Справа № 640/677/20 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
15 червня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О. В., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії
11.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, у якому просив суд:
- визнати бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо не зазначення у Наказі Начальника головного штабу - першого заступника Голови Адміністрації (по стройовій частині) від 12.09.2019 року № 165 належних до виплати ОСОБА_1 грошових компенсацій вартості за неотримане речове майно та невикористані 56 календарних днів соціальної додаткової відпустки за період 2016-2019 р. неправомірною;
- стягнути з Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту на користь ОСОБА_1 компенсацію замість речового майна, що підлягало видачі в розмірі 88 517 (вісімдесят вісім тисяч п'ятсот сімнадцять) грн 36 коп. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору;
- стягнути з Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 (п'ятдесят шість) календарних днів соціальної додаткової відпустки за період 2016-2019 p.p. у сумі 40 269 (сорок тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 60 коп. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним усіх розрахунків.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо не зазначення у Наказі Начальника головного штабу - першого заступника Голови Адміністрації (по стройовій частині) від 12.09.2019 року № 165 належних до виплати ОСОБА_1 грошових компенсацій вартості за неотримане речове майно та невикористані 56 календарних днів соціальної додаткової відпустки за період 2016-2019 роки; стягнуто з Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (ЄДРПОУ 33145904, адреса: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 5) на користь ОСОБА_1 компенсацію замість речового майна, що підлягало видачі в розмірі 88 517 (вісімдесят вісім тисяч п'ятсот сімнадцять) грн 36 коп; зобов'язано Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту (ЄДРПОУ 33145904, адреса: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 5) нарахувати на виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік. В задоволені решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що додаткова відпустка є пільгою і на неї не поширюються гарантії щодо виплати грошової компенсації. Апелянт стверджував, що позивач перебував на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , з огляду на те, що зазначена військова частина є однією з підвідомчих установ відповідача, яка має власний бюджетний рахунок, компенсувати неотримане речове майно позивачу має саме військова частина НОМЕР_1 через органи казначейської служби, а не відповідач.
Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційні скарги призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 18.03.2016 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 30 серпня 2019 року №51 позивач звільнений з військової служби з правом насіння військової форми одягу на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
12 вересня 2019 року наказом начальника Головного Штабу - першого заступника Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по стройовій частині) № 165 позивача виключено з особового складу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту з виплатою: грошової допомоги по звільненню у розмірі 50% грошового забезпечення за кожні 31 повні календарні роки та щомісячної премії відповідно до особистого вкладу в результати роботи у розмірі 35% від посадового окладу по 12.09.2019 року.
Натомість, при звільненні з військової служби, позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік та грошову компенсацію за неотримане речове майно.
18 грудня 2019 року позивач звернувся до відповідача із листом, в якому просив виплатити його належні суми грошової компенсації за речове майно, що підлягало видачі на підставі довідки від 13.09.2019 року №2 та за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.
Разом з тим, зі слів позивача зазначений лист був проігнорований відповідачем та станом на дату звернення з адміністративним позовом належні суми компенсації нараховані та виплачені не були.
Не погодившись з такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно пункту 14 ст. 10-1Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (надалі за текстом - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пунктів 17 та 18 ст. 10-1Закону №2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 ст. 10-1Закону №2011-XII визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Проте, вказаним Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
З огляду на зазначене, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.
Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом в постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Щодо вимоги позивача щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 88517 грн. 36 коп., слід зазначити наступне
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі за текстом - «Порядок № 178»).
Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Виходячи з аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Отже, позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178, та виплата вказаної компенсації передбачена в довідці від 13.09.2019 №2.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а посилання скаржника на відсутність бюджетних коштів колегія суддів не приймає в якості доказу, оскільки питання фінансування видатків Міністерства оборони України не є предметом даного спору.
Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Постанову складено 15.06.2021.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Л.В. Губська
О.В. Епель