15.06.2021 Справа № 761/23803/19
15.06.2021 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Котлярової І.Ю.,
за участі секретарів - Скотаренко В.М., Палій Л.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним. В обґрунтування свої вимог зазначила, що 28.02.2012 року позивач набула право власності на земельну ділянку площею 0, 5431 га розташовану за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки. На початку 2016 року до неї звернувся її син, відповідач по справі та запропонував позивачу продати частину належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 3221886400:36:049:0599 і за рахунок отриманих від продажу грошових коштів придбати і оформити на позивача окрему квартиру, щоб дало можливість позивачеві бути власником окремого житла. Позивач погодилася на пропозицію відповідача, оскільки дійсно мала і досі має бажання, як літня людина, жити окремо своїм життям і нікому при цьому не заважати. Разом з тим, відповідач отримав від позивача інформацію, що документ який підтверджує право власності позивача на земельну ділянку, знаходиться у доньки позивача ОСОБА_4 , яка була проти продажу зазначеної земельної ділянки із залученням відповідача по справі, оскільки не довіряла і досі не довіряє відповідачу у вирішенні питань купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідач по справі, зрозумівши ситуацію, що склалася, пішов шляхом обману, замість того щоб домовитися із сестрою щодо продажу частини земельної ділянки та купівлі за виручені грошові кошти окремого житла для позивача, ввівши в оману позивача звернувся до реєстраційних органів із заявою про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886400:36:049:0599 втрачено, хоча насправді даний державний акт перебуває у доньки позивача. Після отримання дублікату державного акту на вказану земельну ділянку відповідач вмовив позивача оформити договір дарування земельної ділянки. Відповідач обіцяв позивачу, що буде діяти виключно у відповідності з попередніми між ними домовленостями та після оформлення договору дарування зазначена земельна ділянка буде поділена на дві та одна частина земельної ділянки буде подарована онуку позивача - ОСОБА_3 , а друга половина ділянки буде продана і за рахунок отриманих від її продажу грошових коштів буде куплена і оформлена на позивача окрема квартира. В період перед підписанням договору дарування земельної ділянки відповідач навіть показував позивачу будинок, в якому згодом має намір придбати їй квартиру. Позивач зазначила, що відповідач спекулюючи на бажанні позивача мати власне житло, став власником належної позивачу земельної ділянку на підставі договору дарування, посвідчено приватним нотаріусом Київського МНО Зубковою О.Є. 21.01.2016 року. Позивач неодноразово намагалася вирішити даний конфлікт в сімейному колі. Однак відповідач і досі не виконав своєї обіцянки, що змушує позивача звернутися до суду. Частину земельної ділянки позивачем на підставі договору купівлі-продажу було передано тертій особі по справі. На підставі викладеного звернулася до суду та просила визнати удаваним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3221886400:36:049:0599 від 21 січня 2016 року, укладений між позивачем та відповідачем; зобов'язати відповідача купити та оформити на позивача квартиру орієнтовною вартістю 27 000, 00 дол. США, розташовану в м. Вишгород, Київської області. В подальшому позивач уточнивши свої позовні вимоги просила суд визнати удаваним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3221886400:36:049:0599 від 21 січня 2016 року, укладений між позивачем та відповідачем.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30.09.2019 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.11.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач до суду не з'являлася, а лише направляла заяви про відкладення розгляду справи у зв'язку із дією на території України карантину, а в подальшому заяви про розгляд справи за її відсутності позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про місце день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник відповідача будучи присутнім у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні з підстав необґрунтованості та не доведеності. Крім того, до суду від відповідача надійшов відзив, згідно якого зазначив, що дійсно за договором дарування від 21.01.2016 року набув у власність земельну ділянку площею 0, 5431 га з кадастровим номером 3221886400:36:049:0599. Зазначив, що між сторонами по оспорюваному договору дарування земельної ділянки ніяких прихованих правочинів не було, а твердження позивача є надуманими. З позовної заяви не можливо встановити, що воля сторін договору дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових правовідносин, ніж ті, які передбачені договором дарування та до позову не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами був прихований правочин. Також, заявив про сплив строку позовної давності, оскільки позивач звернулася до суду в червні 2019 року, а трирічний строк оскарження договору дарування сплив в січні 2019 року.
В свою чергу представником позивача до суду було подано відповідь на відзив, згідно якого зазначив, що відповідач по справі у своєму відзиві не навів жодної обставини, яка б спростовувала правову позицію позивача щодо визнання договору дарування земельної ділянки удаваним правочином. Дії відповідача, а саме договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, який був укладений між відповідачем та третьою особою є практичним підтвердженням правової позиції позивача щодо удаваності договору дарування земельної ділянки.
Третя особа в судове засідання не з'явився, направив до суду письмові пояснення, в яких надав аналогічні пояснення викладеним у позові.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З долученої до матеріалів справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки серії та номер 48, виданий 21.01.2016 року видавник Зубкова О.Є. приватний нотаріус Київського МНО належить земельна ділянка площею 0, 5431 га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 3221886400:36:049:0599 розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, Новосілківська сільська рада.
За ст. 719 ч. 2 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Ст. 722 ч.ч. 1, 4 ЦК України визначено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину удаваним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
За удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі (ч. 1ст. 235 ЦК України). Отже, в даному випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має право визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
На відміну від фіктивного, удаваний правочин, тобто правочин, який вчинений, щоб приховати інший, має на меті виникнення правових наслідків, але не тих, які афішуються фактом його вчинення. Фактично сторони прагнуть до вчинення іншого правочину. Дефектність прикриваючого правочину очевидна. Тобто, удаваний правочин вчиняється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого наявні два правочини - той, що прикривається, тобто прихований, і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.
Проте встановити таку наявність так само непросто, як і в разі фіктивного правочину - воля сторін цього правочину також інша, ніж та, що сприймається як наслідок зовнішніх дій. Тобто очевидно, що воля і волевиявлення в цьому випадку різняться, і причиною цьому є приховування дійсної мети правочину. Мета удаваного правочину полягає не тільки в тому, щоб приховати дійсну волю сторін, а й спричинити інші наслідки, які випливають із правочину, що прикривається. Саме в цьому і полягає дійсна воля сторін удаваного правочину. Для кваліфікації удаваного правочину важливо, щоб частина умов удаваного і прихованого правочину збігалася.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України, головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Тобто, при вирішення спору про визнання правочину удаваним, суду необхідно встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Відповідно до статей 12,81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів, що при укладенні спірного договору дарування воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені оспорюваним правочином.
Крім того, позивач, як підставу визнання договору дарування від 21.01.2016 року удаваним правочином зазначає, що відповідач по справі запропонував позивачу продати частину належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 3221886400:36:049:0599 і за рахунок отриманих від продажу грошових коштів придбати і оформити на позивача окрему квартиру, щоб дало можливість позивачеві бути власником окремого житла. Позивач погодилася на пропозицію відповідача, оскільки дійсно мала і досі має бажання, як літня людина, жити окремо своїм життям і нікому при цьому не заважати.
Посилання позивача, що дії відповідача, щодо укладення договору купівлі-продажу частини земельної ділянки, який був укладений між відповідачем та третьою особою є практичним підтвердженням правової позиції позивача щодо удаваності договору дарування земельної ділянки, суд не бере до уваги, оскільки вони достовірно не підтверджують тих обставин на які посилається позивач, так як договір дарування земельної ділянки був укладений 21.01.2016 року, а договір купівлі-продажу 11.09.2018 року, тобто після спливу більше двох років після укладення за доводами позивача удаваного договору, а тому не підтверджують спрямованості волі сторін в оспорюваному договорі на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.
Таким чином, позивач не обґрунтувала удаваності договору дарування земельної ділянки з метою приховання іншого правочину, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля сторін договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину удаваним.
Волевиявлення при укладенні договору сторін було вільним і відповідало внутрішній волі, дарувальник усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними і протилежного позивач не довів.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Позивачем до суду було подано заяву про виклик та допит свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від яких в подальшому надійшли до суду письмові пояснення по справі.
Однак, судом вони до уваги не приймаються, оскільки вони не надані безпосередньо суду будучи приведеними до присяги та попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів.
Відтак, суд вважає, що позов є недоведеним, безпідставним та необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Підстав для застосування строку позовної давності суд не вбачає, оскільки позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість вимог, і тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним - відмовити.
Повний текст рішення суду виготовлений 24 червня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ).
Третя особа: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Суддя І.Ю. Котлярова