16.06.2021 Справа № 363/4981/19
16.06.2021 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Котлярової І.Ю.,
за участі секретарів - Скотаренко В.М., Палій Л.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим будинком та усунення перешкод у користуванні житловим будинком, -
ОСОБА_4 звернулася до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим будинком та усунення перешкод у користуванні житловим будинком, в обґрунтування якого вказала, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13.04.2009 року у справі № 2-1442/09, що набрало законної сили 23.04.2009 року, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом по 1/2частині за кожною на будинок АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення суду за позивачем 19.02.2019 року зареєстроване право приватної спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна: 1/2частину зазначеного будинку разом із прибудинковими господарськими будівлями і спорудами, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.02.2019 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 1771253932218; номер запису про право власності: 30406823; індексний номер витягу: 157217532), а відповідачем - станом на 31.12.2012 року зареєстроване право приватної спільної часткової власності на 1/2 частину будинку разом із прибудинковими господарськими будівлями і спорудами, що підтверджується довідкою на нерухоме майно, виданою КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» 07.02.2019 року за № 112 (право власності на вказане майно зареєстровано у книзі № 31, реєстраційний номер 26086828).
Після успадкування житлового будинку стосунки між сторонами стали неприязними, відповідач, проживаючи у спільному будинку самостійно змінила в його вхідних дверях замки, самоправно та без будь-яких підстав тривалий час не допускає позивача, як до самого приміщення будинку, так і взагалі на подвір'я будинку, чим чинить позивачу перешкоди у здійсненні нею права власності на належну їй 1/2 частку житлового будинку, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов проживання, складеним комісією Литвинівської сільської ради Київської області 06.03.2019 року. Позивач зазначила, що домовитися з відповідачем про порядок користування спільним будинком та прибудинковими господарськими будівлями та спорудами не можливо. Вважає, що відновлення порушених відповідачем її прав має бути здійснене шляхом встановлення наступного порядку користування об'єктом нерухомого майна: виділити у користування позивача житлове приміщення загальною площею 15,4 кв.м. (номер приміщення 3), сарай (літер Ж), сарай (літер Е), виділити у користування відповідача житлове приміщення загальною площею 18,8 кв.м. (номер приміщення 4), гараж (літер В), сарай (літер И), сарай (літер І), залишити у спільному користування інші приміщення, будівлі і споруди: коридор, загальною площею 5,2 кв.м. (номер приміщення 1), кухня, загальною площею 5,4 кв.м (номер приміщення 2), веранда, загальною площею 13,1 кв.м. (номер приміщення І), погріб (літер Б), навіс (літер Д), госпблок (літер З), убиральня (літер Ї), огорожа (літер №2-5), вимощення (літер № І), криниця (літер № ІІ). Також вважає, що усунення перешкод, які відповідач чинить позивачу у користуванні належною їй часткою у об'єкті нерухомого майна має бути здійснене шляхом вселення позивача у житловий будинок, що входить до складу об'єкта нерухомого майна, та зобов'язання відповідача не чинити перешкоди в користуванні позивачем об'єктом нерухомого майна.
В подальшому від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову, згідно якої на підставі викладеного, а також на підставі вимоги ст. 358 ЦК України просила суд встановити порядок користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , наступним чином: виділити ОСОБА_4 по житловому будинку - житлове приміщення загальною площею 15,4 кв.м. (номер приміщення 3), по надвірних будівлях і спорудах - сарай, (площа основи: 18,10 кв.м., літер Ж), сарай (площа основи: 9,40 кв.м., літер Е); виділити ОСОБА_3 по житловому будинку - житлове приміщення загальною площею 18,8 кв.м. (номер приміщення 4), по надвірних будівлях і спорудах - гараж (площа основи: 16,0 кв.м., літер В), сарай (площа основи: 4,40 кв.м., літер І), сарай (площа основи: 13,40 кв.м., літер И). Залишити у спільному користуванні інші приміщення, будівлі і споруди: по житловому будинку - коридор, загальною площею 5,2 кв.м. (номер приміщення 1), кухня, загальною площею 5,4 кв.м (номер приміщення 2), веранда, загальною площею 13,1 кв.м. (номер приміщення І), по надвірних будівлях і спорудах - погріб (площа основи: 9,4 кв.м., літер Б), навіс (площа основи: 15,50 кв.м., літер Д), госпблок (площа основи: 41,00 кв.м., літер З), убиральня (площа основи: 1,80 кв.м., літер Ї), огорожа (літер № 2-5), вимощення (літер № І), криниця (літер № ІІ). Вселити ОСОБА_4 в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Припинити дії, які порушують право власності ОСОБА_4 шляхом заборони ОСОБА_3 здійснювати самочинне будівництво, реконструкцію, знесення об'єкта нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12.02.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.
20.07.2020 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримували та просили про їх задоволення із викладених у позові підстав.
Відповідач та її представник у судовому засідання щодо позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні з підстав їх необґрунтованості та недоведеності. Крім того, представником відповідача до суду було подано відзив, згідно якого зазначив, що позивач успадкувала Ѕ частину будинку ще в 2009 році на підставі рішення суду. Отже стосунки позивача з відповідачем стали неприязними ще з 2009 року, а позивач звернулася до суду лише 17.01.2020 року. Позивач не надала суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що її з 2009 року не допускали до приміщення будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тому вказане твердження є особистим припущенням позивача, на якому не можуть ґрунтуватися позовні вимоги. Єдиним доказом, яким позивач обґрунтовує порушення своїх прав з боку відповідача є акт обстеження житлово-побутових умов проживання, складений комісією Литвинівської сільської ради Київської області 06.03.2019 року. Комісія у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка склала акт обстеження житлово-побутових умов проживання 06.03.2019 року створена в незаконний спосіб з метою встановлення недостовірних обставин та введення в оману будь-яких фізичних та юридичних осіб, державних органів, яким цей акт буде вручатися, а акт складений зазначеною комісією є незаконним та не може бути доказом в розумінні ЦПК України. Щодо створення Литвинівською сільською радою тимчасових контрольних комісій в складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в сфері перевірки та встановлення фактів порушення співвласниками житлового нерухомого майна прав один одного, рішення Литвинівської сільської ради не існує. Отже, комісія у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка провела обстеження житлово-побутових умов проживання та встановила факт не допуску позивача в житловий будинок є не легітимною та не законною. На підтвердження зворотного позивачем суду доказів не надано. Комісія, яка провела обстеження житлово-побутових умов проживання та склала відповідний акт, діяла у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , з тексту акту вбачається, що члени комісії займають наступні посади: ОСОБА_5 - депутат; ОСОБА_6 - землевпорядник; ОСОБА_8 - горади (як зазначено у самому акті). Однак, згідно з інформацією на офіційному веб-сайті Литвинівської сільської ради у вкладці "Склад Литвинівської сільської ради" зазначено: ОСОБА_6 дійсно перебуває в штаті сільської ради та займає посаду - Спеціаліст II категорії, а не землевпорядника, як зазначено в акті; фізична особа ОСОБА_8 взагалі не перебуває в штаті сільської ради, а такої посади як «горади» (як зазначено у самому акті) не існує. Отже, проведення обстеження комісією, яка створена не з числа депутатів сільської ради та до складу якої входить фізична особа, яка не перебуває взагалі в штаті сільської ради, в черговий раз підтверджує факт незаконності та не легітимності створеної комісії та акту, який нею складено 06.03.2019 року. Крім того, представник позивача, зазначив, що на його адвокатський запит ОСОБА_5 було повідомлено, що в акті від 06.03.2019 року в графі напроти її посади та прізвища підпис їй не належить та при складанні акту вона присутня не була, а відтак акт є підробленим, оскільки один з його підписантів взагалі його не підписувала. Стосовно вимоги позивача про встановлення порядку користування житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, то в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи, з того, що зазначені вимоги є передчасними, оскільки жодних конфліктних ситуацій не виникало та в позасудовому порядку позивач не звертався з вказаною вимогою до відповідача. Таким чином на момент розгляду Вишгородським районним судом Київської області даної справи, порушення, невизнання або оспорювання житлових прав позивача як співвласника спірного житлового будинку з боку відповідача відсутні, як і відсутні будь-які належні, допустимі, та достатні докази цього. Також, представник відповідача у поданому відзиві зазначив, що ОСОБА_3 самочинно, без погодження з іншим співвласником позивачем, без будь-яких дозволів, передбачених законодавством, проектів тощо, перебудувала будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме кімнату площею 18,8 кв.м. було розділено на дві окремих кімнати, приміщення площею 5,4 кв.м. (кухня) було збільшено за рахунок житлової кімнати площею 15,4 кв.м., в результаті чого зменшилася житлова площа будинку, приміщення площею 13,1 кв.м. (веранда) було частково переплановано під санвузол, в результаті чого змінилася площа та призначення приміщення, до приміщення площею 13,1 кв.м. (веранда) також було прибудовано капітальну споруду, внаслідок чого виникло нове приміщення. Внаслідок самочинного будівництва (реконструкції, перебудови) спірний будинок втратив тотожність з тим, які сторони отримали у власність згідно з рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13.04.2009 року, правові підстави для задоволення заявлених ОСОБА_4 позовних вимог відсутні. Позовна вимога в частині вселення також є передчасною та не підлягає задоволенню. Позивач у позовній заяві не уточнює, які саме перешкоди у користуванні житловим будинком відповідач не повинна чинити, тим самим перекладаючи на суд своє право вибору способу захисту свого порушеного права. Позивач просить не чинити перешкоди у користуванні всім житловим будинком, не зважаючи на той факт, що за рішенням суду за нею визнано право власності лише на Ѕ частину будинку. На підставі викладеного у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.
В свою чергу, представником позивача до суду було подано відповідь на відзив, згідно якого зазначила, що позивач має суб'єктивне приватне право спільної часткової власності на 1/2 частину об'єкта нерухомого майна. Суб'єктивним правом власності є забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння, користування та розпорядження належним особі майном, воно надає власнику можливість на свій розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої незабороненої законом діяльності. Тому виключно на власний розсуд власник має право, зокрема, й на вчинення чи не вчинення дій, спрямованих на захист його суб'єктивного права власності, визначення часу для вчинення таких дій, тощо. Окрім того, сам по собі момент виникнення неприязних стосунків між сторонами не є самостійною підставою для позову, а його встановлення виходить за межі предмета доказування. Разом з тим, факт наявності неприязних стосунків між сторонами на момент виникнення спірних правовідносин відповідачем не заперечується. Таким чином, момент виникнення неприязних стосунків між сторонами жодним чином легально не детермінує ні право позивача на звернення до суду із позовом про захист свого права власності, ні строки на таке звернення. Окрім наданих позивачем доказів у матеріалах справи містяться інші докази, якими підтверджуються позовні вимоги, зокрема, відзив на позовну заяву, який відповідач просить суд урахувати при розгляді справи. Внаслідок порушення відповідачем права користування належною позивачу частиною об'єкта нерухомого майна шляхом перешкоджання доступу позивача на територію об'єкта нерухомого майна, позивач з метою захисту порушеного права звернулася до голови Литвинівської сільської ради. За результатами звернення позивача голова Литвинівської сільської ради 06.03.2019 року спрямував депутата Литвинівської сільської ради ОСОБА_5 здійснити перевірку фактичних обставин, які стали підставою для звернення позивача до голови сільської ради.
06.03.2019 року позивач здійснюючи своє право користування належною їй на праві власності частиною об'єкта нерухомого майна у супроводі депутата Литвинівської сільської ради ОСОБА_5 та громадян ОСОБА_6 і ОСОБА_8 за присутності відповідача намагалася зайти на його територію та у приміщення, однак відповідач, у присутності зазначених осіб, не допустила позивача на територію об'єкта нерухомого майна. Зазначена обставина й була зафіксована у акті від 06.03.2019 року. Твердження відповідача про нібито наявність порушень закону при складенні акту, вад його змісту, його підробку, умисного надання позивачем підроблених доказів порушення його права та що акт не є належним доказом обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та не повинен прийматися судом до уваги є неспроможними, оскільки: позивач не брала участі у його складенні і тому такий акт не створює для неї правових наслідків; позивач не має легітимного обов'язку перевіряти законність його складення; акт не скасований в установленому законом порядку, його підробку не встановлено в установленому законом порядку; законом не встановлені вимоги до форми та змісту документу, в якому містяться відомості на підтвердження порушення особою права власності (користування) іншої особи. Отже такі відомості можуть міститися у будь-якому документі, в тому числі й форма яких має вигляд акту обстеження житлово-побутових умов проживання. Разом з тим у відзиві відповідач визнає, що вказаний акт встановлює лише єдину обставину, а саме: «У житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 громадянку ОСОБА_4 , не до спільного будинку та на територію, де стоїть дане приміщення не допускають». Таким чином, зазначений акт є належним доказом на підтвердження порушення відповідачем права власності (користування) позивача.
Відповідач, посилається на ст. 364, 376 ЦК України як на підставу своїх заперечень, однак ст. 364 ЦК України регулює відносини щодо виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності. Посилання на зазначену норму свідчить, що відповідач помилково тлумачить зміст спірних правовідносин - помилково ототожнює виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності (ст. 364 ЦК України) із визначенням порядку користування об'єктом права спільної часткової власності, передбаченої ст. 358 ЦК України. Позивач у позовних вимогах не просить суд здійснити виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, тому посилання на ст. 364 ЦК України як на підставу для заперечень виходить за межі предмета позову і є безпідставним. Тобто, саме незгоду із позовом та з поданими позивачем доказами відповідач обґрунтовує не фактичними обставинами, а обраним позивачем способом захисту. Відповідач помиляється у змісті спірних правовідносин та довільно їх тлумачить, такі міркування відповідача є нерелевантними, юридично нікчемними та не заслуговують на увагу. Позивачем обрано належний спосіб захисту порушених відповідачем цивільних прав позивача, а матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів (в тому числі й відомості, отримані із поданого відповідачем відзиву) для вирішення справи по суті та ефективного поновлення порушених прав позивача.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13.04.2009 року визнано договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зареєстрований Українською біржею «Десятинна» м. Києва за № 8448-3098 від 25 листопада 1997 року - дійсним. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом по Ѕ частині за кожною на будинок АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення суду за позивачем 19.02.2019 року зареєстроване право приватної спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна: 1/2 частину зазначеного будинку разом із прибудинковими господарськими будівлями і спорудами, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.02.2019 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 1771253932218; номер запису про право власності: 30406823; індексний номер витягу: 157217532), а за відповідачем - станом на 31.12.2012 року зареєстроване право приватної спільної часткової власності на 1/2 частину будинку разом із прибудинковими господарськими будівлями і спорудами, що підтверджується довідкою на нерухоме майно, виданою КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» 07.02.2019 року за № 112 (право власності на вказане майно зареєстровано у книзі № 31, під № 260, реєстраційний номер 26086828).
Позивач звернувшись до суду з даним позов, з урахуванням заяви про зміну предмету позову просила суд встановити порядок користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , наступним чином: виділити ОСОБА_4 по житловому будинку - житлове приміщення загальною площею 15,4 кв.м. (номер приміщення 3), по надвірних будівлях і спорудах - сарай, (площа основи: 18,10 кв.м., літер Ж), сарай (площа основи: 9,40 кв.м., літер Е); виділити ОСОБА_3 по житловому будинку - житлове приміщення загальною площею 18,8 кв.м. (номер приміщення 4), по надвірних будівлях і спорудах - гараж (площа основи: 16,0 кв.м., літер В), сарай (площа основи: 4,40 кв.м., літер І), сарай (площа основи: 13,40 кв.м., літер И). Залишити у спільному користуванні інші приміщення, будівлі і споруди: по житловому будинку - коридор, загальною площею 5,2 кв.м. (номер приміщення 1), кухня, загальною площею 5,4 кв.м (номер приміщення 2), веранда, загальною площею 13,1 кв.м. (номер приміщення І), по надвірних будівлях і спорудах - погріб (площа основи: 9,4 кв.м., літер Б), навіс (площа основи: 15,50 кв.м., літер Д), госпблок (площа основи: 41,00 кв.м., літер З), убиральня (площа основи: 1,80 кв.м., літер Ї), огорожа (літер № 2-5), вимощення (літер № І), криниця (літер № ІІ). Вселити ОСОБА_4 в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Припинити дії, які порушують право власності ОСОБА_4 шляхом заборони ОСОБА_3 здійснювати самочинне будівництво, реконструкцію, знесення об'єкта нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Як передбачено нормами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
Відтак, домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов'язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння і користування спільним майном.
Що ж стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені у ст. ст. 364, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов'язковою. Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Таким чином, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
В даному випадку судом встановлена обставина наявності такої ситуації, котра характеризується наявними неприязними стосунками у сторін по справі, через що досягти домовленості з приводу користування спірним домоволодінням та допоміжними приміщеннями сторони у позасудовому порядку не спромоглись.
Відповідач та її представник щодо встановлення порядку користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та виділенням ОСОБА_4 по житловому будинку - житлове приміщення загальною площею 15,4 кв.м. (номер приміщення 3), по надвірних будівлях і спорудах - сарай, (площа основи: 18,10 кв.м., літер Ж), сарай (площа основи: 9,40 кв.м., літер Е); виділити ОСОБА_3 по житловому будинку - житлове приміщення загальною площею 18,8 кв.м. (номер приміщення 4), по надвірних будівлях і спорудах - гараж (площа основи: 16,0 кв.м., літер В), сарай (площа основи: 4,40 кв.м., літер І), сарай (площа основи: 13,40 кв.м., літер И). Залишити у спільному користуванні інші приміщення, будівлі і споруди: по житловому будинку - коридор, загальною площею 5,2 кв.м. (номер приміщення 1), кухня, загальною площею 5,4 кв.м (номер приміщення 2), веранда, загальною площею 13,1 кв.м. (номер приміщення І), по надвірних будівлях і спорудах - погріб (площа основи: 9,4 кв.м., літер Б), навіс (площа основи: 15,50 кв.м., літер Д), госпблок (площа основи: 41,00 кв.м., літер З), убиральня (площа основи: 1,80 кв.м., літер Ї), огорожа (літер № 2-5), вимощення (літер № І), криниця (літер № ІІ) заперечували. При цьому зазначивши, що ОСОБА_3 самочинно, без погодження з іншим співвласником позивачем, без будь-яких дозволів, передбачених законодавством, проектів тощо, перебудувано будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме кімнату площею 18,8 кв.м. було розділено на дві окремі кімнати, приміщення площею 5,4 кв.м. (кухня) було збільшено за рахунок житлової кімнати площею 15,4 кв.м., в результаті чого зменшилася житлова площа будинку, приміщення площею 13,1 кв.м. (веранда) було частково переплановано під санвузол, в результаті чого змінилася площа та призначення приміщення, до приміщення площею 13,1 кв.м. (веранда) також було прибудовано капітальну споруду, внаслідок чого виникло нове приміщення. Внаслідок самочинного будівництва (реконструкції, перебудови) спірний будинок втратив тотожність з тим, який сторони отримали у власність згідно з рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13.04.2009 року, а тому не може бути встановлений запропонований позивачем порядок користування житловим будинком.
Натомість, для з'ясування обставин щодо можливих варіантів встановлення порядку користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами спірного нерухомого майна та виділення відповідних житлових приміщень та надвірних будівель і споруд у даному нерухомому майні, що безумовно має значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити такі обставини неможливо.
При цьому, сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань.
Відповідно до пункту 5.1. Розділу ІІ Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, до основних завдань будівельно-технічної експертизи також відноситься визначення можливості та розробка варіантів розподілу (виділення частки; порядку користування) об'єктів нерухомого майна.
Проте, під час розгляду справи, сторонами не заявлено клопотань про призначення і проведення відповідного виду експертизи для з'ясування обставин щодо можливих варіантів встановлення порядку користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами спірного нерухомого майна.
Судом, під час розгляду даної справи у суді неодноразово роз'яснювалося сторонам про можливість признання по даній справі експертизи. Однак сторони належним їм правом не скористалися.
Як наслідок, у суду відсутні правові підстави для встановлення порядку користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами саме у запропонованому позивачем варіанті, оскільки сторони по справі не заперечували факт перепланування та добудови спірного будинку, що впливає на зміну його житлової та нежитлової частини, а також призначення кімнат.
Крім того, як зазначив, представник відповідача у судовому засіданні внаслідок самочинного будівництва (реконструкції, перебудови) спірний будинок втратив тотожність з тим, які сторони отримали у власність згідно з рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13.04.2009 року, що також унеможливлює встановлення порядку користування житловим будинком саме у запропонованому позивачем варіанті.
За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує у неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.
У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься у пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.
Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна кількості приміщень, створення нових, втручання в несучі конструкції).
За змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Встановити порядок користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами та виділення у користування кожному зі співвласників приміщення, які будуть відповідати за розміром частці кожного зі співвласників у вказаному майні не виявляється можливим, за відсутності відповідного висновку експерта оскільки як зазначає відповідач у будинку самочинно проведено перебудови та перепланування.
Домовленості між співвласниками щодо відступу від засад відповідності між розміром частки у праві та розміром частки у майні відсутні.
Отже, позивачем, не виконано, передбаченого статтею 81 ЦПК України обов'язку довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, таким чином, встановлення запропонованого позивачем порядку користування житловим будинком не відповідає вимогам закону та порушує права сторін.
Позовна вимога в частині вселення є також необґрунтованою та недоведеною, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, у тому числі відповідного рішення суду щодо виселення позивача з належної їй Ѕ частини житлового будинку, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про її вселення.
В частині вимог про припинення дій, які порушують право власності позивача шляхом заборони ОСОБА_3 здійснювати самочинне будівництво, реконструкцію, знесення об'єкта нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , судом зазначається наступне.
Статтею 152 ЖК України передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Відповідно до частин 1,2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно із ч.5 зазначеної статті власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
З огляду на ч.7 зазначеної статті, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Позивачем не доведено та не підтверджено жодними доказами, що здійснене відповідачем самочинне будівництво (реконструкція, перебудова, перепланування) житлового будинку, порушує її право власності, як власника Ѕ частини житлового будинку.
Крім того, позивач обґрунтовує порушення своїх прав з боку відповідача посилаючись на акт обстеження житлово-побутових умов проживання.
Судом встановлено, що 06.03.2019 року комісією у складі голови комісії - депутата Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_5, членів комісії: землевпорядника - ОСОБА_6 , ОСОБА_8 - «горади», як зазначено у акті. в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проведено обстеження матеріально - побутових умов проживання сім'ї, котра мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що у житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 громадянку та співмешканку ОСОБА_4 не до спільного будинку та на територію, де стоїть дане приміщення, не допускають.
Як визначено у ч.1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що комісія у складі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка склала акт обстеження житлово-побутових умов проживання 06.03.2019 року створена в незаконний спосіб з метою встановлення недостовірних обставин та введення в оману будь-яких фізичних та юридичних осіб, державних органів, яким цей акт буде вручатися, а акт складений зазначеною комісією є незаконним та не може бути доказом в розумінні ЦПК України. Щодо створення Литвинівською сільською радою тимчасових контрольних комісій в складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в сфері перевірки та встановлення фактів порушення співвласниками житлового нерухомого майна прав один одного, рішення Литвинівської сільської ради не існує. Отже, комісія у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка провела обстеження житлово-побутових умов проживання та встановила факт не допуску позивача в житловий будинок є не легітимною та не законною. На підтвердження зворотного позивачем суду доказів не надано.
Вказані доводи позивачем та її представником під час розгляду даної справи у суді не спростовано.
Разом з тим, допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що вона разом з членами комісії ОСОБА_7 та землевпорядником ОСОБА_6 з метою обстеження будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 здійснювали вихід за адресою АДРЕСА_1 , проте до будинку комісію допущено не було. При складанні акту присутня не була, проте цього ж дня, ОСОБА_4 принесла акт за місцем її проживання, однак свідок зазначила, що при собі не печаток ні штампів не мала. Про створення комісії їй стало відомо за п'ять хвилин, до того, як вони зайшли до будинку сторін. ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на час складання акту не були депутатами Литвинівської сільської ради. В будинку АДРЕСА_1 постійно проживає ОСОБА_3 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , проте не бачила щоб в будинку проживала ОСОБА_4 .
Разом з тим, з наявного в матеріалах справи листа, наданого ОСОБА_5 у відповідь на адвокатський запит представника відповідача, що складання та підпису акту, остання повідомила що була присутня в АДРЕСА_1 , як голова комісії, яка була створена з метою обстеження житлово-побутових умов проживання на прохання ОСОБА_4 . При складанні акту від 06.03.2019 року присутня не була, та вказаний акт не підписувала, наявний в даному акті підпис напроти її посади та прізвища їй не належить.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що акт від 06.03.2019 року у розумінні ч. 1 ст. 78 ЦПК України є не допустимим доказом, а тому суд не бере його до уваги.
Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час розгляду даної справи, судом неодноразово наголошувалося сторонам про можливість призначення по справі експертизи, однак даних клопотань заявлено не було.
Отже, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі з підстав його необґрунтованості та недоведеності.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим будинком та усунення перешкод у користуванні житловим будинком - відмовити.
Повний текст рішення суду виготовлений 24 червня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ).
Суддя І.Ю. Котлярова