Справа № 465/7405/17 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/3264/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Категорія:3
08 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.
секретаря: Бадівської О.О.
за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - Пучак І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , з участю третіх осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання права спільної сумісної власності,
Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , з участю третіх осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання права спільної сумісної власності. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що будинок АДРЕСА_1 , двоповерховий 1938 року забудови, в якому є житлові квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 у приватній власності. У цокольному поверсі знаходяться три підвальних приміщення квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , вбиральня у спільній сумісній власності та літня кладочка, а також підвальне приміщення площею 36,1 кв.м /далі приміщення/ нежитлове , яке є комунальною власністю територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради /далі ЛМР/ згідно свідоцтва CAC № 777014 від 08.10.2010, виданого відділом приватизації житла Франківської районної адміністрації ЛМР.
Ознайомившись з інвентаризаційною справою будинку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» стало відомо, що всі підвальні приміщення у цокольному поверсі будинку мали одинаковий статус, зокрема «служб.» (а.с.14). В подальшому над приміщенням слово "служеб." було закреслено та зверху написано " мастерс." Згідно а.с. 13, 27 приміщення було одне ціле площею 35,5 кв.м, в подальшому поділено на два з індексом І площею-17,6 кв.м, та індексом 2 площею 18,5 кв.м. 10.03.2017 та 13.03.2017 згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82139551 та № 80046177 вона набула право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 у вказаному будинку. Враховуючи те, що будинок за радянських часів був гуртожитком, вертикальні стояки водовідведення та всі труби водопостачання прогнили та проіржавіли. Здійснюючи обстеження будинку позивачці стало відомо, що запірний вентиль водопостачання будинку, розгалуження водовідведення, а також один з вертикальних стояків та центральний горизонтальний колектор водовідведення будинку, який впадає у міський колектор водовідведення, у приміщенні, яке в занедбаному стані, та ніхто з власників квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 доступу не має. Дану обставину відповідач визнав у актах №441-п17 від 27.06.2017 та №545-п17 від 03.08.2017 з фотофіксаціями в кількості 7 аркушів. Маючи намір замінити прогнивші та проіржавівші стояки водопостачання та водовідведення, позивачка не мала доступу до приміщення, яке орендує ОСОБА_3 згідно договору оренди /далі договір/ №Ф-9118-14.
Представником позивача 17.05.2017 на особистому прийомі директора Департаменту економічного розвитку ЛМР було подано заяву, в якій було вказано про наявність інженерних комунікацій та занедбаність приміщення. Згідно відповіді від 04.07.2017 № 2302-3391 у задоволенні заяви було відмовлено. Крім того, 21.07.2017 позивачкою у ЦНАПІ ЛМР вх.№ 3-Г-60978/АП-2302 було зареєстровано заяву щодо надання їй в оренду приміщення та заяву вх.№З-Г-60984-2302 голові комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади міста Львова /далі комісія/ щодо наявності інженерних комунікацій та занедбаності приміщення. Вищевказані заяви 09.08.2017 на розгляд комісії навіть не подавались і відповіді у встановлений законом строк не було отримано. Натомість заява ОСОБА_3 про продовження договору оренди приміщення розглядалась. Згідно протоколу комісії № 15 ОСОБА_3 , було відмовлено у продовженні договору оренди приміщення. Згідно п.9.3 договору орендар, тобто ОСОБА_3 , зобов'язаний був у 15-денний термін здати приміщення орендодавцю,чого не було зроблено.
Крім того, 10.08.2017 в ЦНАПІ ЛМР ВХ. № 3-Г-67586-2302 позивачкою була зареєстрована заява щодо ненадання згоди на переніс запірного вентиля водопостачання будинку у приміщення загального користування. 09.09.2017 у ЦНАПІ ЛМР вх.№3-Г-777-00-2302 нею була зареєстрована заява щодо вільного доступу до приміщення. Згідно відповіді №2302 - 5309 від 22.09.2017 рекомендовано звернутися до балансоутримувача - ЛКП «Затишне». 27.09.2017 у ЛКП «Затишне» представником позивача було подано заяву вх. №726 та інформаційний запит вх.22. Відповіді у встановлений законом термін не було отримано.
Згідно відповіді ЛМР №2302-6034 від 19.10.2017 стало відомо, що комісія 11.10.2017 продовжила ОСОБА_3 договір. 27.10.2017 у ЦНАП ЛМР вх. № З-Г-94586 - Л - 2302 її представником було зареєстровано інформаційний запит щодо підставових документів, згідно яких 11.10.2017 комісія продовжила договір ОСОБА_3 . Згідно відповіді №2302-6346 від 02.11.2017 стало відомо, що підставовим документом була ідентична заява ОСОБА_3 , яку 09.08.2017 комісія відхилила, а 11.10.2017 задовольнила. Рекомендованим листом 12.12.2017 позивачка отримала відповідь №2302-5145 від 18.09.2017 на звернення від 21.07.2017 вх. №з-Г-60978/Ап-2302 та № З-Г-60984-2302.
Крім цього, також неодноразово зверталась і до відповідача, зокрема 19.07.2017, 07.08.2017, 28.08.2017 з інформаційними запитами щодо ознайомлення та отримання завірених копій підставових документів, згідно яких ЛМР було прийнято 08.10.2010 рішення №1361. Натомість у відповідях №2302-4718 від 01.09.2017, №2302-3889 від 02.08.2017, №110003-803 від 14.08.2017, №1101-128 від 15.08.2017, № 4-1101 - 175 та №1101-132 від 29.08.20178 вбачалось безпідставне перескерування інформаційних запитів з ДЕР УКВ до організаційного та архівного відділів ЛМР.
Із отриманих документів вбачається, що підставовим документом для прийняття ЛМР рішення № 1361 08.10.2010 була лише інформаційна довідка ДЕР УКВ ЛМР без дати та вихідного реєстраційного номеру.
З огляду на вищевикладене вбачається, що відповідач незаконно набув право комунальної власності на приміщення, так як рішення ЛМР № 1361 від 08.10.2010 є незаконне, зокрема: І.Приміщення є допоміжне-підвальне, а не нежитлове. Згідно статті І Закону України " Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжними приміщеннями є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців: колясочні, комори, сміттєкамери, горище, підвали, шахти і т.д. Дана обставина, що приміщення допоміжне-підвальне підтверджується: а/ а.с. № 14 всі підвальні приміщення мали одинаковий статус, зокрема "служеб." на момент вводу в експлуатацію; б/ а.с. ІЗ, 27 приміщення було одне ціле площею 35,5 кв.м; в/ у приміщенні знаходяться: запірний вентиль, розгалуження водопостачання на весь будинок, вертикальний та горизонтальний колектори водовідведення будинку. Дані обставини визнані відповідачем у актах обстеження №44І-П/І7 від 17.06.2017 та №545-п/І7 від 03.08.2017 з фотофіксаціями та в протоколі № 15 від 09.08.2017 комісії. Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування, у тому числі допоміжні. У ч.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" вказано: власники квартир багатоповерхових будинків є співвласниками допоміжних приміщень, технічного обладнання і т.д., допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймач безоплатно і окремо приватизації не підлягають. У п.1.1 та 1.2. резолютивної частини рішення КСУ від 02.03.2004 №4-рп/2004 зауважується, що допоміжні приміщення /підвали,сараї і т.д./ передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир /кімнат у квартирах/ багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. В ухвалі ВССУ від 01.04.2015 справа №6-36875св14 звертається увага на чітке розмежування поняття допоміжне та нежитлове приміщення. Зокрема у нежитловому приміщенні не повинно бути жодних вузлів управління, вентелів водопостачання. Натомість у приміщенні знаходяться: запірний вентиль розгалуження водопостачання на весь будинок; вертикальний стояк водовідведення будинку; горизонтальний колектор водовідведення будинку.
Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати рішення Львівської міської ради №1361 від 08.10.2010 незаконним, а також визнати недійсним договір оренди приміщення №Ф-9118-17, скасувати рішення Львівської міської ради №1361 від 08.10.2010, свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 08.10.2010, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно ССУ №664367 від 05.01.2011, визнати за власниками квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , а саме за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на підвальне приміщення будинку АДРЕСА_1 площею 36,1 кв.м зазначене індексами 1 та 2 в технічному паспорті від 30.03.2000, інвентарний номер 63. Позивачем 22.01.2018 уточнено позовні вимоги, пункт «б» прохальної частини. Просить визнати недійсним договір оренди №Ф-10713-17 від 07.12.2017. Позивачем 30.07.2018 уточнено позовні вимоги: пункт «б» визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення НОМЕР_1 від 08.10.2010; «в» визнати недійсним витяг про державну реєстрацію прав №28590854 ССУ №664367 від 05.01.2011.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , з участю третіх осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання права спільної сумісної власності - відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що висновок суду ґрунтувався на підробленому неналежному, недопустимому, недостовірному доказі в розумінні ст. 77-80 ЦПК України, в якому суд видав бажане за дійсне, а саме що приміщення було «майстернею» саме нежитловим приміщенням. Зазначає, що згідно уточнених позовних вимог документи зазначені у позовній заяві, позивач просила визнати недійсними, а не їх скасувати, на що суд уваги не звернув. Вважає, що висновком суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на законі є помилковим. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, покликаючись на доводи, викладені у скарзі.
Представник третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради Пучак І.А. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без з мін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про час та місце судового розгляду, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 на АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі - продажу від 09.03.2017 (а.с.65, 66 т.1). У квартирі АДРЕСА_2 у цьому будинку проживають ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1361 від 08.10.2010 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_5 » з метою врегулювання відносин щодо користування нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_5 , на підставі документів, представлених управлінням комунальної власності департаменту економічної політики, керуючись Цивільним кодексом України, відповідно до ухвал міської ради від 19.10.2006 №219 “Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради“ (зі змінами і доповненнями), від 21.06.2007 №975 “Про затвердження Положення про виконавчий комітет Львівської міської ради“, рішень виконавчого комітету від 27.10.2006 №1203 “Про затвердження Положення про департамент,економічної політики Львівської міської ради та його структури“ (зі змінами і доповненнями), від 23.03.2006 №394 “Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна і затвердження вартості цих послуг“ (зі змінами і доповненнями) та від 27.02.2009 №114 “Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг“ (зі змінами і доповненнями), вирішено: оформити територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на нежитлові приміщення напівпідвалу під індексами 1, 2 загальною площею 36,1 кв. м у будівлі під літерою “А-2“ на АДРЕСА_5 згідно з технічним паспортом. Відділу приватизації державного житлового фонду Франківського району оформити та видати згідно з пунктом 1 свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення (а.с.51 т.1).
Згідно свідоцтва на нежитлові приміщення від 08.10.2010 територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради дійсно володіє на праві комунальної власності нежитловими приміщеннями напівпідвалу під індексами 1, 2 загальною площею 36,1 кв. м у будівлі під літерою "А-2", які розташовані в АДРЕСА_5 . Характеристика нежитлових приміщень та їх обладнання наведені з технічному паспорті, який є складовою частиною цього "Свідоцтва". Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 08 жовтня 2010 року N91361 (а.с.52 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_1 спірне приміщення загальною площею 36,1 м2 зазначено як - нежитлове приміщення напівпідвалу - «майстерня мистецтво». Таким чином, з наявної в інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_1 інформації вбачається, що за своїм призначенням приміщення напівпідвалу площею 36,1 м2 у будинку є нежитловим приміщенням - «майстерня мистецтво», а документи, які б свідчили про зміну його призначення у матеріалах інвентаризаційної справи та судової справи відсутні; та судом не встановлено будь-яких неправомірних дій відповідачів щодо позивача ОСОБА_1 в межах заявленого позову.
Проте повністю з такими висновками суду погодитися не можна.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача (частина 1 ст. 51 ЦПК України).
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).
Як убачається з позовної заяви, позивач оскаржує рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1361 від 08.10.2010. Проте виконавчий комітет Львівської міської ради, який є належним відповідачем у справі про визнання незаконним зазначеного рішення, не залучений до участі у справі.
Крім цього, позивач просить визнати недійсним договір оренди № Ф-10713-17 від 07.12.2017, сторонами якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та ОСОБА_3 .
Як убачається з матеріалів справи, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради має процесуальний статус - третя особа, та не є відповідачем за пред'явленим позовом.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Оскільки позов пред'явленого не до усіх належних відповідачів, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в їх задоволенні, проте з підстав, вказаних у цій постанові.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , з участю третіх осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсними свідоцтва про право власності, витягу про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору, визнання права спільної сумісної власності - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено:18.06.2021
Головуючий
Судді