Іменем України
18 червня 2021 року
м. Харків
справа № 645/5094/20
провадження № 22-ц/818/3121/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк«ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року, постановлене під головуванням судді Бабкової Т.В., в залі суду в місті Харків,
У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалось на те, що 18.11.2014 року ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг в зв'язку з чим підписала заяву б/н від 18.11.2014 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язковий платежу.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Таким чином, станом на 18.08.2020 року за відповідачкою з урахуванням внесених внесків існує заборгованість у розмірі 42863,70, яка складається із: Заборгованість за тілом кредиту - 29509,10 грн.; -в т.ч.: 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; -29509,10 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; -0,00 грн.- Заборгованість за нарахованими відсотками; -13354,60 грн. - Заборгованість за простроченими відсотками; -0,00 грн.- Заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; -0,00 грн. - за пенею та комісією.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що підписавши анкету-заяву відповідач прийняла та погодилася із запропонованими кредитором умовами, які викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, оскільки вони є складовою частиною договору. Зазначає, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору. Зазначає, що відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу. Наголошує, що активація відповідачем картки та користування рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору, для підтвердження вказаних обставин була надана виписка по рахункам відповідача. Вказує, що відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, а з матеріалів справи такі обставини не вбачаються. Навпаки, з підписаних Відповідачем документів чітко вбачається, що Відповідач був ознайомлений з умовами користування отриманою ним кредитною карткою, знав про умови щодо сплати процентів та неустойки. Згідно інформації з банківського програмного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в межах цього кредитного договору позичальнику видавалось 4 картки, остання має строк дії до 31.03.2023 року. Зазначає, що відмовляючи у стягненні частини тіла кредиту суд здійснив власний підрахунок згідно якого було встановлено, що відповідачкою було внесено коштів у більшому розмірі ніж витрачено (внесено 141789.68 грн., витрачено 133511.61 грн.). Проте це не відповідає дійсності, оскільки згідно виписки по особовому рахунку витрати становлять 167 389,11 грн., а надходження - 124 525, 41 грн. Таким чином, вважають, що судом першої інстанції були допущені арифметичні помилки, які призвели до ухвалення незаконного рішення. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні відсотків за користування кредитом.
ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що у анкеті-заяві від 18.11.2014 року не зазначено ні вид кредитної картки, яка була видана відповідачу, на встановлений кредитний ліміт. Вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі письмові докази на підтвердження, що саме з доданими до позовної заяви Умовами відповідач ознайомився, зрозумів та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано під час розгляду справи в суді належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, крім того, тіло кредиту є повністю погашеним відповідачкою, що є в даному випадку підставою для відмови у задоволенні стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту. Наголошує, що оскільки позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, відсутні підстави для задоволенні позову про стягнення заборгованості.
Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 18.11.2014 року ОСОБА_3 (в подальшому прізвище змінено на ОСОБА_4 ) підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої вона погодилася, що вказана заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.
Своїм підписом ОСОБА_5 підтвердила, що ознайомлена з договором про надання банківських послуг, згодна з його умовами. Екземпляр договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом роздрукування з офіційного сайту, зобов'язалася виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг.
До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Відповідно до долученої до позову довідки ОСОБА_2 відповідно до підписаного договору бн отримувала кредитні картки: 18.11.2014 року з терміном дії до жовтня 2016 року, 27.06.2015 року з терміном дії до червня 2019 року, 10.10.2016 року з терміном дії до червня 2019 року, 10.07.2019 року з терміном дії до березня 2023 року.
Згідно з наданим банком розрахунком вбачається, що станом на 01.07.2019 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість у розмірі 30320,37 грн. - за тілом кредиту (поточним); 1122,20 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; разом - 31442,57 грн. При цьому погашено заборгованості за тілом кредиту 118693,88 грн.; погашено заборгованості за простроченим тілом кредиту - 0,00 грн., погашено заборгованості по нарахованим відсоткам - 0,00 грн.; погашено заборгованості по простроченим відсоткам - 0,00 грн.; пені - 0,00 грн.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за кредитним договором № б/н від 18.11.2014 року станом на 18.08.2020 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість за кредитом у розмірі 42836,70 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту (простроченим) - 29509,10 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 13354,60 грн.
Крім того, з боку АТ КБ «Приватбанк» надано виписку за договором б/н починаючи з 18.11.2014 року та станом на 20.08.2020 року, з якої вбачається деталі операцій, здійснених ОСОБА_2 за допомогою вищезазначених кредитних карток.
Як на підставу позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 42836,70 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Матеріали справи свідчать про те, що за кредитним договором від 18.11.2014 року відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позичальником використовувалися кредитні кошти, проте в добровільному порядку у строки, передбачені договором, АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті.
При цьому у анкеті-заяві позичальника від 18.11.2014 року, яка підписана сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.11.2014 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи» в ПриватБанку розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
До спірних правовідносин не може бути застосовані правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача пені та штрафів та відсотків за кредитним договором від 18.11.2014 року, - відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, на підставі яких Банк просить стягнути з відповідача заборгованість по процентам за користування кредитними коштами, пеню та штраф, відповідачем не підписані. Доказів того, що саме ці Умови та Правила були надані відповідачу на ознайомлення при підписанні анкети-заяви, - позивачем суду не надано.
Разом з тим колегія суддів вважає, що стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту у загальному розмірі 8761, 39 грн., з огляду на таке.
Згідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із приєднаного до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що станом на 18.08.2020 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість за кредитом у розмірі 42836,70 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту (простроченим) - 29509,10 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 13354,60 грн.
Позивачем наданий розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором від 18.11.2014 року, а також виписка по договору. З зазначених документів убачається, що відповідач активно користувалася вказаним кредитним лімітом, вносила кошти на його погашення, не зверталася до Банку з приводу незгоди зі збільшенням кредитного ліміту.
При визначенні суми, яка була витрачена відповідачем, суд першої інстанції безпідставно не врахував платежі за послугою «миттєва розстрочка».
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом із тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Реалізуючи право вимоги повернення фактично отриманої суми кредитних коштів банком заявлено до стягнення заборгованість за тілом кредиту. Обґрунтовуючи підстави стягнення такої заборгованості, банком, окрім її розрахунку, надано виписку по картковому рахунку, із якої убачається, що позичальник користувалася кредитними коштами та виконувала свої кредитні зобов'язання щодо повернення цих коштів, в тому числі відсотків за використання кредитного ліміту.
Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься у матеріалах справи, у сукупності із розрахунком, є доказом отримання позичальником кредитних коштів, погодження сторонами суми кредитного ліміту та їх фактичного використання.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування платіжної карти, відповідачу була видана платіжна карта № НОМЕР_1 з кредитним лімітом 500,00 грн., який 06.06.2015 року було збільшено до 20 000 грн.
Із змісту виписки по особовому рахунку вбачається, що витрати ОСОБА_2 становлять 167 389,11 грн., а надходження 124 525, 41 грн.
Оскільки проценти нараховувались відповідачу безпідставно, то 13 172, 08 грн., які направлялись на сплату процентів необхідно віднести на сплату тіла кредиту.
Розмір заборгованості по тілу кредиту відповідачем не спростовано.
Відповідно до вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів вважає, що факт укладення кредитного договору між сторонами доведений позивачем. А також доведеною належними доказами є наявність заборгованості відповідачки за кредитним договором від 18.11.2014 року.
Згідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вказаного, приймаючи до уваги пояснення та розрахунок позивача, колегія суддів вважає, що стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором б/н від 18.11.2014 року у розмірі 16 337, 02 грн., виходячи з такого розрахунку 29 509, 10 (заявлене тіло кредиту) - 13172, 08 грн. (кошти розподілені на сплату відсотків) = 16 337,02 грн.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищевказаного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, позовні вимоги частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріали справи свідчать про те, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені на 38,1% (з 42 863,70 грн. до 16 337,02 грн.). При подачі позовної заяви позивачем було сплачено 2102 грн. судового збору, при подачі апеляційної скарги 3153 грн. За таких обставин з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позову у розмірі 800, 86 грн. (38,1% від 2102 грн.). Оскільки частковому задоволенню підлягає і апеляційна скарга, з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1201,29 грн. (38,1% від 3153 грн.).
Таким чином з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2002,15 грн. (1201,29 грн. + 800,86 грн.).
Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року - скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк«ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 18.11.2014 року у розмірі 16 337,02 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2002,15 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: С.С. Кругова
О.В. Маміна