Іменем України
22 червня 2021 року
м. Харків
справа № 640/6766/18
провадження № 22-ц/818/2686/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська міська рада
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю та визнання права власності за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2020 року, постановлене під головуванням судді Поліщук Т.В., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 27 листопада 2020 року), -
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю та визнання права власності.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2020 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2011 року до смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв.м, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти, залишок яких станом на 02.09.2019 року становив 60 000 грн., відкритому в АТ «Державний ощадний банк України» філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» вкладного (депозитного) рахунку № НОМЕР_1 (980) (IBAN НОМЕР_2 ) на ім'я ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ; судові витрати покласти на позивача.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що позивачкою не надано належних доказів для встановлення факту її проживання разом із ОСОБА_2 . Спірний факт встановлено судом лише на поясненнях свідків. Крім того, квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , шлюб між якими розірвано 23 листопада 1983 року. Проте судом не враховано, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 міг і не бути її спадкоємцем. Не встановлено також місце проживання ОСОБА_3 на час відкриття спадщини. Відповідач вважає, що вимоги про визнання права власності є передчасними, оскільки за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали однією сім'єю без шлюбу з 2011 року до смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги за законом після померлого ОСОБА_2 ; у встановлений законом шестимісячний строк звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Наявні підстави для визнання за позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв.м, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 ; а також для визнання за позивачкою права власності на грошові кошти, залишок яких станом на 02.09.2019 року становив 60 000 грн., відкритому в АТ «Державний ощадний банк України» філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» вкладного (депозитного) рахунку № НОМЕР_1 (980) (IBAN НОМЕР_2 ) на ім'я ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с.180 т.1).
Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно.
06 липня 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 ; зазначила, що вона є спадкоємицею четвертої черги за законом, оскільки проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (а.с.176 т.1).
28 січня 2019 року державний нотаріус Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Сукачов Михайло Олександрович відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не надано рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту проживання спадкоємця ОСОБА_1 однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 (а.с.184 т.1).
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що на протязі останніх п'ятнадцяти років вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , де знаходилось особисте його майно, а також речі, придбані ними разом за спільні кошти. Фактично вони постійно проживали у неї за адресою: АДРЕСА_3 , та за вказаною адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Спадкоємцем першої черги за законом є син померлого ОСОБА_4 , який спадщину не прийняв та рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17.01.2019 року йому було відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. При цьому позивачка зазначила, що вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Вважає, що наявні підстави для встановлення факту її проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_2 з 2011 року до смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до додатку до позовної заяви від 07.08.2018 року позивачка надала приблизний список майна, а саме: меблевий гарнітур «стінка», дерев'яне ліжко, два крісла, люстра, штори та гардини, ковдра - речі що знаходяться у кімнаті; шафи, пенал, стіл, 3 стільця, холодильник, газова плита, вмивальник, світильник, посуд, що знаходяться у кухні; пральна машина, домофон, що знаходяться відповідно у ванній кімнаті та коридорі; два комплекти постільної білизни, дві ковдри та подушки; дві куртки, сорочки та інший чоловічий одяг (а.с.57 т.1). ОСОБА_1 зазначила, що має право на вказане майно. У зв'язку з цим просила суд встановити факт проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_2 з 2011 року, і що вона має право на набуте за час спільного проживання майно, а також на спадкування у четверту чергу за законом, а також виділ у натурі предметів домашньої обстановки та вжитку; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на грошові кошти в сумі 60000,00 грн., що знаходяться на рахунку ОСОБА_2 в АТ «Державний ощадний банк України». (а.с.34-35 т.2).
Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Змістом положень ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» за N 7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:
а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем;
б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 82 ЦПК України передбачає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 , 1937 року народження, та ОСОБА_2 , 1941 року народження, у період з 2011 року у зареєстрованому шлюбі між собою та з іншими особами не перебували.
З повідомлення Шевченківського відділу поліції ГУНП у Харківській області вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер за адресою: АДРЕСА_3 у присутності цивільної дружини ОСОБА_1 (а.с.7 т.1).
З копії паспорту ОСОБА_1 убачається, що за вказаною адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано місце проживання позивачки з 1991 року (а.с.5 т.1).
ОСОБА_1 є замовником за договором від 22 червня 2017 року на організацію та проведення поховання (а.с.8 т.1).
Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки підтвердили факт того, що позивачка проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 останні 15-16 років по АДРЕСА_3 , у квартирі, яка належить ОСОБА_1 ; вони мали спільний бюджет, збиралися робити там ремонт, в зв'язку з чим почали перевозити речі на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 . Всі спільні кошти ОСОБА_2 клав на ощадкнижку на своє ім'я, та після його смерті позивачка не змогла зняти гроші та звернулась за місцем роботи померлого за допомогою провести поховання. Похованням Після ОСОБА_2 займалась ОСОБА_1 , яка поставила на його могилу пам'ятник.
Висновок суду першої інстанції про доведеність факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2011 року до смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги в частині вищевказаних вимог не спростовують висновки суду першої інстанції.
Разом з тим колегія суддів вважає, що передчасними є вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, з огляду на таке.
Відповідно до статті 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно вимог статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Пунктом 1.2, п.4,12, п.4,14, п.4,15, п.4.18 глави 10 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом МЮУ 22.02.2012 року за №296/5, встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що підтверджують право власності на майно, що належить спадкодавцю.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Зі змісту постанови державного нотаріуса Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Сукачова Михайла Олександровича від 28 січня 2019 року убачається, що підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину стала відсутність такого, що набрало законної сили, рішення суду про встановлення факту проживання спадкоємця ОСОБА_1 однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 (а.с.184 т.1).
З урахуванням того, що наразі судовим рішенням встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2011 року до смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка не позбавлена можливості звернутися до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , - слід скасувати та в задоволенні позову в цій частині відмовити, оскільки за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Доводи апеляційної скарги Харківської міської ради про те, що вимоги про визнання права власності на спадкове майно є передчасними, - спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2020 року в частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2011 року до смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід залишити без змін. А Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , - слід скасувати та в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріали справи свідчать про те, що при подачі позовної заяви сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1 409,60 грн. (704,80+704,80).
При подачі апеляційної скарги Харківською міською радою сплачено судовий збір у розмірі 4 767 грн. (а.с.86 т.2). Натомість сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2 114,40 грн. (150% від 1 409,60 грн.).
Таким чином Харківською міською радою надмірно сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги у розмірі 2 652,60 грн. (4767 -2114,40).
Згідно п.1 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається особі, яка її сплатила за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, судова колегія вважає, що наявні підстави для повернення апелянту судового збору у розмірі 2 652,60 грн., який надмірно сплачено за платіжним дорученням №203 від 10 лютого 2021 року.
Згідно ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Порядок повернення судового збору врегульовано наказом Мінфіну «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» від 03.09.2013 № 787.
Пунктом 5 вказаного Порядку зокрема передбачено, що повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за ухвалою суду, яка набрала законної сили, оригінал або належним чином засвідчена копія якої подається платником до органу Казначейства разом із його заявою про повернення сплаченого судового збору та оригіналом або копією (у тому числі електронною копією) розрахункового документа, що підтверджує його сплату (у разі якщо його оригінал знаходиться в матеріалах справи).
З урахуванням частково задоволення вимог апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1057,20 грн. (150% від 704,80 грн.).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2020 року в частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2011 року до смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без змін.
Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , - скасувати та в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судовий збір у розмірі 1 057,20 грн.
Повернути Харківській міській раді судовий збір у розмірі 2 652,60 грн., надмірно сплачений при поданні апеляційної скарги за платіжним дорученням №203 від 10 лютого 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 23.06.2021 року.