Справа № 308/1681/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1317/20 Доповідач: ОСОБА_2
14 червня 2021 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши дистанційно, у відкритому судовому засіданні в місті Львові, в режимі відеоконференції між Львівським апеляційним судом, Закарпатським апеляційним судом, кримінальне провадження № 12019070170001348 за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_8 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 липня 2020 року стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Львова, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , розлученого, який має на утриманні одну малолітню дитину, перебуває в цивільному шлюбі та має на утриманні вагітну цивільну дружину,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_9
потерпілої - ОСОБА_8 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_10 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
встановила:
Захисники обвинуваченого та потерпіла подали апеляційні скарги на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 липня 2020 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим за ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Зараховано ОСОБА_6 в строк покарання строк його перебування під вартою з 09.11.2019 по 11.11.2019, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, у співвідношенні один день попереднього ув'язнення до одного дня позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили обрано ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду.
Арешт, накладений на автомобіль марки «Renault» модель «Master» д.н.з. НОМЕР_1 та на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , скасовано.
Арешт, накладений на автомобіль марки «Mercedes» модель «C 180» д.н.з. НОМЕР_3 та на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , скасовано.
Речові докази: автомобіль марки «Renault» модель «Master» д.н.з. НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , автомобіль марки «Mercedes» модель «C 180» д.н.з. НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , які зберігаються на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів при Ужгородському РВП Ужгородського ВП ГУ НП в Закарпатській області, повернуто власникам, або іншим особам за дорученням власника.
Стягнуто з ОСОБА_6 4867 гривень 31 копійку процесуальних витрат на користь держави за проведення експертизи.
Даний вирок оскаржила потерпіла ОСОБА_8 , яка просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення покарання та постановити новий, яким призначити ОСОБА_6 більш сувору міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено вину ОСОБА_6 у вчинення злочину, за ч.2 ст. 286 КК України, але призначене судом покарання у виді 4 років позбавлення волі не відповідає обставинам справи і така міра покарання є несправедливою через тяжкість кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, через м'якість.
Внаслідок ДТП вона отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми, перелому середньої третини лівого стегна, перелому лівого наколінника, травматичного вивиху основних фаланг правої стопи та тупої травми живота, при наявності вагітності строком 25 тижнів. Надалі у зв'язку з великою крововтратою, поєднанням важких травм, гіповолемічним шоком у неї в терміні 26 тижнів діагностовано антенатальну загибель плода 11.11.2019. Вона втратила дитину, маленьке щастя, яке так довго нею очікувалось. Це перша вагітність за 38 років і довгоочікувана дитина, яку у неї відібрали, за що навіть людина, яка скоїла це, не попросила пробачення. На даний час стоїть питання чи взагалі вона зможе завагітніти та мати в майбутньому дітей після даного ДТП та отримання таких надважких травм.
Апелянт звертає увагу на поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 , який надав ніби-то зізнавальні показання, однак фактично заперечував деякі обставини вчинення ДТП, а саме стверджував, що рухався в момент ДТП зі швидкістю 40 км/год, а потерпіла зі швидкістю 90-105 км/год., що колона, яку він обганяв, рухалась менше 40 км/год., суцільна смуга дорожньої розмітки не була видна, потерпіла ОСОБА_11 будучи вагітною, можливо перебувала під впливом препаратів, що знижують реакцію, і тому вона врізалась в майже стоячий автомобіль. Такі покази надавались обвинуваченим і при цьому жодного слова про розкаяння, жодної щирої дії щодо відшкодування шкоди потерпілій стороні та слів вибачення. Такі дії ніяк не можуть вважатися щирим каяттям обвинуваченого. Крім того ОСОБА_6 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, що підтверджується зібраними доказами стороною обвинувачення та характеризує ОСОБА_6 як особу, яка занадто самовпевнено поводила себе за кермом джерела підвищеної небезпеки.
Апелянт наголошує, що погоджується позицією суду першої інстанції про призначення ОСОБА_6 реальної міри покарання у виді позбавлення волі, але вважає, що 4 роки позбавлення волі - це занадто малий строк. Суд не побачив щирий жаль з приводу заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок ДТП потерпілій, відсутній осуд обвинуваченим ОСОБА_6 своєї поведінки, навпаки обвинувачений ОСОБА_6 фактично звинувачує її - потерпілу ОСОБА_12 у скоєнні ДТП.
При цьому суд визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 часткове відшкодування заподіяної потерпілій матеріальної шкоди. Щодо цього, то апелянт не може погодитись з цим, оскільки обвинувачений надав в перші дні після ДТП якусь мізерну допомогу тільки із-за того, що був наляканий та робив це під тиском обставин, а не з щирістю та обов'язком намагання допомогти потерпілій та щось змінити. Всі подальші дії обвинуваченого та розмови зводились до того, що він не буде нічого більше відшкодовувати і не вважає, що тільки він винний в даному ДТП. Більше того, у розмовах ОСОБА_6 допускав вислови, які містили скриті погрози в її бік.
Вирок суду першої інстанції оскаржила адвокат ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , яка просить вирок змінити в частині призначеного покарання. Призначити ОСОБА_6 основне покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком в два роки з покладенням обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;
- періодично з'являтися для реєстрації.
Апелянт вважає, що вирок суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, винесеним з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та порушенням вимог законодавства в частині призначення покарання її довірителеві. Сторона захисту з призначеним строком покарання не погоджується та вважає призначене покарання несправедливим через його суворість, а оскаржуване рішення в цій частині необґрунтованим, невмотивованим та незаконним.
Згідно з ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Виходячи з принципів справедливості, співмірності га індивідуалізації, окарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують. Призначене судом покарання ОСОБА_6 суперечить засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України, зважаючи на наступне.
Так, суд першої інстанції, визнавши як обставину, що пом'якшує покарання, часткове відшкодування потерпілій матеріальної шкоди, при відсутності обтяжуючих обставин, але з врахуванням особи обвинуваченого (його сімейного стану, наявність осіб на утриманні) та вчинення ним злочину вперше, обрав покарання у виді позбавлення воді строком на 4 роки без можливості звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням. Даний висновок суду про призначення такого строку покарання ОСОБА_6 не знайшов належного обґрунтування в мотивувальній частині оскаржуваного вироку.
Суд першої інстанції не навів мотивів, чому за наявності пом'якшуючих обставин, при вчиненні вперше необережного злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років, неможливим є призначення менш суворого покарання, який є необхідним та достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових злочинів, а також звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Апелянт зазначає, що відсутність у обвинуваченого щирого каяття у вчиненні злочину не свідчить про неможливість призначення особі більш м'якого покарання га звільнення останньої від відбування покарання, а ст. 75 КК України не містить вимоги про обов'язковість такої обставини, як визнання вини чи каяття тощо. Суд при призначенні її довірителеві покарання взагалі не розглядав можливості звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, незважаючи на наявність передбачених законодавством підстав для цього, а саме наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, тобто перебування у цивільному шлюбі з ОСОБА_13 , яка на даний момент є вагітною, наявність малолітньої дитини 2006 р.н.; наявність у ОСОБА_6 батьків похилого віку ОСОБА_14 1952 р.н. (мати) і ОСОБА_15 1956 р.н. (батька); наявність постійного місця проживання за адресою АДРЕСА_2 ; раніше не судимого; кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , характеризується необережною формою вини.
Апелянт покликається, що до ОСОБА_6 , під час досудового розгляду не було застосовано жодного запобіжного заходу і з його сторони не було вчинено будь - яких перешкоджань для з'ясування слідством всіх обставин справи та найшвидшого завершення досудового розслідування. Таким чином застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття його під варту в залі суду є істотним порушенням вимог КПК України, які суперечать Європейській судовій практиці та чинному законодавству України.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 листопада 2019 року близько 15 години 00 хвилин ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Renault» моделі «Master» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі «Н-13» сполученням «Львів-Самбір-Ужгород» в напрямку міста Перечин Закарпатської області, на відстані 11,7 м від електроопори №143, нехтуючи встановленими Правилами дорожнього руху України, діючи всупереч вимогам п. п. 1.1, 1.3, 1.10 «безпечна швидкість»; 2.3 «б», 10.1; 14.2 «в» та 14.6 «г» Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її зміни, не забезпечив безпеку дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкість, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, та за умов недостатньої видимості у напрямку руху прийняв рішення та здійснив маневр, а саме виїхав на зустрічну смугу руху для подальшого обгону транспортних засобів, які рухались попереду нього, де надалі допустив лобове зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz» моделі «С180» державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме в передню центральну частину автомобіля в той момент, коли остання рухалась по своїй смузі руху в напрямку села Кам'яниця Ужгородського району.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми, перелому середньої третини лівого стегна, перелому лівого наколінника, травматичного вивиху основних фаланг правої стопи та тупої травми живота. Під час обстеження потерпілої ОСОБА_8 в КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Ужгородської міської ради була встановлена вагітність на 25 тижнів. Надалі у зв'язку з великою крововтратою, поєднанням важких травм, гіповолемічним шоком у пацієнтки ОСОБА_8 в терміні 25 тижнів діагностовано антенатальну загибель плода 11.11.2019. Дані тілесні ушкодження та антенатальна загибель плода відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та виникли внаслідок ДТП.
Своїми діями водій ОСОБА_6 в даній дорожній обстановці порушив вимоги:
- п.1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей;
- пункту 1.3 (учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими),
- п.1.10 безпечна швидкість - швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах;
- пункту 2.3 «б» (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п. 10.1 Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п. 14.2 «в» Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані;
- п. 14.6 «г» Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що після обгону зможе, не створюючи перешкоди транспортному засобу, якого він обганяє, повернутися на займану смугу.
Порушення правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (далі ПДР), а саме порушення водієм ОСОБА_6 вимог пунктів 1.1, 1.3, 1.10, 2.3 «б», 10.1, 14.2 «в», 14.6 «г» ПДР є умовою та причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, що наступили як результат дорожньо-транспортної пригоди у вигляді отримання тяжких тілесних ушкоджень громадянкою ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідь судді, думку потерпілої ОСОБА_8 , підтриману представником - адвокатом ОСОБА_16 , про задоволення її апеляційної скарги та відмові у задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого; міркування адвоката ОСОБА_7 , підтримане обвинуваченим ОСОБА_6 , про задоволення її апеляційної скарги та залишення без задоволення апеляційної скарги потерпілої, думку прокурора, який підтримав апеляційні вимоги потерпілої та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, вибачення обвинуваченого висловленні в адресу ОСОБА_8 та його щире каяття у скоєному, перевіривши матеріали провадження в межах поданих апеляційних скарг, обговоривши їх доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України за обставин, викладених у вироку суду та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, не є предметом апеляційного розгляду.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_6 та на кваліфікацію його дій, не виявлено.
Що стосується доводів в апеляційній скарзі потерпілої про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначення обвинуваченому покарання, яке невідповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного, крім того дані вимоги були предметом розгляду суду першої інстанції.
Апеляційні вимоги захисника обвинуваченого знайшли часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом; ухваленим судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 409 КПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до положень ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд зобов'язаний врахувати, в першу чергу, ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини цього злочину, його наслідки, дані про особу винного, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Досягнення виправлення засудженого допускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого у винного з'являється схильність до законослухняної поведінки. Також необхідно враховувати і те, що сам факт призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує почуття справедливості у суспільства.
Розглядаючи кримінальне провадження та призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України вищевказані вимоги закону судом було дотримано не в повному обсязі.
Так, згідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
При цьому, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
Так, системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому з огляду на положення ст. 75 КК України законодавець підкреслює важливість такої мети покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні ряду покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має урахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції, відповідно до ст.66 КК України, відніс вік обвинуваченого, наявність на утриманні однієї малолітньої дитини та вагітної дружини, наявність постійного місця проживання та батьків похилого віку, а також часткове відшкодування потерпілій матеріальної шкоди. При цьому суд зазначив, що не може визнати обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 щире каяття, оскільки факт його щирого каяття у вчиненні злочину не знайшов своє підтвердження під час судового розгляду. Відсутнє повне і беззаперечне визнання ОСОБА_6 факту вчинення злочину, суд не побачив щирий жаль з приводу заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок ДТП потерпілій, відсутній осуд обвинуваченим ОСОБА_6 своєї поведінки.
З врахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України - у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Разом з тим, суд першої інстанції взагалі не проаналізував наявності правових підстав для застосування положень ст.75 КК України та не вказав які обставини свідчать про неможливість звільнення обвинуваченого від основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Так, відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів, вирішуючи питання про можливість застосування ст. 75 КК України, враховує, що обвинувачений вчинив злочин, який згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину та вчиненого з необережності, особу винного, а зокрема те, що обвинувачений по місцю праці характеризується позитивно (а.с.58 т.1 ); має на утриманні малолітню дитину 2006 р.н. (а.с.57 т.1) ; наявність у ОСОБА_6 батьків похилого віку ОСОБА_14 1952 р.н. (мати) і ОСОБА_15 1956 р.н. (батька); наявність постійного місця проживання за адресою АДРЕСА_2 ; раніше не судимого, вагітність цивільної дружини (а.с.56 т.1).
Колегією суддів при дослідженні матеріалів кримінального провадження з'ясовано, що ОСОБА_6 починаючи з 13.11.2019 (а.с.66- т.1) регулярно до 02.12.2019 (а.с.69) здійснював грошові перекази, у загальному на 62 210 гривень, що спростовує покликання потерпілої, що обвинувачений не цікавився її станом здоров'я і не намагався допомагати матеріально.
При вирішенні питання про можливість звільнення обвинуваченого від основного покарання з випробуванням, колегія суддів аналізує конкретні обставини справи та враховує зміст і обсяг допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху.
Отже, враховуючи обставини злочину, його тяжкість, особу винного, обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, те, що з моменту вчинення злочину пройшов тривалий час, протягом якого обвинувачений не вчинив нового злочину та приймав заходи щодо відшкодування шкоди, колегія суддів вважає можливим виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього обов'язків і застосування до нього вимог ст.ст. 75, 76 КК України.
При визначенні обов'язків, які необхідно покласти на обвинуваченого та тривалості іспитового строку, колегія суддів враховує характер і тяжкість вчиненого злочину, вид і строк призначеного покарання, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання.
Суд апеляційної інстанції вважає, що іспитовий строк, необхідний для того, щоб обвинувачений ОСОБА_6 довів своє виправлення без реального відбування покарання, підлягає визначенню тривалістю три роки.
На думку колегії суддів, призначене покарання з подальшим звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк три роки є справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин в кримінальному провадженні у їх сукупності, таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. А відповідно до ст. 78 КК України якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.
Апеляційні вимоги захисника обвинуваченого щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Згідно з ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Колегією суддів враховано і практику рішень Європейського суду з прав людини. У справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Також у справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості і не ставити особистий і надмірний тягар для особи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги потерпілої не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає до часткового задоволення, відповідно вирок суду першої інстанції необхідно змінити.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 липня 2020 року, щодо обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України - змінити в частині призначення покарання.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк 3 (три) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України зобов'язати засудженого ОСОБА_6 повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації за місцем проживання.
Запобіжний захід ОСОБА_6 - тримання під вартою - скасувати та звільнити засудженого в залі суду.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції .
Головуючий:
Судді: