вул. Загорська, 53), встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
26.05.2021 представником позивача через канцелярію суду подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій останній просив стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість із розрахунку при звільненні у розмірі 71492,54 грн та стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.06.2021 постановлено відкласти розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 до державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення заборгованості із розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку на 08 год. 40 хв. 29 червня 2021 року, про що належним чином повідомити учасників справи.
Позивач та її представник у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду повідомлені належним чином. Позивачем через канцелярію суду подано заяву, згідно з якою остання просила розглянути справу без її участі, зазначивши, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомлено. Зокрема, клопотанням від 26.05.2021 №01-16/111 просив відкласти розгляд справи, надати додатковий строк для подання відзиву, повідомити про дату та час розгляду справи та не здійснювати розгляд справи без участі представника. Однак, у судові засідання 11.06.2021 та 29.06.2021 представник відповідача не з'явився, зокрема, судову повістку про виклик до суду отримав, про що свідчить відстеження через сайт "Укрпошти". Відзиву у визначений судом строк відповідач не надіслав. Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Враховуючи, що відповідачу було відомо про розгляд справи у суді, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 31.03.2021 № 5-к позивача ОСОБА_1 звільнено 31.03.2021 з посади головного інженера у зв'язку із скороченням чисельності (штату) працівників на підставі повідомлення про заплановане звільнення від 26.01.2021 та п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно п. 2 наказу від 31.03.2021 № 5-к зобов'язано бухгалтерію виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 57 (п'ятдесят сім) календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за такі періоди:
-08.05.2018 - 07.05.2019 - 05 календарних днів;
-08.05.2019 - 07.05.2020 - 31 календарний день;
-08.05.2020 - 31.03.2021 - 21 календарний день.
Також зобов'язано бухгалтерію підприємства виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Зі змісту довідки державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 25 травня 2021 року вих. №01-16/110 про нараховані та сплачені ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» суми заробітної плати та інших нарахувань ОСОБА_1 за І квартал 2021 (в тому числі за два місяці роботи на підприємстві перед звільненням) встановлено, що позивачу було нараховано заробітну плату:
- за січень 2021 у розмірі 25000,00 грн;
- за лютий 2021 у розмірі 21646,34 грн;
- за березень 2021 у розмірі 92583,26 грн.
За даними вказаної довідки станом на 25 травня 2021 року:
- за січень 2021 позивачу підлягало до виплати 20125,00 грн (нараховано 25000 грн - податки 4875 грн);
- за лютий 2021 позивачу підлягало до виплати 17425,30 грн (нараховано 21646,34 грн - податки 4221,04 грн);
- за березень 2021 позивачу підлягало до виплати 74529,52 грн (нараховано 92583,26 грн - податки 18053,74 грн).
Тобто за період з 01 січня 2021 року по день звільнення позивачу підлягало до виплати 109079,82 грн. Однак, за період з 01 січня 2021 року по 25 травня 2021 року позивачу було виплачено суму 37587,28 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості із розрахунку при звільненні складає 71492,54 грн (підлягало до виплати 109079,82 грн - виплачено 37587,28 грн.).
Суд погоджується з проведеними позивачем розрахунками. При цьому відповідачем до суду заперечень та свого розрахунку не надано. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із розрахунку при звільненні у розмірі 71492,54 грн підлягають до задоволення.
Водночас з наданої відповідачем 25 травня 2021 року довідки про зарплату випливає, що у січні 2021 позивачу було нараховано 25000 грн, а у лютому 2021 - 21646,34 грн, з яких 9146,34 грн складають лікарняні (14 днів лікарняних).
Вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
При цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах № 6-76цс14 від 02.07.2014 року, № 6-837цс15 від 23.12.2015 року, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.
Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 роз'яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Заробітна плата позивача за повні два місяці роботи, що передували її звільненню за січень 2021 та лютий 2021 складає 37500 грн. В січні 2021- 19 робочих днів, в лютому 20 робочих днів за виріхуванням лікарняних 6 робочих днів, тому середня заробітна плата позивача за один день складає: (25000 грн + 12500 грн): ( 19 р.д. + 6 р.д.) = 1500 грн.
Таким чином, кількість днів за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01.04.2021 по 29.05.2021 (згідно заяви про збільшення позовних вимог) складає 37 робочих днів. А відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить: 1500 грн * 37 = 55500 грн (п"ятдесят п"ять тисяч п"ятсот гривень).
За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення свого позову, знайшли підтвердження, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині заборгованості із розрахунку при звільненні у розмірі 71492,54 грн, в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку частково у розмірі 55500 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у сумі 908 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 13, 76, 81, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути із державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на користь ОСОБА_1 заборгованість із розрахунку при звільненні у розмірі 71492,54 грн (сімдесят одна тисяча чотириста дев'яносто дві гривні 54 копійок).
Стягнути з державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 55500 грн (п"ятдесят п"ять тисяч п"ятсот гривень).
Стягнути з державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач: державне підприємство «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (код ЄДРПОУ: 00698897, юридична адреса: 88003, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Яроцька, буд. 5 А).
Повний текст рішення складено 30.06.2021.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області І.В.Логойда