25 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та Вінницькою установою відбування покарань №1, апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року,
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_7 на незаконність тримання під вартою (в порядку ч. 2 ст. 29 Конституції України) за вироком Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2012 року, яким його засуджено до довічного позбавлення волі.
Таке рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_7 відбуває покарання за вироком Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2012 року, яким його було засуджено до довічного позбавлення волі, що набрав законної сили, і в частині призначення покарання у встановленому законом порядку вирок не скасований та не змінений, а суд у порядку виконання вироку позбавлений можливості вирішити питання про заміну міри покарання, тому скарга ОСОБА_7 , в якій він посилається на його незаконне тримання під вартою за вироком суду, яким його засудженого до довічного позбавлення волі, понад гранично допустимий десятирічний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності, встановлений ст. 48 КК України (1960 р.), задоволенню не підлягає.
На вказану ухвалу суду засуджений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу _________________________________________________________
Справа №11-кп/824/3393/2019 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ст.ст. 537, 539 КПК України Доповідач ОСОБА_1
та доповнення до неї, в якій, вважаючи ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що його скарга повинна розглядатися відповідно до вимог ст.ст. 537, 539 КПК України, яка не містить будь-яких обмежень повноважень суду у розгляді його скарги, що стосується виконання вироку, а суд першої інстанції проігнорував ці норми закону та вказівки Київського апеляційного суду в ухвалах від 29.10.2018 року та від 10.07.2019 року, які, відповідно до ч. 3 ст. 415 КПК України, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
Також зазначає, що в тексті мотивувальної частини ухвали Деснянського районного суду м. Києва відсутнє посилання на обов'язкові встановлені судом обставини, тому його скарга по суті судом не розглядалася. В зв'язку з цим суд першої інстанції фактично відмовився розглядати скаргу, чим грубо порушив ч. 2 ст. 124 Конституції України та ст. 372 КПК України.
При цьому мотивування суду першої інстанції про те, що оскільки вирок в частині призначення ОСОБА_7 покарання не скасований і не змінений, тому суд позбавлений можливості розглянути скаргу ОСОБА_7 , - вважає незаконним, оскільки, якби навіть КПК України і передбачав відсутність повноважень суду на розгляд його скарги та визнання порушення його прав, то такий розгляд повинен був відбутися згідно положень ч. 2 і ч. 3 ст. 8 та ч. 2 ст. 29 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, адже його засудили до довічного позбавлення волі, коли суд не мав таких повноважень, а ч. 4 ст. 48 КК України (1960 року) прямо забороняла це робити.
Крім цього, апелянт вказує, що діючий КПК України також передбачає як необхідно діяти судді якби його норми не регулювали правовідносини, що стосуються його скарги, а саме - у відповідності до частини 6 статті 9 КПК України, яка встановлює, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України. Ці загальні засади кримінального провадження порушені судом першої інстанції шляхом незаконної відмови розглядати по суті доводи його скарги та приймати законне рішення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення прокурора проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження з розгляду скарги ОСОБА_7 та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання, зокрема, про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
До питань про будь-які сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, які належить вирішувати суду, що ухвалив вирок, відносяться: про уточнення посади чи виду діяльності, якщо при призначенні покарання (основного або додаткового) у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю допущено неточні, неконкретні формулювання; про усунення суперечностей і неточностей при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого; про усунення описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого тощо.
Під час виконання вироків суд, який їх ухвалив, вправі вирішувати й питання, що виникають внаслідок недоліків вироків, а також питання, що виникли в процесі виконання вироків, зокрема: про звільнення з-під варти особи, засудженої до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний був під вартою, і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу; про застосування закону про амністію, якщо його застосування є обов'язковим, і суд при постановленні вироку не обговорив цього питання; про зарахування досудового тримання особи під вартою в строк відбування покарання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущена неточність при його обчисленні; про поновлення в правах особи, обмежених під час кримінального провадження, якщо таке поновлення не було зроблено судом при ухваленні виправдувального вироку; про скасування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо вони не були скасовані судом при ухваленні виправдувального вироку; про долю речових доказів і документів, якщо їх не вирішено вироком суду; про заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна засудженого, якщо у вироку немає такого рішення, тощо.
Наведений перелік питань про будь-які сумніви і суперечності, недоліки, допущені судом при ухваленні вироків, а також питань, що виникають в процесі виконання вироків, які належить вирішувати суду під час виконання вироків, не є вичерпним, але слід мати на увазі, що під час виконання вироків суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті ухваленоговироку і не тягнуть погіршення становища засудженого, якщо таке погіршення становища прямо не передбачено в законі.
Згідно ч. 1 ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
З матеріалів провадження вбачається, що вироком Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2012 року засуджений, зокрема, ОСОБА_7 за ст. 69, п. "г", "ж", "з", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 166 КК України (1960 року), ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України (2001 року), ст. 42 КК України (1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, з позбавленням його права обіймати посади, пов'язані з виконанням повноважень представника влади, строком на 3 роки, і позбавленням його спеціального звання "підполковник міліції".
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обраховувати з 21 травня 2002 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року, у порядку, передбаченому ст. 395 КПК України 1960 року, вирок Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2012 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 й ОСОБА_15 змінено та постановлено: вважати останніх засудженими на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, у вчиненні яких вони визнані винуватими, до покарань, визначених апеляційним судом; виключити із вступної частини вироку вказівку про прізвище, ім'я, по батькові, інші анкетні дані й відомості про особу ОСОБА_16 та кримінальні закони, які передбачають відповідальність за злочини, у вчиненні яких він обвинувачувався, а з мотивувальної частини вироку - висновки щодо кваліфікації його дій за відповідними нормами кримінального закону.
В решті цей вирок щодо вказаних засуджених та стосовно ОСОБА_17 залишено без зміни.
Отже, засуджений ОСОБА_7 тримається під вартою на підставі вироку Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2012 року, що набрав законної сили 23 квітня 2013 року, відбуваючи покарання у виді довічного позбавлення волі, тобто за вмотивованим рішенням суду, на підставах та в порядку, встановлених законом.
ОСОБА_7 звернувся до суду зі скаргою в порядку ч. 2 ст. 29 Конституції України, в якій просив визнати незаконним його нинішнє тримання під вартою понад гранично допустимий строк позбавлення волі, як виду покарання.
В обґрунтування таких вимог ОСОБА_7 вказав, що він був засуджений до довічного позбавлення волі понад гранично допустимий 10-річний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності, встановлений у ст. 48 КК України 1960 року, адже на час набрання вироком законної сили - 23 квітня 2013 року, він 11 років перебував під вартою та витекли граничні 10-річні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, тому суд касаційної інстанції, не знайшовши підстав для застосування строку давності по злочинах, які передбачають довічне позбавлення волі, повинен був призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 15 років, однак касаційний суд відмовився розглядати його заяву про закінчення строків давності та звільнення від кримінальної відповідальності, а на час звернення з даною скаргою він відбув вже 16 років позбавлення волі.
Отже, фактично в своїй скарзі ОСОБА_7 вказує на неправильність призначення йому покарання, тобто необхідності надання оцінки дотримання судом застосування закону України про кримінальну відповідальність, що в даному випадку є предметом розгляду виключно в порядку касаційного провадження щодо прийнятого по суті рішення.
А тому, враховуючи, що вирок Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2012 року, яким ОСОБА_7 засуджений до довічного позбавлення волі, за результатами касаційного перегляду набрав законної сили і в частині призначеного йому покарання не змінений та не скасований, то суд першої інстанції, розглядаючи його скаргу в порядку ст. 537, 539 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення такої скарги ОСОБА_7 , адже її вирішення перебуває поза межами повноважень суду першої інстанції.
При цьому доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про можливість розгляду порушеного ним питання в окремому провадженні судом першої інстанції, як-то в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України щодо вирішення сумнівів та протиріч, які виникають при виконанні вироку, слід визнати безпідставними, - оскільки таке суперечитиме принципу юридичної визначеності, згідно з яким, у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів, і жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду у позапроцесуальний спосіб та лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі в обхід перегляду такого рішення лише повноважними судами вищого рівня по виправленню судових помилок, зокрема щодо необхідності надання оцінки дотримання застосування закону України про кримінальну відповідальність, що не належить до повноважень суду першої інстанції, який не може бути суб'єктом перегляду такого судового рішення, що в частині призначеного покарання вищестоящим судом не змінено і не скасовано, та ще й в порядку його виконання.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, визнаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, не вбачає підстав для його скасування і задоволення апеляційної скарги засудженого ОСОБА_7 .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_7 на незаконність тримання під вартою (в порядку ч. 2 ст. 29 Конституції України) за вироком Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2012 року, яким його засуджено до довічного позбавлення волі, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
__________________ __________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3