Апеляційного провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/6062/2021
м. Київ Справа № 755/1102/20
03 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Заришняк Г.М.
- Рубан С.М.
при секретарі - Климчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Чередника Сергія Володимировича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді Чех Н.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації про надання дозволу на зміну реєстрації місця проживання дитини без згоди батька,-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації про надання дозволу на зміну реєстрації місця проживання дитини без згоди батька, в якому просила надати дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 та здійснення реєстрації місця проживання за адресою фактичного проживання та реєстрації відповідача - батька дитини, ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та відповідачем 23.04.2010 року був зареєстрований шлюб, який було розірвано на підставі рішення суду від 13.10.2014 року. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за їх (батьків) згодою фактично проживає з батьком - відповідачем по справі, за адресою реєстрації останнього. Дошкільний навчальний заклад та школу, в які ходив, ходить син, знаходяться в Дніпровському районі міста Києва. За місцем реєстрації - АДРЕСА_1 син не проживає з народження. З 2016 року вона (позивач) зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_5 та двома їх спільними дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають за адресою - АДРЕСА_3 , де діти офіційно зареєстровані та їх батько є власником даного житла, площа якого складає 26,88 кв.м. Вона в усному і в письмовому вигляді зверталася до відповідача з проханням надати згоду на перереєстрацію сина ОСОБА_4 за адресою її (позивача) проживання чи за адресою проживання відповідача, але не отримала позитивного підтвердження від відповідача. Перереєструвати сина ОСОБА_4 їй потрібно для можливості продати квартиру АДРЕСА_4 , та поліпшити житлові умови, в тому числі своїх молодших дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Посилаючись на вказані обставини, положення Закону України «Про охорону дитинства», ЦК України, Правила реєстрації міста проживання, позивач просила позов задовольнити.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації про надання дозволу на зміну реєстрації місця проживання дитини без згоди батька відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чередник С.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що син сторін проживає з батьком за місцем проживання та реєстрації батька дитини, але на думку позивача в порушення ч. 4 ст. 29 ЦК України та п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207 суд помилково відмовив в перереєстрації за місцем фактичного проживання дитини з батьком. Тобто, суд не взяв до уваги порушення норм закону, а саме той факт що спільна дитина сторін не зареєстрована там де проживає її батько чи мати і ніяким чином в своєму рішенні не спростовував такі доводи сторони позивача як правові підстави задоволення позову.
Вказував на те, що відповідно до норм Закону України «Про охорону дитинства» при продажі позивачем двохкімнатної квартири і купівлі трьохкімнатної квартири її син ОСОБА_4 на рівні з іншими дітьми позивача матиме право користування вказаною квартирою.
Звертав увагу суду на те, що позивач по справі неодноразово зверталася усно та письмово як до відповідача так і в органи опіки та піклування трьох районів м. Києва з метою зареєструвати свого сина ОСОБА_4 за місцем свого фактичного проживання чи за місцем проживання відповідача де постійно проживає і відвідує на даний час шкільний заклад їх спільна дитина, однак їй було відмовлено оскільки відповідач не дає на це згоду, навіть зареєструвати до себе дитину, яка постійно з ним проживає.
Посилався на те, що позивач діє в інтересах трьох дітей та намагається поліпшити житлові умови всіх дітей в тому числі і ОСОБА_4 , перереєструвати його в трьохкімнатну квартиру, яку мала на меті купити, продавши квартиру по АДРЕСА_5 та в подальшому вирішити питання про приживання сина разом з нею, так як тоді б житлові умови в неї були значно кращі чим у батька дитини.
Також зазначав, що суд в своєму рішенні не вказав, що третя особа - Департамент з питань реєстрації Київської державної адміністрації не заперечував проти задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона хоче продати квартиру за адресою АДРЕСА_1 для покращення житлових умов своєї доньки та онуків, однак відповідач протягом 10 років не надає згоди для зняття з реєстрації онука ОСОБА_4 , що унеможливлює продаж квартири, де зареєстрований онук. Вважає, що відповідач не надає згоди на зняття з реєстрації її онука, оскільки такими діями хоче помститися позивачці, та він боїться, що дитина потім захоче проживати з матір'ю. Також зазначила, що онук ОСОБА_4 весь час проживає з батьком, однак останній не хоче зареєструвати місце проживання дитини за фактичною адресою проживання.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 23.04.2010 року по 13.10.2014 року, згідно копії свідоцтва про шлюб та рішення суду про розірвання шлюбу.
Сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_1 має ще двох дітей - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьком цих дітей є ОСОБА_5 , що підтверджено копіями свідоцтв про народження.
Встановлено, що в квартирі АДРЕСА_6 ) зареєстровані ОСОБА_10 (мати позивача), ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 (син сторін). Дитина ОСОБА_4 зареєстрований в даній квартирі з 01.10.2011 року. Вказана квартира є приватною власністю ОСОБА_1 (позивача) та її матері ОСОБА_10 .
Діти позивача син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7 зареєстровані за адресою - АДРЕСА_3 . Дана квартира є власністю їх батька ОСОБА_5 , що підтверджено довідками про реєстрацію та свідоцтвом про право власності на житло.
Встановлено та не оспорюється сторонами, що дитина сторін - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком - відповідачем ОСОБА_2 , за адресою: квартира АДРЕСА_7 . Дитина перебуває на утриманні батька. Дана квартира однокімнатна, відповідач зареєстрований в даній квартирі. Доказів того, що дана квартира є власністю позивача не було надано і ніхто з сторін на таке не посилався.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що продаж належного позивачу майна, правом користування якого наділена дитина сторін, та придбання в подальшому іншого майна для покращення житлових умов осіб, в коло яких не входить дитина сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде суперечити інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Правилами реєстрації місця проживання, п.18 встановлено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). В п.26 Правил встановлено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Відповідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Як зазначено у ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 № 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами, дитина сторін проживає з батьком близько семи років, а зареєстрована за місцем реєстрації матері і адреса цієї реєстрації є квартира, що частково належить на праві власності позивачу.
Однак, предметом даного позову є зняття з реєстраційного обліку дитини сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та реєстрація його за місцем проживання батька, з метою продажу позивачем квартири, в якій зареєстрована дитина, для покращення житлових умов.
При цьому, колегія суддів, враховуючи надані позивачем у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції пояснення, погоджується з висновком суду першої інстанції, що житлові права сина ОСОБА_4 , матір'ю (позивачем) не враховуються, оскільки вона зазначала лише про покращення житлових умов своїх та інших двох дітей, посилаючись на те, що вони наразі проживають в однокімнатній квартирі у складі чотирьох осіб.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки продаж належного позивачу майна, правом користування якого наділена дитина сторін, та придбання в подальшому іншого майна для покращення житлових умов осіб, в коло яких не входить дитина сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде суперечити інтересам дитини.
Таким чином, не знайшли свого підтвердження, під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково відмовив в перереєстрації за місцем фактичного проживання дитини з батьком.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги той факт що спільна дитина сторін не зареєстрована там де проживає її батько чи мати, колегія суддів відхиляє, враховуючи те, що позивач не зверталася з вимогами про здійснення реєстрації місця проживання дитини за її місцем фактичного проживання.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при продажі позивачем двохкімнатної квартири, де зареєстрований син ОСОБА_4 і купівлі трьохкімнатної квартири він на рівні з іншими дітьми позивача матиме право користування вказаною квартирою, висновків суду не спростовують, оскільки позивач в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції жодного разу не зазначила, що вона в означений спосіб хоче покращити житлові умови сина ОСОБА_4 , при цьому неодноразово наголошувала про покращення житлових умов двох інших її дітей.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування, та задоволення апеляційної скарги позивача.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Чередника Сергія Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 червня 2021 року.
Головуючий: Судді: