Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 752/6703/18
Номер провадження 22-ц/824/7883/2021
Головуючий у суді першої інстанції О.О. Колдіна
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
09 червня 2021 року місто Київ
Номер справи 752/6703/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , та Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Колдіної О.О. в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва, інформація про дату складення повного рішення не зазначена, -
У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., з урахуванням уточнень вимог та обґрунтувань якого, просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. 31.10.2017 за реєстровим №24333, а також визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування процентів після 10.07.2009, штрафних санкцій та інших платежів за кредитно-заставним договором.
Свої вимоги, з урахуванням поданої заяви про уточнення позову, ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що 31.01.2008 між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та нею (на той час ОСОБА_5 ) укладено Договір кредиту №40.29-48/50, відповідно до умов якого вона отримала кредит в сумі 777700 грн зі сплатою 14% річних, та кінцевим терміном погашення заборгованості до 30.01.2018. В забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору між сторонами було укладено іпотечний договір №013/050-1, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 1111000 грн. При цьому, на першому аркуші вказаного договору було зазначено про дату його укладення 11.01.2008, тобто до дня укладання вищевказаного кредитного договору.
В подальшому, 22.05.2009 між банком та позивачем було укладено Додаткову угоду до договору кредиту №40.29-48/50 від 31.01.2008, відповідно до умов якої сторони змінили графік погашення позичальником основної заборгованості по кредиту, а саме встановили графік погашення основного боргу, починаючи з квітня 2009 року зі сплатою 21% річних та комісій, в розмірі та порядку визначеному договором, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 30.01.2018.
Вказує, що 29.09.2017 позивачем у поштовому відділенні було отримано від представника ПАТ «Укрсоцбанк» вимогу про усунення порушень за №50/1 від 04.09.2017 та вимогу про усунення порушень за №187 від 26.09.2017. За змістом вказаних вимог банк повідомив позичальника про виникнення за нею станом на 17.08.2017 заборгованості у розмірі 2593458,40 грн, яка складалася із заборгованості за кредитом у сумі 685955,09 грн, заборгованості по відсотках у розмірі 1178805,97 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту - 164964,46 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 308381,81 грн, а також інфляційних втрат за кредитом у сумі 88912,37 грн. та за відсотками у розмірі 166439,70 грн.
31.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 24333 про стягнення з позивача заборгованості за вищевказаним кредитним договором у розмірі 1864761,06 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 685955,09 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 1178805,97 грн. При цьому, звертаючись до приватного нотаріуса, банком було зазначено, що стягнення заборгованості проводиться не з 10.07.2009, а за період 17.08.2016 по 17.08.2017.
Вказаний виконавчий напис позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки його було вчинено із грубим порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій і самим відповідачем було пропущено строк, протягом якого він міг звернутися із заявою про вчинення оскаржуваного виконавчого напису. А саме, надані банком документи не могли підтверджувати безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а також дотримання банком трирічного строку для звернення за вчиненням виконавчого напису. Позивач у своїй позовній заяві вказувала, що умовами кредитного договору були передбачені наслідки неналежного виконання зобов'язань позичальником щодо повернення кредиту та сплати відсотків, згідно яких у разі прострочення виконання більше ніж 90 днів строк користування кредитом вважався таким, що сплив і позичальник зобов'язаний був протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі. Оскільки, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, останній платіж нею був внесений 04.03.2009, за наведених вище умов договору строк користування кредитом сплинув 10.07.2009. Відтак, з урахуванням тієї обставини, що за умовами кредитного договору строк виконання основного зобов'язання настав 10.07.2009 відповідач втратив право на нарахування відсотків за користування кредитом, про незгоду із нарахуванням яких позивач неодноразово його повідомляла. На підставі викладеного просила суд також визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів після вказаної дати.
Отже, на переконання позивача, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив норми закону. Розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом у виконавчому написі зроблено відповідачем одноособово без урахування думки та позиції позичальника та не відповідає дійсній сумі заборгованості. У зв'язку із викладеним позивач вважала спірний виконавчий напис таким, що порушує її права, внаслідок чого була змушена звернутись до суду із вказаним позовом.
В ході розгляду справи судом першої інстанції ухвалою суду від 16 жовтня 2019 року було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року було здійснено заміну відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» його правонаступником - АТ «Альфа-Банк».
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. 31.10.2017 за реєстровим №24333, а також визнано неправомірними дії ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа Банк») в частині нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008, укладеним з ОСОБА_6 .
Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку із внесенням позивачем останнього платежу 04.03.2009, згідно умов п.4.5 кредитного договору строк виконання позичальником основного зобов'язання настав 10.07.2009. А тому, оскільки на момент звернення банку до приватного нотаріуса за вчиненням оскаржуваного виконавчого напису минуло три роки з моменту порушення права кредитора на отримання заборгованості, вчинення вказаного виконавчого напису фактично відбулось поза межами трирічного строку, що у свою чергу є порушенням п.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.88 Закону України «Про нотаріат». Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» у частині нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008, місцевий суд виходив із втрати кредитором з 10.07.2009 права нараховування відсотків, у зв'язку із достроковим настанням строку виконання основного зобов'язання, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12.
Не погоджуючись із даним рішенням суду ОСОБА_2 та АТ «Альфа-Банк» подали апеляційні скарги, у яких посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просили скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування доводів поданої скарги ОСОБА_2 вказував на те, що суд першої інстанції не дослідив та не перевірив належним чином ту обставину, що виконавчий напис приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було вчинено у межах трирічного строку позовної давності, у зв'язку із чим відповідачем не було порушено строку звернення за виконавчим написом. Зазначив, що відповідачем неодноразово направлялися позивачу вимоги про сплату заборгованості за договором кредиту №40.29-48/50. При цьому, судом не було належним чином звернуто увагу на той факт, що чинне законодавство не містить чіткого переліку документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника і прострочення виконання ним зобов'язання. Тому, згідно поданих банком приватному нотаріусу заяви про вчинення виконавчого напису та додатків убачалося, що відповідачем було виконані усі передбачені законом умови щодо подання таких документів, у зв'язку із чим у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідача не є безспірним.
Водночас зазначив, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , не врахував недоведення останньою того факту, що у неї наявний інший розмір заборгованості перед відповідачем, адже не було надано доказів наявності іншого розміру заборгованості, аніж той, що існував станом на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису. Крім того, у своїй апеляційній скарзі заявник послався на вплив оскаржуваного рішення на законність реалізації ним, як переможцем електронних торгів, законного права на оформлення права власності на квартиру, яка була реалізована під час примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису.
Подана АТ «Альфа-Банк» апеляційна скарга мотивована тим, що у суду були відсутніми підстави для визнання вчиненого приватним нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки факт прострочення виконання зобов'язання по кредитному договору позивачем не оспорюється, доказів, які б підтверджували відсутність заборгованості, її іншого розміру не надано, а тому на час вчинення вказаного виконавчого напису сума заборгованості за кредитом була безспірною. Крім того, банком при поданні приватному нотаріусу заяви було надано усі необхідні документи, які підтверджували безспірність заборгованості боржника і прострочення виконання ним зобов'язань, хоча чинним законодавством не передбачено чіткого переліку документів.
Зазначив, що висновки місцевого суду щодо настання 10.07.2009 строку виконання основного зобов'язання не відповідають матеріалам справи, так як у відповідності до умов кредитного договору кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту було визначено 30.01.2018. А тому, з урахуванням наведеного банк звернувся до приватного нотаріуса в межах трирічного строку з моменту порушення права кредитора на отримання заборгованості, у зв'язку із чим виконавчий напис було вчинено відповідно до вимог п.3 гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.88 Закону України «Про нотаріат». Водночас, дійшовши помилкового висновку про дату настання виконання основного зобов'язання за кредитним договором суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача щодо визнання неправомірними дій банку у частині нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008, укладеного між сторонами. Вирішуючи позовні вимоги у цій частині місцевий суд не врахував, що твердження позивача про неправомірність дій банку щодо здійснення певних нарахувань можуть бути предметом дослідження судом лише у разі звернення боржника з позовом до кредитора про припинення правовідношення повністю або частково на підставі п.7 ч.2 ст.16 ЦК України, про що у даній справі ОСОБА_1 не заявлялось.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд про її задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у ній.
Представник АТ «Альфа-Банк» - Орел Р.В. у судовому засіданні подану апеляційну скаргу підтримала, просила суд про її задоволення з викладених у ній підстав.
Позивач ОСОБА_7 та її представник - ОСОБА_8 у судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечували та просили суд відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване, з урахуванням їхніх заперечень, що викладені у відзиві.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ч.ч.2, 4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як визначено ч.ч.1, 2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судові засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані ОСОБА_2 та АТ «Альфа-Банк» апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 31 січня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 було укладено Договір кредиту №40.29-48/50 (а.с.9-11, т.1).
Згідно пункту 1.1 Договору, Кредитор надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти у сумі 777700 грн зі сплатою 14% річних та кінцевим терміном повернення кредиту - 30.01.2018. Сторони погодили, що погашення кредиту здійснюється до 10-го числа кожного місяця щомісячними платежами згідно з наступним графіком - з березня 2008 року по грудень 2017 року у розмірі 6481 грн, а у січні 2018 року у розмірі 12942 грн.
Пунктами 2.4., 2.4.1 вказаного договору сторони передбачили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360.
Сплата процентів здійснюється у валюті кредиту здійснюється у валюті кредиту на відповідний рахунок не пізніше 10 (десятого) числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо 10 (десяте) число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів, згідно з п.2.4 цього договору у попередній робочий день.
31 січня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. було посвідчено укладений між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 договір іпотеки (згідно найменування датований 11.01.2008), згідно предмету якого ОСОБА_6 передала АКБСР «Укрсоцбанк» в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором кредиту №40.29-48/50 від 31.01.2008 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с.12-13, т.1).
У відповідності до п.4.1 вказаного договору, його сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Як було передбачено п.4.5 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема на підставі виконавчого напису нотаріуса.
У разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
Встановлено, що 22.05.2009 між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду до договору кредиту №40.29-48/50 від 31.01.2008, згідно умов якої сторони дійшли згоди щодо зміни графіку погашення основної заборгованості та у зв'язку із цим внесли відповідні зміни до договору кредиту. А саме, встановили новий графік погашення основного боргу, починаючи з квітня 2009 року зі сплатою 21% процентів річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному договором, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 30.01.2018 (а.с.14, т.1).
Визначили новий графік погашення позивачем кредиту, а саме у період з квітня 2009 року по вересень 2010 року позичальником повинні були бути сплачені щомісячні платежі у розмірі 500 грн, у період з жовтня 2010 року по грудень 2017 року у розмірі 7617 грн, а у січні 2018 року повинен був бути здійснений останній платіж у розмірі 15276,09 грн. Інші умови договору, які не були змінені положеннями цієї додаткової угоди, залишили незмінними і сторони підтвердили за ними свої зобов'язання.
Згідно наявної у матеріалах справи копії вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про усунення порушень від 04.09.2017 за №50/1 банк повідомив позичальника про наявність за ним, станом на 17.08.2017, заборгованості у загальному розмірі 2593458,40 грн, з яких сума заборгованості за кредитом - 685955,09 грн, заборгованість за відсотками в сумі 1178805,97 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 164963,46 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 308381,81 грн, нараховані інфляційні втрати за кредитом у сумі 88912,37 грн, а також 166439,70 грн інфляційних втрат за відсотками. Зважаючи на виникнення вказаної заборгованості кредитор вимагав від позичальника сплатити вказану заборгованість (а.с.15, т.1).
Аналогічна за змістом вимога була направлена банком на адресу позивача 26.09.2017 за №187 (а.с.16, т.1).
Судом встановлено, що 31.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було вчинено виконавчий напис за реєстровим №24333, у відповідності до якого стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, що виникла по договору кредиту №40.29-48/50 від 31.01.2008, боржником за яким є ОСОБА_5 .
У виконавчому написі зазначено, що строк платежу по кредитному договору настав, боржником допущено прострочення платежів, а стягнення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 685955,09 грн та відсотками за користування кредитом у сумі 1178805,97 грн, проводиться за період з 17.08.2016 по 17.08.2017 (а.с.17, т.1).
З наявних у матеріалах справи документів убачається, що з примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. було відкрито виконавче провадження №55820570 та вживалися виконавчі дії (а.с.18-20, т.1).
Згідно копії протоколу №352691 проведення електронних торгів від 17.08.2018 відбулися торги з реалізації трикімнатної квартири АДРЕСА_3 . Переможцем торгів було визначено ОСОБА_2 (а.с.117, т.1).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно Рішення №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме - з 15 жовтня 2019 року.
Згідно з положеннями частини третьої статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, діяльність АТ «Укрсоцбанк» припинено шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», яке є правонаступником усього майна, майнових прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк». 03.12.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення АТ «Укрсоцбанк», та зазначено юридичну особу - правонаступника, а саме АТ «Альфа-Банк».
Убачається, що ухвалою суду першої інстанції від 21 лютого 2020 року було замінено відповідача АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником - АТ «Альфа-Банк».
Звертаючись до суду із позовом у даній справі про визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. від 31.10.2017 за №24333 таким, що не підлягає виконанню, позивач вказувала на порушення підчас його вчинення встановленого порядку вчинення нотаріальних дій. А саме, вказувала на відсутність документів, що підтверджували безспірність нарахованої банком заборгованості, а також на вчинення напису поза межами встановленого законом трирічного строку для його вчинення, оскільки право на примусове стягнення заборгованості у кредитора виникло 10.07.2009. Разом з тим, після настання кінцевого терміну погашення кредиту за кредитним договором №40.29-48/50 із вищевказаної дати банк втратив право нарахування відсотків по кредиту.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 у частині вказаним вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення банку до приватного нотаріуса минуло три роки з моменту порушення права кредитора на отримання заборгованості, а тому вчинення виконавчого напису поза межами трирічного строку є порушенням п.3 гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.88 Закону України «Про нотаріат».
Переглядаючи в апеляційному порядку вказане рішення суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у частині вирішення позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки вони в повній мірі відповідають зібраним по справі доказам та вимогам закону, виходячи з наступного.
Так, частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Як передбачено пунктами 3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса), нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).
Відповідно до пункту 2 Переліку, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
З урахуванням положень статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, допоки суд не встановить протилежне. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і судової.
Зі змісту укладеного між банком та позивачем кредитного договору убачається, що сторони визначили порядок повернення позичальником кредиту щомісячними платежами у встановленому графіком розмірі та строки.
Згідно п.п.3.3.8, 3.3.9 кредитного договору №40.29-48/50 позичальник зобов'язалася своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п.п.1 цього договору, а також достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції, у випадках визначених п.п.2.6.3, 3.2.3, 3.3.18, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору.
Пунктом 4.5 кредитного договору сторони визначили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п.3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 (дев'яності) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони в укладеному кредитному договорі погодили відповідні умови щодо дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати усіх нарахованих платежів, у разі невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
З наданої позивачем копії розрахунку заборгованості за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008, виготовленого банком, останній платіж з повернення грошових коштів за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 було здійснено 04.03.2009 (а.с.174-177, т.1).
Отже, враховуючи встановлені сторонами у кредитному договорі строк та порядок погашення кредиту й сплати відсотків, а також положення п.4.5 кредитного договору, позичальник - ОСОБА_1 повинна була повернути кредит в повному обсязі, разом із нарахованими відсотками та штрафними санкціями, після спливу 90 календарних днів з моменту невиконання (неналежного виконання) своїх обов'язків, визначених пунктом 3.3.7. (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів), тобто 10 липня 2009 року. Таким чином, 10 липня 2009 року настав строк дострокового виконання зобов'язання за кредитним договором.
Однак, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис 31 жовтня 2017 року, а з дня виникнення вимоги про дострокове погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором минуло більше трьох років.
Тому висновок суду першої інстанції, з яким також погоджується суд апеляційної інстанції, про задоволення позову та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є законним та обґрунтованим.
З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи заявників щодо дотримання трирічного строку для вчинення виконавчого напису з дня виникнення у кредитора відповідного права вимоги, у зв'язку із неодноразовим направленням банком позичальнику письмових вимог про погашення заборгованості, оскільки такі обставини згідно п.4.5 кредитного договору жодним чином не впливають на виникнення у позичальника обов'язку для дострокового повернення кредитних коштів, який у даному випадку залежить виключно з моменту неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором протягом 90 днів.
При цьому, встановивши, що за умовами п.4.5 кредитного договору 10.07.2009 настав строк дострокового виконання позичальником основного зобов'язання, апеляційний суд дійшов висновку, що банк втратив право нарахування передбачених кредитним договором процентів за кредитом після вказаної дати.
Убачається, що окрім заборгованості за тілом кредиту, до виконавчого напису нотаріуса включено також нараховані банком відсотки за користування кредитними коштами, у тому числі, за період до 22.10.2017.
Отже, представлену нотаріусу заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» не можна було вважати безспірною.
Аналогічні правові висновки щодо спірності сум заборгованості у разі зміни строків виконання зобов'язання кредиторами викладені у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №320/545/19 (провадження №61-18729св19), у постанові від 13 червня 2019 року у справі №761/24390/15-ц (провадження № 61-31342св18).
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційних скарг щодо не доведення позивачем того факту, що стягнута за виконавчим написом нотаріуса сума заборгованості не була безспірною та у неї наявний інший розмір заборгованості перед відповідачем, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права, такі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Водночас, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення суду першої інстанції, колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині визнання неправомірними дій банку щодо нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008.
Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
У постанові від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив такі висновки: «Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов'язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов'язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, зобов'язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов'язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов'язку іншого суб'єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.
Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства».
Результат аналізу статей 12, 89 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що у разі виникнення спору між сторонами суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку пені (штрафу тощо) та здійснити оцінку доказів, на яких такі дії ґрунтуються.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позовна вимога про визнання неправомірними дій банку щодо нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008 є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення її права, тому у її задоволенні суд повинен був відмовити.
При цьому, визнаючи у своєму рішення неправомірними дії банку щодо нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008 суд не обмежився конкретним періодом протиправних, на його думку, нарахувань, чим фактично міг постановити під сумнів законність здійснення таких нарахувань за період, у який банк мав право здійснювати відповідні нарахування.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині визнання неправомірними дій щодо нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, з передбачених статтею 376 ЦПК України підстав слід скасувати та увалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог позову.
Що стосується питання розподілу судових витрат, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції колегія суддів дійшла наступних висновків.
За правилами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
У відповідності до положень частин першої та другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Положеннями частини першої статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Убачається, що ухвалюючи у даній справі судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 судом першої інстанції не було вирішено питання про розподіл судових витрат.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи той факт, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення у справі не було вирішення питання про розподіл судових витрат у справі, а за наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції залишає без змін вказане рішення суду у частині вирішення немайнової позовної вимоги у частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, судовий збір за подання ОСОБА_1 до суду позову за вказаною вимогою, що сплачений у розмірі 704,80 грн підлягає стягненню з відповідача на її користь.
Водночас, враховуючи ту обставину, що апеляційним судом скасовується рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року в частині вирішення іншої позовної вимоги немайнового характеру, а саме щодо визнання неправомірними дій банку щодо нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог, судовий збір за подання до суду позовної заяви за вказаною позовною вимогою немайнового характеру у розмірі 704,80 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави, оскільки при поданні до суду заяви про уточнення позовних вимог нею у відповідності до вимог ч.ч.2, 3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» не було сплачено судовий збір за вказану вимогу немайнового характеру.
Згідно вимог п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції, з урахуванням часткового задоволення поданих ОСОБА_2 та АТ «Альфа-Банк» апеляційних скарг та скасування оскаржуваного судового рішення у частині вирішення позовної вимоги немайнового характеру, колегія суддів, з урахуванням встановленого законом принципу відшкодування судових витрат, дійшла висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та АТ «Альфа-Банк» судового збору в розмірі по 1057,20 грн на кожного із заявників, сплаченого останніми при поданні апеляційної скарги на рішення суду у частині вирішених позовних вимог у задоволенні яких відмовлено.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , та Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання неправомірними дій щодо нарахування процентів, штрафних санкцій за кредитним договором №40.29-48/50 від 31.01.2008 скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
В решті рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (Код ЄДРПОУ - 23494714, МФО 300346, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 704,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь держави судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 704,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції у розмірі 1057,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (Код ЄДРПОУ - 23494714, МФО 300346, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100) судовий збір за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції у розмірі 1057,20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 17.06.2021.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна