«22» червня 2021 року
м. Харків
справа № 615/607/19
провадження № 22ц/818/2902/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2021 року в складі судді Фанда О.А.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів за порушення грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2014 року з ОСОБА_3 стягнуто на її користь грошову компенсацію за спільне майно, а саме Ѕ частину автомобілю ГАЗ 2752 та 1/5 частину автомобілю GWM DEER, у розмірі 34 080,00 грн.
Судове рішення набрало законної сили.
27 жовтня 2014 року видано виконавчий лист. У ході примусового виконання рішення суду на її користь стягнуто лише 303,00 грн. Проте, в повному обсязі судове рішення відповідачем не виконане.
Вказала, що вона неодноразово зверталась до ОСОБА_3 з вимогою виплатити їй кошти, однак він відмовляється. Також, з приводу бездіяльності ОСОБА_3 щодо невиконання рішення суду вона зверталась із заявою до поліції. Однак, рішення суду залишається невиконаним.
Отже, сума заборгованості відповідача має бути збільшена на інфляційну складову та 3% річних від суми боргу за весь час прострочення.
Зазначила, що сума заборгованості відповідача складає 33 777,00 грн (34 080-303,00). Останньою датою стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів, яка зазначена державним виконавцем у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, є 03 березня 2015 року, тому датою, з якої починається порушення грошового зобов'язання, є 04 березня 2015 року, тобто наступний день після останнього платежу.
Крім того, відповідач своїми незаконними діями з утримання належних їй коштів, присуджених рішенням суду, завдав їй моральної шкоди, що проявляється у зміні звичайного ритму життя через численні судові засідання, необхідність відвідування державної виконавчої служби, поліції, тощо. Вона перебуває у нервовому напруженні, оскільки не може приділяти достатньо уваги дитині.
Просила стягнути з ОСОБА_3 33 904,20 грн інфляційної складової та 3% річних з суми заборгованості за порушення грошового зобов'язання з 01 січня 2015 року у відповідності до розрахунку до дати звернення та моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн, а також вирішити питання щодо судових витрат.
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на її користь інфляційні втрати та 3% річних за порушення грошового зобов'язання у розмірі 33 904,20 грн, моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1536,80 грн, всього 40 441,00 грн; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2019 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на її користь інфляційні втрати у розмірі 17 479,43 грн та 3% річних за порушення грошового зобов'язання у розмірі 4180,94 грн, моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 991,24 грн, всього 23 651,61 грн; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - змінити в частині обрахунку індексу інфляції, 3% річних та моральної шкоди за тривале невиконання рішення суду та постановити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на її користь інфляційні збитки за період з 01 січня 2015 року по 01 квітня 2019 року у розмірі 33 418,96 грн, 3% річних за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2015 року по 01 квітня 2019 року у розмірі 4305,87 грн, моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн; судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення не врахував, що за період з 01 січня 2015 року по 01 квітня 2019 року, тобто 1552 дні, 3% річних від суми боргу 33 777,00 грн становить 4305,87 грн, а інфляційні втрати за цей же період складають 33 418,96 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача становить 37 724,83 грн. Крім того, суд першої інстанції помилково визначив розмір відшкодування моральної шкоди лише у 1000,00 грн.
19 травня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просив поновити строк на його подання у зв'язку з карантином та залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Вказав, що суд правильно розрахував суму 3% річних та інфляційних втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди не обґрунтовано. Заборгованість не погашав з поважних причин, через хворобу батьків.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність судового рішення про стягнення коштів, яке не виконане відповідачем, є підставою для стягнення з нього інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування грошовими коштами, а також моральної шкоди, однак розрахунок, наведений позивачкою, є неправильним.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2014 року, зокрема, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 34 080,00 грн (а. с. 10-11).
На виконання вказаного судового рішення 27 жовтня 2014 року Комінтернівським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 2020/8813/2012 (а. с. 12).
З відміток на виконавчому листі вбачається, що постановою від 18 вересня 2017 року повернуто виконавчий лист стягувачу; стягнуто суму боргу 303,00 грн, залишок суми боргу - 33 777,00 грн (а. с. 12 зворот).
Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 18 вересня 2017 року у виконавчому провадженні № 45404816 з примусового виконання виконавчого листа № 2020/8813/2012, виданого 27 жовтня 2014 року, виконавчий документ повернуто стягувачу з правом повторного пред'явлення для виконання до 18 вересня 2020 року (а. с. 13).
25 жовтня 2018 року постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області Абрамова Р.М. відкрито виконавче провадження № 57508774 з примусового виконання виконавчого листа № 2020/8813/2012, виданого 27 жовтня 2014 року. Вказано залишок заборгованості у розмірі 33 777,00 грн (а. с. 21).
У березні 2019 року ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_3 з вимогою про сплату залишку боргу у розмірі 33 777,00 грн, яка йому не вручена та повернута адресанту (а. с. 14-15).
Також, у березні 2019 року ОСОБА_1 зверталась до начальника Валківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області із заявою про невиконання ОСОБА_3 судового рішення, у якій просила притягнути його до кримінальної відповідальності (а. с. 16-18).
09 квітня 2019 року ОСОБА_3 перерахував 5000,00 грн у виконавчому провадженні № 45404816, що підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.1320283108.1 від 09 квітня 2019 року (а. с. 89).
Однак, кошти перераховані ним на рахунок Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, тоді як виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2020/813/2012 від 27 жовтня 2014 року перебувало на виконанні іншого органу - Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
З виписки по рахунку ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» за період з 25 жовтня 2018 року по 19 квітня 2019 року не вбачається надходжень грошових коштів на виконання рішення суду (а. с. 19-20).
19 лютого 2020 року ОСОБА_3 перерахував на рахунок Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області 300,00 грн на виконання виконавчого листа № 2020/813/2012 від 27 жовтня 2014 року, що підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.1622731333.1 (а. с. 116).
Проте, період після 19 квітня 2019 року не охоплюється позовними вимогами, тому цей платіж відповідача також не може бути взято до уваги.
Частиною п'ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).
У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції ЄСПЛ розглядалися справи щодо порушення права власності, де об'єктами були: кошти/присуджені суми, належні до виплати заявникам на підставі остаточного і обов'язкового до виконання арбітражного рішення («Грецькі нафтопереробні заводи «Стран» та Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v.Greece), заява № 13427/87, рішення від 21 листопада 1994 р.); кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, які є остаточними та підлягають виконанню («Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, рішення від 7 травня 2002 р., п.40).
У рішеннях по справах «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) від 07 травня 2002 р., заява № 59498/00, п.40; «Ясіуньєне проти Литви» (Jasiыnienл v. Lithuania) від 06 березня 2003 р., заява № 41510/98, п. 45. Суд звертає увагу на свою практику, де неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володіння майном, як вказано у першому реченні пункту першого статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Судове рішення, яке набрало законної сили, також є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у:
постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України);
постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін у цій справі як грошових зобов'язань, до прострочення відповідача застосовується частина друга статті 625 ЦК України. Основою для розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат є сума несвоєчасно виплаченого відшкодування.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 203/1724/17, провадження № 61-23327св19.
Отже, оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Крім того, за змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з частиною першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Встановивши, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 34 080,00 грн, та це рішення на час її звернення до суду з позовом у цій справі виконано лише частково, на суму 303,00 грн, тобто заборгованість складає 33 777,00 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних від суми боргу, інфляційних втрат та моральної шкоди.
Разом з тим, посилання ОСОБА_1 щодо помилковості розрахунку суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних збитків є частково обґрунтованими, виходячи з наступного.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача загалом 33 904,20 грн інфляційних збитків та 3% річних за період з 01 січня 2015 року у відповідності до розрахунку до дати звернення до суду.
З розрахунку, наданого до позову вбачається, що ОСОБА_1 нарахувала суму 3% річних у розмірі 4180,94 грн та інфляційні збитки у розмірі 29 723,26 грн (а. с. 22-24). При цьому, у розрахунку ОСОБА_1 не враховувала індекси інфляції за січень-лютий 2015 року та за березень-квітень 2019 року, та фактично розрахувала зазначені вище суми за період з 04 березня 2015 року по 18 квітня 2019 року (день звернення до суду з позовом), а не з 01 січня 2015 року.
Зважаючи на прохальну частину позовної заяви ОСОБА_1 судова колегія вважає за необхідне навести наступний розрахунок інфляційних втрат:
Індекс інфляції за весь період = 2.0785271 (січень 2015 року - 103.1%, лютий 2015 року - 105.3%, березень 2015 року - 110.8%, квітень 2015 року - 114%, травень 2015 року - 102.2%, червень 2015 року - 100.4%, липень 2015 року - 99%, серпень 2015 року - 99.2%, вересень 2015 року - 102.3%, жовтень 2015 року - 98.7%, листопад 2015 року - 102%, грудень 2015 року - 100.7%, січень 2016 року - 100.9%, лютий 2016 року - 99.6%, березень 2016 року - 101%, квітень 2016 року - 103.5%, травень 2016 року - 100.1%, червень 2016 року - 99.8%, липень 2016 року - 99.9%, серпень 2016 року - 99.7%, вересень 2016 року - 101.8%, жовтень 2016 року - 102.8%, листопад 2016 року - 101.8%, грудень 2016 року - 100.9%, січень 2017 року - 101.1%, лютий 2017 року - 101%, березень 2017 року - 101.8%, квітень 2017 року - 100.9%, травень 2017 року - 101.3%, червень 2017 року - 101.6%, липень 2017 року - 100.2%, серпень 2017 року - 99.9%, вересень 2017 року - 102%, жовтень 2017 року - 101.2%, листопад 2017 року - 100.9%, грудень 2017 року - 101%, січень 2018 року - 101.5%, лютий 2018 року - 100.9%, березень 2018 року - 101.1%, квітень 2018 року - 100.8%, травень 2018 року - 100%, червень 2018 року - 100%, липень 2018 року - 99.3%, серпень 2018 року - 100%, вересень 2018 року - 101.9%, жовтень 2018 року - 101.7%, листопад 2018 року - 101.4%, грудень 2018 року - 100.8%, січень 2019 року - 101%, лютий 2019 року - 100.5%, березень 2019 року - 100.9%, квітень 2019 року - 101%).
33 777,00 грн (сума боргу) * 2.0785271 (сукупний індекс інфляції) - 33 777,00 грн (сума боргу) = 36 429,41 грн.
Проте, позовні вимоги ОСОБА_1 обмежені загальною сумою у розмірі 33 904,20 грн, з яких 4180,94 грн - 3% річних, відповідно, 29 723,26 грн - інфляційні збитки.
Оскільки суд в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства позбавлений можливості вийти за межі заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача інфляційних збитків підлягають задоволенню у розмірі 29 723,26 грн, що заявлений нею у позові.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо помилковості розрахунків суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції в цій частині задоволено вимоги позивачки повністю у відповідності до наданого нею разом з позовом розрахунку, у якому зазначено, що 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, становить 4180,94 грн (33 777,00 грн х 3%/365*1506 днів з 04 березня 2015 року по 18 квітня 2019 року).
У суду першої інстанції не було підстав для стягнення 3% річних у більшому розмірі, адже принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що 3% річних мають становити 4 305,87 грн, що розраховані з 01 січня 2015 року по 01 квітня 2019 року, а інфляційні збитки за цей же період - 33 418,96 грн, не можуть бути взяті до уваги в силу вимог частини 6 статті 367 ЦПК України, оскільки до суду першої інстанції такі вимоги не були заявлені, а зміна позовних вимог на стадії апеляційного перегляду справи не допускається.
Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з обставин справи, принципів розумності та справедливості, тому судова колегія погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача 1000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Доводів, які б давали підстави для збільшення цієї суми, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваного рішення суду в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 17 479,43 грн з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на її користь інфляційних втрат у розмірі 29 723,26 грн.
В іншій частині, а саме щодо стягнення 3% річних у розмірі 4180,94 грн та моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позовну вимогу ОСОБА_1 майнового характеру задоволено, тому з відповідача на її користь підлягає стягненню судовий збір за подання цієї позовної вимоги у розмірі 768,40 грн.
Позовну вимогу ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, на 1000,00 грн з 15 000,00 грн, тобто на 6,67%, тому з відповідача на її користь підлягає стягненню судовий збір за подання цієї позовної вимоги у розмірі 51,25 грн (768,40*6,67%).
За подання апеляційної скарги в частині вимоги майнового характеру з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1152,60 грн (768,40*150%).
В частині позовної вимоги про стягнення моральної шкоди апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, тому в цій частині судовий збір за подання апеляційної скарги відноситься за її рахунок.
Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 1972,25 грн (768,40 грн + 51,25 грн + 1152,60 грн).
Отже, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат слід скасувати з новим розподілом судових витрат у вказаний вище спосіб.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2021 року - змінити, скасувавши його в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 17 479,43 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 29 723,26 грн.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору в сумі 991,24 грн - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1972,25 грн судових витрат, збільшивши загальну суму стягнення з 23 651,61 грн до 36 876, 45 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А.В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 22 червня 2021 року.