(повне)
10 червня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/3662/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
за участю секретаря Якуш І.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
та представника відповідача Миколаєнка Р.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання протиправним і нечинним рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним і нечинним з моменту прийняття рішення відповідача від 02.04.2021 № 181 “Про зупинення роботи міського пасажирського транспорту та здійснення перевезень у режимі регулярних спеціальних перевезень”.
Позовні вимоги мотивовано тим, що вказане рішення відповідача є незаконним, суперечить частині 2 статті 19 та частині 3 статті 22 Конституції України, тому що звужує зміст та обсяг прав осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом. Крім того позивач зазначає, що відповідач не наділений правом і повноваженнями обмежувати перевезення пільгових категорій пасажирів в міському пасажирському транспорті, які мають право на пільговий проїзд згідно з нормами чинного законодавства України.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Одночасно з позовом, позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просить забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення відповідача від 02.04.2021 № 181 “Про зупинення роботи міського пасажирського транспорту та здійснення перевезень у режимі регулярних спеціальних перевезень”.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №620/3662/21 відмовлено.
Представником Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, вважає заявлений позов безпідставним та необґрунтованим та зазначає, що о 15.30 годині 2 квітня 2021 року, відбулося позачергове засідання Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, на якому було прийняте рішення від 2 квітня 2021 року № 181 «Про зупинення роботи міського пасажирського транспорту та здійснення перевезень у режимі регулярних спеціальних перевезень» (далі - оскаржуване рішення), яке невідкладно було оприлюднене на офіційному веб-сайті Чернігівської міської ради за відповідними посиланнями. Таким чином, оскільки оскаржуване рішення відповідача було негайно після підготовки проекту рішення прийнято та оприлюднене на офіційному веб-сайті у проміжку часу до 30 хв., не оприлюднення проекту не порушує права на отримання публічної інформації позивачем. Тобто оскаржуване рішення прийнято та оприлюднене в один день, а саме 2 квітня 2021 року, тому набрання ним чинності та офіційне оприлюднення жодним чином не розірвано в часі, що виключає його застосування раніше офіційного оприлюднення. Крім того, згідно з пунктом 1 оскаржуваного рішення вирішено: зупинити на території міста Чернігова роботу міського автомобільного та електричного пасажирського транспорту загального користування з 00 год. 01 хв. 05 квітня 2021 року до прийняття окремого рішення виконавчим комітетом Чернігівської міської ради. Таким чином, застосування оскаржуваного рішення не відбулося після його офіційного оприлюднення, а саме 02.04.2021, 03.04.2021, 04.04.2021 транспорт працював у загальному режимі, що спростовує доводи позивача про його застосування до офіційного оприлюднення. Також не відповідають дійсності посилання позивача на відсутність повноважень відповідача зупиняти роботу громадського транспорту в період карантину та вводити спеціальні перевезення, оскільки на засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій 27 березня 2021 року встановлено з 00 год. 00 хв. 29 березня 2021 року «червоний» рівень епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території Чернігівської області. Враховуючи викладене вище, 29 березня 2021 року на території Чернігівської області, в тому числі і на території міста Чернігова, введений найвищий з передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» рівень епідемічної небезпеки. Також вказує, що звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається. Оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради врегульовано питання зупинення руху міського пасажирського транспорту у зв'язку з встановленням на території міста найвищого рівня епідемічної небезпеки та перевезення працівників підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання до робочих місць, у разі можливості їх здійснювати свою діяльність. При цьому вказане рішення жодним чином не врегульовує питання пільг наданих окремим категоріям громадян. Право позивача на безоплатний проїзд в міському пасажирському транспорті жодним чином не заперечується оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд їх задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Позивачу 1978 року народження, що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , встановлена 1 група інвалідності, що підтверджено відповідним посвідченням (а.с.34).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338-р “Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації” (зі змінами і доповненнями) з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30.04.2021.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 1236) установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, від 20 травня 2020 року № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2” та від 22 липня 2020 року № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.
На засіданні Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Чернігівської міської ради, яке відбулося 02.04.2021, прийнято рішення, оформлене протоколом від 02.04.2021 №6, зокрема, пунктом 3 якого вирішено: «Начальнику управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку ЧМР ( ОСОБА_2 ) винести на Виконавчий комітет ЧМР питання щодо зупинки громадського транспорту та переведення його у спеціальний режим (перевезення мешканців міста у громадському транспорті по спеціальним пропускам)» (а.с.22).
В цей же день, 02.04.2021 відбулося позачергове засідання Виконавчого комітету Чернігівської міської рад, на якому прийнято рішення від 2 квітня 2021 року № 181 «Про зупинення роботи міського пасажирського транспорту та здійснення перевезень у режимі регулярних спеціальних перевезень». Як слідує з тексту оскаржуваного рішення, виконавчий комітет Чернігівської міської ради, відповідно до статті 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), вирішив:
1. зупинити на території міста Чернігова роботу міського автомобільного та електричного пасажирського транспорту загального користування з 00 год. 01 хв. 05 квітня 2021 року до прийняття окремого рішення виконавчим комітетом Чернігівської міської ради.
2. Перевезення здійснювати: в робочі дні у режимі регулярних спеціальних перевезень згідно з тарифами, встановленими для надання послуг з перевезення пасажирів міським електричним та автомобільним транспортом, та за наявності у пасажира тимчасового посвідчення. Комунальному підприємству «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради ( ОСОБА_3 ), а також рекомендувати перевізникам, автобуси яких працюють на маршрутах регулярних спеціальних перевезень, у вихідні та святкові дні з 06 год. 00 хв. до 10 год 00 хв. та з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. у режимі регулярних спеціальних перевезень згідно з тарифами, встановленими для надання послуг з перевезення пасажирів міським електричним та автомобільним транспортом, та за наявності у пасажира тимчасового посвідчення (а.с.30).
Вказане вище рішення прийнято та оприлюднене в один день, а саме 2 квітня 2021 року на офіційному веб-сайті Чернігівської міської ради за посиланнями https://chernigiv-rada.gov.ua/news/id-47591/ та https://chernigiv-rada.gov.ua/rishennya-vikonkomu/sid-63/scid-2021-04-02/id-47592/ (а.с.30-33).
Вважаючи, що вказаним рішенням фактично скасовано право позивача на пільговий проїзд міським пасажирським транспортом, останній звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (надалі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до статті 38-1 Закону № 875-XII особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” (надалі - Закон № 280) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Статтею 2 Закону № 280 визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно статті 25 Закону № 280 сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту “а” статті 30 Закону № 280 до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: 1) управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; 10) затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; 10-1) прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду; 10-2) встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів; 12) залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку.
Частиною 1 статті 1 Закону України 10.11.1994 №232/94-ВР “Про транспорт” (далі - Закон №232/94-ВР) передбачено, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.
Згідно зі статтею 3 Закону №232/94-ВР державне управління в галузі транспорту має забезпечувати, зокрема, своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях; захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту.
Статтею 21 Закону № 232/94-ВР передбачено, що єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування. Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.
Відповідно до частини 9 статті 6 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III “Про автомобільний транспорт” (далі - Закон №2344-III) органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
Згідно зі статтею 7 Закону №2344-III забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону №2344-III послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства є соціально значущими послугами автомобільного транспорту.
Частиною 1 статті 31 Закону №2344-III передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Послуги пасажирського автомобільного транспорту регламентовані статтею 35 Закону № 2344-III, відповідно до якої послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні. Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Автобусні маршрути за видами сполучень поділяються на: міські, приміські, міжміські, міжнародні. Автобусні маршрути за видами перевезень поділяються на: загального користування, спеціальних перевезень, нерегулярних перевезень. Перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування може здійснюватися у режимах: звичайному, експресному, маршрутного таксі.
Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджує Кабінет Міністрів України.
Правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов'язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
Відповідно до статті 37 Закону №2344-III “Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом” пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (далі - Правила №176), які визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
Розділом VI цих Правил №176 передбачені права і обов'язки учасників транспортного процесу.
Відповідно до пунктів 145, 148, 158, 160 Правил №176 перевізник зобов'язаний, зокрема, здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд. Водій автобуса має право не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред'являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів.
Пасажир автобуса зобов'язаний мати при собі квиток на проїзд, квиток (квитанцію) на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток.
Пасажирам автобуса забороняється здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред'явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду).
Закон України “Про міський електричний транспорт” (надалі - Закон №1914-IV) визначає правові, організаційні та соціально-економічні засади функціонування міського електричного транспорту загального користування на ринку транспортних послуг і спрямований на створення сприятливих умов для його розвитку, задоволення потреб громадян у доступних, якісних і безпечних перевезеннях.
Згідно статті 1 Закону №1914-IV міський електричний транспорт - складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів.
Стаття 4 вказаного Закону визначає порядок надання транспортних послуг, а саме відповідно до якої транспортні послуги надаються з додержанням таких вимог: постійності (надійності) перевезень на маршрутах (лініях), що передбачає запобігання незапланованим перервам руху та відновлення перевезень у разі їх виникнення; врахування пасажиропотоків під час визначення кількості рухомого складу, що працює на маршрутах (лініях), та складання розкладу руху на відповідний час доби; встановлення швидкості руху на маршрутах (лініях) з урахуванням технічних та експлуатаційних характеристик рухомого складу, а також вимог безпеки руху; відповідності технічного стану рухомого складу, що працює на маршрутах (лініях), визначеним законодавством нормативам; безпечності перевезень. Транспортні послуги надаються на договірних засадах між перевізником та замовником з урахуванням: норм забезпечення обслуговування міським електричним транспортом; показників якості транспортних послуг. Оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами та замовником. Право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєстрований електронний квиток. Фінансування перевезення пільгової категорії громадян здійснюється згідно із законодавством. Перевізник не вправі відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.
Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” (надалі - Закон № 1160-IV) визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону № 1160-IV регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що право громадян на пільговий проїзд громадським транспортом передбачено чинним законодавством України, а саме: Законами України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про охорону дитинства”, а порядок реалізації такого право визначено постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 №354 “Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування” та від 05.04.1994 №226 “Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу встановлена група інвалідності і за вищевказаними нормами Закону він має право на пільговий проїзд в усіх видах міського пасажирського транспорту в місті Чернігові.
Вказані обставини відповідачем не спростовано.
Проте, враховуючи зміст спірного рішення, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв рішення про обмеження перевезення пільгових категорій громадян у відповідні дні та часи.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач своїм рішенням обмежив (звузив) право позивача у користуванні міським транспортом, що відповідно до чинного законодавство не входить до його компетенції, як наслідок рішення відповідача є протиправним, оскільки суперечить Конституції України, гарантіям, змісту і спрямованості діяльності держави, визначеним у Конституції України та не узгоджуються із завданнями та повноваженнями, наданими цьому органу в умовах надзвичайної ситуації.
Доводи відповідача щодо необхідності прийняття такого рішення з огляду на те, що був введений карантин та через збільшення кількості мешканців міста, що захворіли на COVID19, на думку суду не заслуговують уваги, оскільки відповідач не наділений повноваженнями щодо обмеження осіб з інвалідністю міста у користуванні пільговим проїздом в усіх видах міського пасажирського транспорту.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.04.2013 р. по справі “Вєренцов проти України” зазначено, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини “Валентина Ніканорівна Великода проти України” від 03 червня 2014 року (заява № 43331/12) зазначено про те, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі “RYSOVSKYY v. UKRAINE “(“Рисовський проти України”) заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу “належного урядування”, відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Крім того, в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
Надаючи оцінку всім іншим доводам відповідача, суд приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає, що приймаючи рішення щодо обмеження пільгового проїзду, відповідачем не дотримано принципу пропорційності, тобто балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково, шляхом визнання протиправним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 02.04.2021 № 181 “Про зупинення роботи міського пасажирського транспорту та здійснення перевезень у режимі регулярних спеціальних перевезень”.
Щодо позовних вимог в частині визнання нечинним оскаржуваного рішення з моменту прийняття, суд зазначає наступне.
Згідно протоколу № 27 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 5 травня 2021 року скасовано з 00 год. 00 хв. 6 травня 2021 року «червоний» рівень епідемічної небезпеки поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої SARS-CoV-2 в Чернігівській області (а.с.98-99).
В свою чергу, 6 травня 2021 року прийнято рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 260 «Про відновлення роботи міського пасажирського транспорту», згідно якого відновлено на території міста Чернігова роботу міського автомобільного та електричного пасажирського транспорту загального користування у звичайному режимі. Рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 2 квітня 2021 року № 181 «Про зупинення роботи міського пасажирського транспорту та здійснення перевезень у режимі регулярних спеціальних перевезень» визнано таким, що втратило чинність (а.с.100).
Рішення набрало чинності з моменту оприлюднення, що відбулося негайно після його прийняття.
Таким чином, на час прийняття рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 2 квітня 2021 року № 181 «Про зупинення роботи міського пасажирського транспорту та здійснення перевезень у режимі регулярних спеціальних перевезень», яке є предметом розгляду даної справи втратило чинність 6 травня 2021 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання нечинним оскаржуваного рішення з моменту прийняття.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України “Про судовий збір” підстави для стягнення судового збору відсутні.
Керуючись статтями 168, 227-228, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання протиправним і нечинним рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 02.04.2021 № 181 “Про зупинення роботи міського пасажирського транспорту та здійснення перевезень у режимі регулярних спеціальних перевезень”.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу“Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Виконавчий комітет Чернігівської міської ради (вул. Магістратська, буд. 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 04062015).
Повний текст рішення суду складено 18.06.2021.
Суддя О.М. Тихоненко