справа№380/9338/20
23 червня 2021 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 27.10.2020 до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій містяться вимоги:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати вчасно і в повному обсязі грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 вересня 2018 року.
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити недоплачену грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 100113 грн. 41 коп. за період з 2016 року по 2018 рік включно.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку за період з 03 вересня 2018 року по 14 вересня 2020 року у сумі 456767 грн. 78 коп.
4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку за період з 14 вересня 2020 року по день винесення рішення судом з врахуванням вказаних у мотивувальній частині позовної заяви розрахунків.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26 вересня 2016 року зарахований у списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що стверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 206 від 26 вересня 2016 року. В періоди з 26 по 29 вересня 2016 року, з 08 по 21 жовтня 2016 року з 30 жовтня 2016 року по 21 березня 2017 року, з 06 квітня по 25 червня 2017 року, з 12 липня по 24 вересня 2017 року, з 05 жовтня 2017 року по 28 січня 2018 року, з 28 лютого по 28 березня 2018 року, з 08 квітня по 31 серпня 2018 року позивач проходив військову службу у зоні проведення Антитерористичної операції, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях № 2157 від 03 вересня 2018 року. Вказує, що 11 лютого 2016 року йому видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 . Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 187 від 03 вересня 2018 року позивач звільнений наказом командувача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 101 о/с від 03 вересня 2018 року з військової служби у запас. Позивач повідомляє, що при звільненні з військової служби компенсація за невикористану додаткову відпустку, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», виплачена не була. Для отримання компенсації за невикористану відпустку позивач в серпні 2020 року звертався до відповідача із заявою, у якій просив виплатити таку компенсацію. Вказує, що 14 вересня 2020 року відповідачем виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову щорічну відпустку учасника бойових дій у сумі 8005 грн. 09 коп.
Позивач не погоджується із виплаченою сумою та вказує, що даними про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) від 11 жовтня 2020 року стверджується, що у вересні 2018 року йому виплачено заробітну плату у розмірі 7722 грн 76 коп. Однак, враховуючи те, що він звільнений з військової служби 03 вересня 2018 року, то у вересні 2018 року він отримав грошове забезпечення за три календарних дні, тобто за неповний місяць.
Позивач переконаний, що для того, щоб визначити середньоденний розмір грошового забезпечення, необхідно розмір належного військовослужбовцю за неповний місяць грошового забезпечення (7722 грн 76 коп.) розділити на кількість календарний днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці (3 календарні дні). Відтак, середньоденний розмір його грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 03 вересня 2018 року становив 2574 грн 25 коп. Вказує, що не зміг скористатися додатковою щорічною відпусткою у 2016, 2017 та 2018 року, тобто тричі. Тривалість щорічної додаткової відпустки відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» становить 14 календарних днів на рік. Відтак, загальна кількість днів неотриманої додаткової щорічної відпустки становить 42 дні. Відтак, враховуючи, що розмір компенсації за дні невикористаної щорічної додаткової відпустки визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на сумарну кількість днів неотриманої відпустки, 2574 грн 25 коп. (середньоденний розмір грошового забезпечення) слід помножити на 42 (загальна кількість днів додаткової щорічної відпустки), що дорівнює 108118 грн 50 коп.
Позивач визнає, що відповідач частково виплатив йому компенсацію за невикористану відпустку у сумі 8005 грн 09 коп. Враховуючи наведене, вважає, що відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити йому 100113 грн 41 коп. недоплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік включно.
Крім того, оскільки відповідач не виплатив всі суми, що належали позивачеві при звільненні, вважає що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Вказує, що з даних про нараховану заробітну плату (дохід, грошове утримання) від 11 жовтня 2020 року вбачається, що за останні два місяці служби, що передували звільненню, його сумарний заробіток становив 20930 грн 26 коп. (13207,50 (заробітна плата за серпень 2018 року ) + 7722,76 (заробітна плата за вересень 2018 року) = 20930,26). При цьому у серпні 2018 року він відслужив повний місяць, а саме 31 календарний день, а у вересні 2018 року - три календарних дні, оскільки 03 вересня 2018 року був звільнений зі служби. Відтак, за серпень і вересень 2018 року відслужив (відпрацював) 34 календарних дні. З огляду на зазначене, діленням заробітної плати за два місяці (20930,26) на кількість фактично відпрацьованих днів (34 календарних дні) отримуємо середньоденну заробітну плату, розмір якої становить 615 грн 59 коп. За період з 03 вересня 2018 року (день звільнення з військової служби) по 14 вересня 2020 року (день виплати частини грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку) наявні 742 робочих дні. З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2018 року по 14 вересня 2020 року становить 456767 грн 78 коп., які підлягають стягненню з відповідача на його користь, що є найбільш ефективним способом захисту його прав у даному випадку.
Ухвалою від 30.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача 07.12.2020 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує повністю. Вказує, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 26.09.2016 по 03.09.2018. У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.09.2018 № 101 о/с солдата ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас з 01.09.2018. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.09.2018 № 187 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із його звільненням з військової служби. Відповідач вказує, що статус учасника бойових дій, ОСОБА_1 , отримав у 2016 році за попереднім місцем служби в органах внутрішніх справ (ГУМВС України в Київській області), що посвідчується відповідним посвідченням від 11.02.2016 серія НОМЕР_3 , звідки згодом звільнився в установленому законом порядку. Зазначає, що під час звернення із письмовою заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з вимогою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, громадянин ОСОБА_1 , довідку з попереднього місця служби про те, що ним додаткова відпустка за 2016 рік, не використовувалась та грошова компенсація за неї не отримувалась - не надав. Відповідач вважає, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій, за рахунок військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, за 2 (два) роки, тобто за 2017-2018 роки. Вказує, що 14 вересня 2020 року військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України у добровільному порядку було нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки у розмірі 8005,09 грн. Зазначає про правильність виплаченої суми, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, винагорода за участь в АТО (ООС) та компенсації за невикористану відпустку не належать до надбавок, доплат або підвищення, тобто не є додатковими видами грошового забезпечення в розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відносяться до інших соціальних гарантій, що надаються військовослужбовцям та членам їх сімей. Відповідач вказує, що позивач помилково вважає, що додаткова грошова винагорода за участь в ООС є складовою місячного грошового забезпечення, та розрахунок грошової компенсації за ненадані додаткові відпустки повинен проводитись з врахуванням зазначених виплат. Стверджує, що місячне грошове забезпечення громадянина ОСОБА_1 , на день звільнення з військової служби 01.09.2018, складалося з посадового окладу - 85,00 грн, окладу за військове звання - 17,67 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 25 % - 25,67 грн, надбавки за особливості проходження служби 50% - 64,17 грн, премії за серпень 2018 року у розмірі 115% - 2932,50 грн, що у сумі складає 3222,76 грн. При цьому, позивачу також виплачувалась грошова винагорода за участь в ООС за серпень 2018 року у розмірі 4500,00 грн, яка не входить до складу місячного грошового забезпечення. З урахуванням викладеного вище, розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за 2017-2018 роки, проводився наступним чином: 8707,50 грн (місячне грошове забезпечення право на яке мав ОСОБА_1 ) : 30 (календарні дні) * 28 (невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2018) -1,5% (121,91 грн - військовий збір) = 8005 грн 09 коп. Відповідач звертає увагу, що невірним є посилання позивача на нормативно-правові акти Міністерства оборони України (наказ МО України від 07.06.2018 № 260), оскільки військова частина НОМЕР_1 є військовою частиною Національної гвардії України, яка, у свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України», входить до системи Міністерства внутрішніх справ України, тому накази іншого відомства - Міністерства оборони, на військові частини Національної гвардії України - не розповсюджуються. Також зазначає, що відповідно до довідки фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 20.11.2020 № 1125/1, одноденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 290 грн 25 коп. На підставі викладеного вважає, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України діяла у межах компетенції визначеної чинним законодавством України у даному виді правовідносин. Стосовно компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки відповідач вважає, що така не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, лише у разі невикористання додаткової відпустки, під час проходження військової служби, здійснюється виплата грошової компенсації за неї. Тобто, компенсація за невикористану додаткову відпустку не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця. Таким чином, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). На думку відповідача, вимоги позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними, оскільки визначити остаточний обсяг своїх вимог позивач може лише в день фактичного розрахунку, тому на сьогоднішній день відсутні підстави для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки вимоги в цій частині заявлені позивачем передчасно.
Позивач 08.12.2020 подав до суду відповідь на відзив у якому з доводами відповідача не погоджується повністю. Вказує, що за попереднім місцем служби скористатися додатковою щорічною відпусткою учасника бойових дій у зв'язку із введеним особливим станом на території України, який припиняє надання таких відпусток. Щодо можливості отримання компенсації за таку слід заначити, що жодну компенсацію за відпустку за попереднім місцем служби не отримував, оскільки не знав про таку можливість. На переконання позивача вказані обставини свідчать про те, що він має право на отримання від відповідача компенсації за невикористану відпустку за 2016, 2017 та 2018 роки тобто за 42 дні оскільки протягом вказаного періоду часу він проходив у нього військову службу. Також позивач вважає, що винагорода за участь в ООС має входити до складу грошового забезпечення, а тому розрахунок компенсації за невикористану відпустку є невірним. Вважає, що відповідач повинен понести відповідальність за несвоєчасний розрахунок згідно ст.ст. 116 та 117 КЗпП України. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 04.01.2021 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі 240/532/20, оскільки Верховним Судом у вказаній справі вирішувалося питання строку звернення до суду у випадку несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Від позивача 28.05.2021 надійшла заява про поновлення провадження у справі та про поновлення строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 03.06.2021поновлено провадження у справі.
Ухвалою від 23.06.2021 залишено без розгляду позов в частині позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього заробітку за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку за період з 03 вересня 2018 року по 14 вересня 2020 року у сумі 456767 грн. 78 коп.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
Позивач відповідно до контракту (а.с.12) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 26.09.2016.
У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.09.2018 № 101 о/с солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас з 01.09.2018, а Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.09.2018 № 187 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із його звільненням з військової служби (а.с.14).
14 вересня 2020 року військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України у добровільному порядку нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки у розмірі 8005,09 грн. (а.с.17).
Позивач не погоджуючись з нарахованою сумою компенсації за невикористані відпустки звернувся до суду за захистом порушених прав.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У рішенні Верховного Суду у зразковій справі від 16 травня 2019 року справа №620/4218/18 адміністративне провадження №Пз/9901/4/19 суд вказав, що: «відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Судом встановлено, що позивач відповідно до контракту (а.с.12) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГ України з 26.09.2016 по 03.09.2018.
Статус учасника бойових дій, ОСОБА_1 , отримав у 2016 році за попереднім місцем служби в органах внутрішніх справ (ГУМВС України в Київській області), що посвідчується відповідним посвідченням від 11.02.2016 серія НОМЕР_3 (а.с.10).
У ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504) встановлено, що право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, зазначених у ст. 24 Закону № 504. Таким випадком є, зокрема, звільнення працівника.
Так, у ч. 1 ст. 24 Закону № 504 вказано, що в разі звільнення працівника йому виплачують грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням перераховується на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник (ч. 3 ст. 24 Закону № 504). І якщо працівник скористався таким правом, то, згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 504, до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховують час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач був переведений у військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України і відповідно за ним збереглися дні невикористаної відпустки за попереднім місцем служби з часу отримання статусу учасника бойових дій.
Відтак вимоги позивача про оплату відповідачем невикористаної відпустки за 2016 рік є необґрунтованими, оскільки таку компенсацію позивачеві мала виплатити військова частина з якої позивач звільнявся у 2016 році.
Водночас, позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за рахунок військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, за 2 (два) роки, тобто за 2017-2018 роки в кількості 28 календарних днів.
Однак, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017 - 2018 рік.
Відповідно до пункту 10 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 № 200 (далі- Інструкція), грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Аналогічні положення містила у собі Інструкція, затверджена наказом МВС від 04.07.2014 № 638, яка діяла на період проходження військової служби позивачем (п. 36.10).
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входить: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Перелік додаткових видів грошового забезпечення, визначений додатком 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Верховним Судом у справі № 286/2987/16-а (К/9901/1465/17) з аналізу положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зроблено висновок, що грошове забезпечення є однією із соціальних гарантій, що надаються військовослужбовцям. При цьому до інших гарантій законом віднесено: продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, пільги та компенсації військовослужбовцям та членам їх сімей, одноразова грошова допомога тощо. Відтак, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, винагорода за участь в АТО (ООС) та компенсації за невикористану відпустку не належать до надбавок, доплат або підвищення, тобто не є додатковими видами грошового забезпечення в розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відносяться до інших соціальних гарантій, що надаються військовослужбовцям та членам їх сімей.
Суд також звертає увагу позивача, що у п.40-41 Постанови Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року (справа №240/11441/19) міститься висновок, що «винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ»
З урахуванням викладеного, додаткова грошова винагорода за участь в ООС не є складовою місячного грошового забезпечення, а відповідно розрахунок грошової компенсації за ненадані додаткові відпустки не може проводитись з врахуванням зазначених виплат.
Судом з витягу особистої картки на грошове забезпечення (а.с.38) встановлено, що місячне грошове забезпечення позивача на день звільнення з військової служби 01.09.2018, складалося з посадового окладу - 85,00 грн, окладу за військове звання - 17,67 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 25 % - 25,67 грн, надбавки за особливості проходження служби 50% - 64,17 грн, премії за серпень 2018 року у розмірі 115% - 2932,50 грн, що у сумі складає 3222,76 грн. Позивачу також виплачувалась грошова винагорода за участь в ООС за серпень 2018 року у розмірі 4500,00 грн, однак така не входить до складу місячного грошового забезпечення.
Також з вказаної картки (а.с.38) судом встановлено, що у відповідності до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Переліку додаткових видів грошового забезпечення визначений додатком 25 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення позивача становило: посадовий оклад - 2550,00 грн, оклад за військове звання - 530,00 грн, надбавки за вислугу років у розмірі - 770,00 грн, надбавки за особливості проходження служби у розмірі - 1925,00 грн, премія у розмірі 115% - 2932,50 грн, що у сумі складає 8707,50 грн.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» п. 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», учасникам бойових дій надається додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік.
За час служби за 2017-2018 роки кількість днів невикористаної додаткової відпустки позивача складає 28 днів.
Відтак сума компенсації невикористаної позивачем відпустки становить (8707,5/30*28) - 121,91 грн (1,5% - військовий збір) = 8005 грн коп.
Судом встановлено, що саме така сума нарахована та виплачена відповідачем позивачеві 14.09.2020 (а.с.17).
Доводи позивача про те, що його середньоденна заробітна плата становила 2574,25 грн (а.с.3) і з такої має здійснюватися обрахунок компенсації невикористаної відпустки не відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи.
Суд також звертає увагу на ту обставину, що позивач для компенсації днів невикористаної відпустки зазначає про свою середньоденну заробітну плату в сумі 2574,25 грн (а.с.3), однак в той же час для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказує, що його середньоденна заробітна плата становила 615,59 грн (а.с.7).
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд при розгляді справи дійшов висновку, про безпідставність вимоги про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити недоплачену грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 100113 грн 41 коп. за період з 2016 року по 2018 рік включно, оскільки виплата позивачеві грошової компенсації проведена у вірній сумі.
Відповідно вимога про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього заробітку за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку за період з 14 вересня 2020 року по день винесення рішення судом з врахуванням вказаних у мотивувальній частині позовної заяви розрахунків задоволенню також не підлягає.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 255, 262, 294, 295, КАС України, суд
постановив:
1. Позов ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати вчасно грошової компенсації додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 вересня 2018 року.
3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 23.06.2021.
Суддя Коморний О.І.