Справа № 761/26009/20 Головуючий в суді І інстанції Фролова І.В.
Провадження № 22ц-824/7401/21 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
10 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Мельника Я.С.,
суддів: Гуля В.В., Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони правонаступником у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту,
У серпні 2020 року представник ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» подав заяву, яку обґрунтовував тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2010 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 129/П/29/2008-840 від 04 липня 2008 року у сумі 1 022 986,76 грн.
Вказує, що на підставі договору №GL3N415722 про відступлення права вимоги від 21 квітня 2020 року, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 129/П/29/2008-840 від 04 липня 2008 року, тобто набуло статусу нового кредитора у зобов'язанні, через що просить замінити сторону, а саме стягувача за позовом ВАТ «КБ «Надра» його правонаступником - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за рішенням, яке ухвалив Шевченківський районний суд міста Києва 11 травня 2010 року у справі № 2-5639/10.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року заяву задоволено, замінено первісного стягувача ВАТ «КБ «Надра» його правонаступником - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за рішенням, яке ухвалив Шевченківський районний суд міста Києва 11 травня 2010 року у справі № 2-5639/10.
Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 через свого представника подали апеляційну скаргу, в якій просять її скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що заявником не було подано належним чином оформлених доказів набуття прав кредитора за кредитним договором, крім того місцевий суд помилково застосував норми процесуального і матеріального права, які регулюють заміну сторони виконавчого провадження, у той час як заявник звернувся із заявою про заміну сторони правонаступником, крім того судом не було досліджено підстави, обсяг прав та обов'язків, які перейшли до правонаступника, тому вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню.
Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористалися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір № GL3N415722 про відступлення права вимоги, за яким товариство набуло права вимоги за кредитним договором № 129/П/29/2008-840 від 04 липня 2008 року, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 , то суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» є новим кредитором у зобов'язані і заява про заміну стягувача у справі підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалами справи, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 травня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість по кредиту у сумі 1 022 986,76 грн., та судові витрати у сумі 1 820,00 грн.
На підставі договору №GL3N415722 про відступлення права вимоги від 21 квітня 2020 року та додатку № 1 до нього, право грошової вимоги за кредитним договором № 129/П/29/2008-840 від 04 липня 2008 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» і представник Товариства просить замінити сторону, а саме стягувача його правонаступником ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за рішенням суду першої інстанції від 11 травня 2010 року (а.с.13).
Відповідно ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою в тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги, правонаступництва.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 ЦК України).
Частинами 1,2 ст.442 ЦПК України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
По своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв'язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10 (провадження № 61-12076св18).
Таким чином, заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права,набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
З огляду на викладене, встановивши, що у зв'язку з укладенням між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» договору відступлення прав вимоги відбулась заміна кредитора у зобов'язанні, при цьому перехід права вимоги до Товариства відбувся із дотриманням вимог законодавства і договір про відступлення прав недійсним не визнавався та не скасований, та з урахуванням того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення прав вимоги є матеріальним правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони у справі з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження, то місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Доводи апелянта про те, що заявником не було досліджено підстави, обсяг прав та обов'язків, які перейшли до правонаступника, а також, що заявник просив замінити сторону правонаступником, однак суд застосував норми процесуального права, які регулюють заміну сторони виконавчого провадження, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, змістом заяви, а також не спростовують обґрунтованих висновків суду у цій частині.
Посилання апелянта на те, що наразі виконавче провадження з виконання вказаного судового рішення уже завершене, не впливають на вирішення питання про матеріальне правонаступництво сторони у справі та виконавчому провадженні.
Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: