вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
22 червня 2021 року Справа №480/2256/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2256/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) . в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року по справі №480/5582/2020, а саме за період з 28 травня 2019 року по 22 грудня 2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року по справі №480/5582/2020, а саме за період з 28 травня 2019 року по 22 грудня 2020 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 28 травня 2019 року по 22 грудня 2020 року, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що при звільненні зі служби у ВЧ НОМЕР_1 позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з вересня 2016 року по листопад 2018 року. Дану компенсацію та індексацію грошового забезпечення було виплачено на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду лише 05.03.2021 року. За таких обставин, оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належну йому грошову компенсацію та індексацію грошового забезпечення, позивач вважає, що відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якій проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. А отже, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, КЗпП України не поширюється. Крім того відповідач зазначив, що оскільки середній заробіток за час затримки виплат не є складовою заробітної плати, то на позовні вимоги розповсюджуються строки позовної давності передбачені ст. 122 КАС України та ст. 233 КЗпП. При цьому позивача виключено зі списків особового складу військової частини 28.05.2019 року, а з даним позовом позивач звернувся лише 19.03.2021 року, тобто більш ніж через 1 рік 10 місяців після звільнення та розрахунку. А відтак позивачем пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою (а.с. 14-17).
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2019 №107 позивача з 28.05.2019 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З котлового забезпечення знято з 28.05.2019 року (з обіду) (а.с. 5).
Проте, при звільненні з військової служби з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме не було здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з вересня 2016 року по листопад 2018 року.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду 22 грудня 2020 року по справі №480/5582/20 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.05.2019. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.05.2019. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з вересня 2016 року по листопад 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з вересня 2016 року по листопад 2018 року. У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Згідно з випискою з карткового рахунку позивача, відповідач виплатив позивачу суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби - 05.03.2021 року (а.с. 7).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Щодо строків звернення до суду з даною позовною заявою, суд зазначає наступне.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому суд враховує, що в постанові від 11.02.2021 року по справі № 240/532/20 Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права особи на звернення до суду з позовом про визнання протиправними дій щодо невиплати всіх сум, належних особі у день звільнення та стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства. У зв'язку з цим Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
А відтак суд зазначає, що в даному випадку на вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розповсюджується строк звернення до суду, визначений частиною 5 ст. 122 КАС України, який необхідно обраховувати з дня проведення остаточного розрахунку.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з випискою з карткового рахунку позивача, відповідач, на виконання рішення суду, виплатив позивачу суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби - 05.03.2021 року. При цьому, відповідно до штемпеля на конверті, даний позов був відправлений позивачем засобами поштового зв'язку 16.03.2021 року. А відтак суд зазначає, що позивач звернувся до суду з даною позовною заявою в межах місячного строку звернення, встановленого ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 “Про захист заробітної плати”, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП Кодексу законів про працю України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.10.2020 року у справі № 520/80/20 (адміністративне провадження № К/9901/18475/20).
Отже враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, на підставі ст.117 КЗпП України.
Судом встановлено, що при звільненні позивача зі служби, відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби.
Спір з приводу невиплати зазначених сум вирішено Сумським окружним адміністративним судом 22 грудня 2020 року по справі №480/5582/20 на користь позивача, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби. Згідно з випискою з карткового рахунку позивача, на виконання рішення суду, відповідачем було виплачено позивачу суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби - 05.03.2021 року (а.с. 7).
В позовній заяві позивач просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року по справі №480/5582/2020, а саме за період з 28 травня 2019 року по 22 грудня 2020 року. Проте, суд звертає увагу, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2019 №107 позивача з 28.05.2019 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та з котлового забезпечення знято з 28.05.2019 (з обіду) (а.с. 5). При цьому остаточний розрахунок з позивачем було проведено 05.03.2021 року. А отже розрахунок кількості днів за несвоєчасний розрахунок при звільнені слід проводити з 29.05.2019 року до 04.03.2021 року.
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Разом з тим згідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 12.04.2021 року № 80, середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці становить 333,81 грн.
Сукупна кількість календарних днів за період з 29.05.2019 року до 04.03.2021 року (включно) становить 646 календарних днів.
Таким чином середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить - 333,81 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 646 календарних днів (час затримки розрахунку з 29.05.2019 року до 04.03.2021 року) = 215 641,26 грн.
Проте, враховуючи, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби не є основними виплатами, які б залишили позивача без засобів існування, а є додатковими виплатами, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір недоплаченої суми, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, розмір майнових втрат позивача, спричинених невиплатою йому суми в загальному розмірі 32 312,78 грн.
Виходячи із обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, може вважатися виплата у розмірі 32 313,00 грн. Суд вважає, що вказана сума у порівнянні із виплаченою позивачу 05.03.2021 року сумою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби є співмірною.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року по справі №480/5582/2020, а саме за період з 28 травня 2019 року по 22 грудня 2020 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року по справі №480/5582/2020, а саме за період з 28 травня 2019 року по 22 грудня 2020 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», суд зазначає, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 32 313,00 грн. А відтак, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 28 травня 2019 року по 22 грудня 2020 року, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість такого порушення в майбутньому.
Враховуючи, що у даній справі встановлювалось право позивача на середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який на даний час позивачу не виплачений, суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 28 травня 2019 року по 22 грудня 2020 року, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 №44, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує, а відтак задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 32 313,00 грн. (тридцять дві тисячі триста тринадцять гривень 00 коп.).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек