03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6491/2021
03 червня 2021 року м. Київ
Справа № 356/177/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Криловою Оленою Леонідівною, на ухвалу Березанського міського суду Київської області від 18 лютого 2021 року, постановлену у складі судді Голік Г.К.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької Алли Сергіївни, заінтересовані особи: Акціонерне товариствокомерційний банк «Приватбанк», Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про визнання незаконними дій державного виконавця та скасування повідомлення від 11 грудня 2020 року про повернення виконавчого документу,
встановив:
22.01.2021 року до Березанського міського суду Київської області надійшла скарга ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Левіцької А.С., заінтересовані особи: АТ КБ «Приватбанк», Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про визнання незаконними дій державного виконавця та визнання незаконними та скасування повідомлення від 11.12.2020 про повернення виконавчого документу.
В обґрунтування скарги зазначено, що 20.11.2018 року Березанським міським судом Київської області було винесено рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», 3-особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про захист порушених прав споживача, розірвання договору банківського дебетового карткового рахунку та про повернення залишку грошових коштів. Рішенням суду позов задоволено частково, договір банківського дебетового карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 розірвано, в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової суми в розмірі 14,93 грн., яка залишилась на відкритому картковому рахунку - відмовлено.
03.12.2020 року згідно з вищезазначеним рішенням було видано виконавчий лист та пред'явлено його стягувачем на виконання до Печерського районного відділу ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції.
11.12.2020 р. державним виконавцем Левіцькою А.С. було винесено та направлено стягувачу повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що виконавчий документ не містить заходів примусового виконання рішень.
Зі змісту резолютивної частини рішення у справі №356/177/18 вбачається, що по своїй суті дане рішення є рішенням немайнового характеру, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, а саме: розірвати договір банківського дебетового карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , тобто резолютивна частина рішення містить чітке зобов'язання, яке необхідно вчинити боржнику; у виконавчому листі визначений боржник, на якого покладається обов'язок щодо виконання цього рішення немайнового характеру, а саме розірвати договір банківського дебетового карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
Аналіз вищенаведених норм та зміст виконавчого листа №356/177/18, виданий Березанським міським судом Київської області від 03.12.2020 року, дає підстави для висновку, що даний виконавчий лист відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у ньому чітко вказано ті дії, які боржника зобов'язано вчинити та спосіб їх виконання, а порядок виконання рішень такого характеру встановлено ст.63 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є помилковим, незаконним та таким, що грубо порушує її інтереси, як стягувача. Тому просить суд визнати незаконними дії виконавця Печерського районного відділу ДВС у м. Києві Левіцької А.С., а також визнати незаконними та скасувати повідомлення державного виконавця Левіцької А.С.
Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 18 лютого 2021 року скаргу задоволено.
Визнано неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Левіцької А.С. щодо винесення повідомлення від 11.12.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Визнано неправомірним та скасовано повідомлення від 11 грудня 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, винесене державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Левіцькою Аллою Сергіївною.
Не погоджуючись з ухвалою, представник АТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що резолютивною частиною рішення Березанського міського суду Київської області від 20.11.2018 визначено: розірвати договір банківського дебетового карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року, укладеного між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 .
Отже, резолютивною частиною вказаного рішення Березанського міського суду Київської області від 20.11.2018 р. визнано припиненим правовідношення в силу його розірвання за рішенням суду, що відповідає способу захисту відповідно п.7 ч.2 ст. 16 ЦК України. ОСОБА_1 самостійно обрала такий спосіб захисту як припинення правовідношення, та не заявляла позовних вимог про примусове виконання обов'язку в натурі або інші способи захисту шляхом зобов'язання банку вчинити певні дії або утриматись від них за ст.16 ЦК України.
Зазначає, що рішення Березанського міського суду Київської області від 20.11.2018 є рішенням немайнового характеру, яким визнано правовідношення розірваними (припиненим), та не зобов'язано боржника - АТ КБ «Приватбанк» особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Аналіз Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень» та зміст виконавчого листа № 356/177/18 дає підстави для висновку, що даний виконавчий лист не відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у ньому не вказано ті дії, які боржника зобов'язано вчинити та спосіб їх виконання, а порядок виконання рішень такого характеру не встановлено нормами Закону України «Про виконавче провадження».
Суд в оскаржуваній ухвалі не навів, які заходи примусового характеру визначено у виконавчому листі, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а лише процитував загальні норми спеціального закону, та не зазначив також, яким чином має бути виконано державним виконавцем виконавчий лист.
Вважає, що державний виконавець в межах спірних правовідносин був зобов'язаний повернути виконавчий документ (виконавчий лист № 356/177/18) стягувачу без прийняття до виконання. Тому, державний виконавець діяв в межах повноважень, визначених законом та дії державного виконавця ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Посилається на те, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, державний виконавець для вирішення питання щодо можливості подальшого виконання рішення суду на підставі виконавчого листа №356/177/18 від 03.12.2020, у разі незрозумілості, повинна була звернутися до Березанського міського суду Київської області з заявою про роз'яснення відповідного рішення суду щодо можливості продовження виконавчих дій. У даному випадку державний виконавець порушила приписи передбачені ч. 1ст. 3 та ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання рішення на підставі таких виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень щодо ефективності, неупередженості і в повному обсязі.
Зазначає, що захід примусового виконання у вигляді розірвання договору чітко визначений резолютивною частиною рішення Березанського міського суду Київської області від 20.11.2018: розірвати договір, що само по собі вже є примусовими діями у порівнянні з розірванням «за згодою сторін». Тому є хибною думка представника ПАТ КБ «Приватбанк», що рішення Березанського міського суду Київської області від 20.11.2018, є рішенням немайнового характеру і не зобов'язано боржника - ПАТ КБ «Приватбанк» особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Тобто представник ПАТ КБ «Приватбанк» вважає, що сторони не мають взаємних зобов'язань після розірвання договору судовим рішенням. Також, доказами того, що ПАТ КБ «Приватбанк» не здійснив відповідні дії щодо розірвання договору банківського дебетового карткового рахунку свідчить відповідь останнього від 01.02.2021 за вих. №20.1.0.0.0/7- 210105/14202, згідно з якою вбачається, що на дату відповіді ОСОБА_1 є клієнтом банку у розумінні ст. 60 Закону України «Про банку та банківську діяльність».
В судовому засіданні представник АТ КБ «Приватбанк» - Олейнік Н.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила ухвалу суду скасувати.
Представники скаржника Конюшенко М.А. та Стрельніков М.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили ухвалу суду залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників учасників справи, що з'явились в судове засідання, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що захід примусового виконання визначений резолютивною частиною рішення Березанського міського суду Київської області від 20.11.2018 року, тому повернення виконавчого документа без прийняття до виконання грубо порушує право стягувача на примусове виконання рішення суду, а також є недопустимим з огляду на вимоги, визначені ст.18 ЦПК України, у зв'язку з чим повідомлення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання підлягає скасуванню.
Однак колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За змістом ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду у даній справі є вимога стягувача ОСОБА_1 щодо незаконності дій державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Левіцької А.С. щодо винесення повідомлення від 11.12.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Березанського міського суду Київської області від 20.11.2018 року у справі № 356/177/18 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про захист порушених прав споживача, розірвання договору банківського дебетового карткового рахунку та повернення залишку грошових коштів - задоволено частково.
Вказаним рішенням суду розірвано договір банківського дебетового карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
В частині стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 14,93 грн., яка залишилась на відкритому на її ім'я згідно договору карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року банківському картковому рахунку - відмовлено.
27 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Березанського міського суду Київської області з заявою про видачу виконавчого листа по справі № 356/177/18, який нею отримано 03 грудня 2020 року (а.с. 148).
11.12.2020 державний виконавець Левіцька А.С. винесла повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
З тексту повідомлення вбачається, що виконавчий лист № 356/177/18, виданий 03.12.2020, повертається стягувачу на підставі п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» ( виконання рішення не передбачає заходів примусового виконання рішень). Повідомлення стягувач отримав 14.01.2021 року (а.с. 169-171).
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Перелік заходів примусового виконання судового рішення передбачено статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Порядок виконання рішень немайнового характеру, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений Розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження» та Розділом IX «Інструкції з організації примусового виконання рішень», яка затверджена наказом Міністерства юстиції України за № 512/5 від 02.04.2012, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802.
Відповідно до вказаних норм права законодавцем до рішень немайнового характеру віднесено рішення про: поновлення на роботі; відібрання дитини; виселення боржника; про вселення стягувача; інші рішення, за якими боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Отже, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено заходи примусового характеру щодо виконання рішення про розірвання договору, а тому виконавчий лист № 356/177/18 від 03.12.2020 року про розірвання договору банківського дебетового карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено статтею 16 ЦК України.
Встановлено, що рішенням Березанського міського суду Київської області від 20.11.2018 року у справі № 356/177/18, на підставі якого видано виконавчий лист, розірвано договір банківського дебетового карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
Аналіз вищенаведених норм та зміст виконавчого листа № 356/177/18 від 03.12.2020 року, виданого на підставі рішення від 20.11.2018 року, дає підстави для висновку, що даний виконавчий лист не передбачає заходів примусового виконання рішення, визначених ст. 10, 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки саме рішення суду не передбачає зобов'язання боржника до вчинення певних дій.
Згідно з ч.1,2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (ч. 3 цієї ст. 653 ЦК України).
Таким чином, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє з моменту набрання таким рішенням суду законної сили, а тому таке рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішення, оскільки не містить подальших зобов'язань про вчинення певних дій, адже таке зобов'язання припинено відповідно до положень ч. 3 цієї ст. 653 ЦК України.
Отже, державний виконавець, приймаючи рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, діяла відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», в межах повноважень, визначених Законом, та правомірно повернула виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 7 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду не підлягає примусовому виконанню, а відтак відсутні підстави для задоволення скарги на дії державного виконавця.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не вище викладене уваги не звернув, не врахував, що зміст виконавчого листа № 356/177/18 від 03.12.2020 року про розірвання договору банківського дебетового карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13.02.2009 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, оскільки рішенням суду, що набрало законної сили, зобов'язання, яке виникало з договору, припинено.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, ухвалу суду першої інстанції не можна визнати законною та обґрунтованою, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А.С.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Криловою Оленою Леонідівною, - задовольнити.
Ухвалу Березанського міського суду Київської області від 18 лютого 2021 року - скасувати та прийняти постанову:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької Алли Сергіївни про визнання незаконними дій державного виконавця та скасування повідомлення від 11 грудня 2020 року про повернення виконавчого документу - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 18 червня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.