Справа №761/34145/21
Провадження №11-кп/824/3002/2021 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 3 ст. 190 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
09 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10 липня 2021 року включно з визначенням розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 168 160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) грн.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з врахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , а також з урахуванням інших даних, що характеризують особу обвинуваченої, обставин вчинення злочину та його наслідків, ризик щодо переховування від суду є цілком ймовірним. Також судом прийнято до уваги стадію судового розгляду де не допитані свідки, не дослідженні усі докази, а тому, на переконання суду першої інстанції, існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої, зокрема можливості перебуваючи на волі перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на свідків та потерпілих, які поряд із ризиком можливості переховуватися від суду теж залишаться існувати та вірогідність їх настання є досить високою.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_9 та її захисник - адвокат ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі, обвинувачена просить змінити їй запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою їй обрано невірно, обвинувачення побудоване на домислах та припущеннях, під час досудового розслідування неодноразово порушувалось її право на захист.
Також обвинувачена зазначає, що вона раніше не судима, має стійкі соціальні зв'язки, має постійне місце проживання, а також має на утриманні малолітню дитину, яка потребує її турботи та опіки.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року, скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року, якоювідносно обвинуваченої ОСОБА_8 продовженострок запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 10.07.2021 включно з розміромзастави 168 160 гривень, змінити запобіжний захід відносно обвинуваченої ОСОБА_8 з тримання її під вартою на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 . У разі залишення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року беззмін в частині запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - змінити розмір заставидля обвинуваченої на мінімальний, встановлений п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме надвадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 45400 (сорок п'ять тисяч) гривень.
Щодо строку на апеляційне оскарження захисник зазначає, що ним уже подавалася апеляційна скарга, проте вона апеляційним судом була повернута через подачу з пропуском строку на апеляційне оскарження та відсутністю клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Захисник зазначає, що такий строк пропущено з поважних причин, адже, повний текст судового рішення ним було отримано 17.05.2021 року, тобто, в день проголошення повного тексту ухвали, який був останнім днем строку на апеляційне оскарження, а без повного тексту він не мав змоги обґрунтувати апеляційну скаргу. Саме тому з об'єктивних на те причин подав апеляційну скаргу з пропуском строку на 2 дні.
По суті апеляційної скарги захисник зазначає, що оскаржувана ухвала є занадто суворою, такою, що не виправдовує подальше тримання обвинуваченої під вартою, є необгрунтованою та взагалі такою, що підлягає скасуванню через упереджене та необ'єктивне ставлення суду до особистості обвинуваченої і передчасне судження про обставини події та обставини вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, не враховано факту несудимості обвинуваченої, наявності в неї малолітньої дитини та житлового приміщення, в якому вона може перебувати під домашнім арештом, навіть під цілодобовим, а також факту визнання обвинуваченою події кримінального правопорушення та співпраці з стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування.
Захисник зазначає, що суд першої інстанції повністю не врахував аргументи та доводи сторони захисту на підтвердження наведених обставин, що свідчать про зменшення ризиків та дають підстави вважати деякі з них такими, що взагалі перестали існувати.
Захисник стверджує, що самі по собі обставини розгляду справи судом у майбутньому не можуть свідчити про наявність будь-яких ризиків передбачених ст. 177 КПК України, та на які безпідставно посилається суд першої інстанції, як на велику вірогідність неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої у разі застосування до неї запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
На переконання апелянта, обставин, які дійсно підлягають встановленню для доведення та підтвердження наявності вказаних ризиків в дійсності не існує, у зв'язку із чим суд першої інстанції навіть не посилається на них в своєму незаконному рішенні, що, на думку захисника, свідчить про упереджене ставлення і відношення до обвинуваченої, яке має повністю обвинувальний уклін та суперечить всім принципам кримінального провадження та практиці ЄСПЛ, що є недопустимим.
Крім цього захисник вказує на те, що судом першої інстанції не враховано тривалість тримання під вартою обвинуваченої та фактичну відсутність обставин, які б виправдовували її подальше тримання під вартою.
Також апелянт зазначає, що в порушення вимог ст. 184, ст. 199 КПК України прокурором не було надано суду жодного доказу на підтвердження в т.ч. обставин, виправдовуючих подальше тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 .
Сторона захисту повністю не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не знайшли свого підтвердження обставини існування житлового приміщення, в якому обвинувачена має можливість перебувати під домашнім арештом, навіть цілодобовим, а також про те, що у обвинуваченої на утриманні знаходиться малолітня дитина, оскільки у попередніх судових засіданнях ним (адвокатом ОСОБА_7 ) було надано суду копії всіх підтверджуючих вказані обставини документів, зокрема було надано копії свідоцтва про народження дитини, а саме малолітнього сина обвинуваченої та правовстановлюючих документів на житлову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_8 фактично може перебувати під домашнім арештом. Вказане житлове приміщення належить на праві власності чоловіку обвинуваченої та його матері, та в якій на цей час тимчасово проживає також і син ОСОБА_8 разом зі своїм батьком.
Також, за доводами апелянта, оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає формі та змісту рішень, відповідно до вимог положень статті 196 КПК, оскільки в ухвалі суду не зазначено відомості про обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
З приводу ризиків, сторона захисту зазначає, стороною обвинувачення не доведено існування ризику щодо можливого переховування обвинуваченої від суду та разом з тим не доведено ту обставину, що ОСОБА_8 , перебуваючи під домашнім арештом, зможе і обов'язково буде це робити.
На переконання апелянта, доводи сторони обвинувачення з цього приводу будуються виключно на припущеннях, а не на належних та достатніх доказах та фактичних даних, як це передбачено Законом.
Щодо ризику незаконно впливати на свідків, то, за доводами захисника, даний ризик є також недоведеним.
На переконання апелянта, будь-які доводи та посилання прокурора з приводу можливого тиску або погрожування свідкам з боку ОСОБА_8 є хибними та не доводяться належними доказами, мають дуже великий сумнівний характер, оскільки свідками по даній справі є особи, яких обвинувачена навіть не знає та жодного разу з ними не спілкувалася, тим більш за умови знаходження під цілодобовим домашнім арештом
Відтак, виходячи зі змісту обґрунтування ризиків, зазначених в рішенні суду першої інстанції, їх недоведеності, не підтвердження відповідними доказами, вважає, що ризики, які суд порахував існуючими на цей час значно знизились, а деякі з них об'єктивно навіть перестали існувати, а тому підстав для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою не було.
Окрім цього, захисник вказує на те, що з рішення місцевого суду не вбачається будь-яких аргументів для визначення встановленого судом розміру застави для обвинуваченої ОСОБА_8 у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з урахуванням її майнового становища, а також відсутні будь-які посилання суду на підстави обрання саме вказаного розміру застави, з огляду на те, що злочин в якому обвинувачується ОСОБА_8 не є насильницьким.
Згідно вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Як в поданих апеляційних скаргах не заявлялось клопотання про їх розгляд за участі сторін, так і не надходило до суду окремого про це клопотання, а тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, апеляційний розгляд здійснено без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали контрольного провадження, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, зважаючи на таке.
З проводу клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження колегія суддів відмічає, що з матеріалів провадження вбачається, що 12.05.2021 року в судовому засіданні було проголошено лише резолютивну частину оскаржуваної ухвали. Оголошення повного тексту ухвали відбулось 17.05.2021 року без участі захисника, проте, він в цей же день отримав копію оскаржуваної постанови. При цьому колегія суддів враховує, що 17.05.2021 року було останнім днем строку на апеляційне оскарження, в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана 19.05.2021 з об'єктивних обставин, які перешкодили захиснику своєчасно оскаржити ухвалу слідчого судді, а тому клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає до задоволення.
Що стосується доводів апеляційної скарг обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 по суті ухвали, то колегія зазначає наступне.
Згідно з ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вбачається з контрольного провадження, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12020100010002762, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
12 травня 2021 року в судовому засіданні прокурор вказав на підстави продовження обвинуваченій ОСОБА_8 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, з посиланням на те, що на даний час існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема, те, що обвинувачена ОСОБА_8 буде мати можливість переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10 липня 2021 року включно з визначенням розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 168 160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) грн.
Висновок, викладений в оскаржуваній ухвалі щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не порушив вимог кримінального процесуального закону.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Вирішуючи питання доцільності продовження тримання ОСОБА_8 під вартою, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КК України, і жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризику переховування від суду, та впливу на свідків, то вони є безпідставними з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, а саме у незаконному заволодінні чужим майном, шляхом обману, вчиненому за попередньою змовою групою осіб у великих розмірах, тобто злочину, передбаченому ч. 3 ст. 190 КК України, а також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання її винуватою в інкримінованому кримінальному правопорушенні та всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченої, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_8 може переховуватися від суду, такий ризик не зменшився і виправдовує подальше її тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З приводу іншого ризику, а саме можливого впливу обвинуваченої на свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з врахуванням того, на даний час у даному кримінальному провадженні свідки не допитані, а тому з великою ймовірністю існує і ризик незаконного впливу обвинуваченої на них.
За вказаних обставин застосування більш м'якого запобіжного заходу, на переконання колегії суддів, не забезпечить виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
Що стосується посилання сторони захисту на порушення розумності строку тримання під вартою, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте обрання строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення із посиланням на практику Європейського суду.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжний захід відповідає не лише особі обвинуваченої, а й характеру та тяжкості діяння, яке їй інкримінується та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню обвинуваченої від суду, ризик чого є реальним та дійсним. Судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченійОСОБА_8 запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.
Що стосується посилання захисника на те, що суд не дослідив доводи сторони захисту щодо доцільності зміни обвинуваченій запобіжного заходу на більш м'який та взяв до уваги безпідставні доводи прокурора, то вони не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на матеріалах провадження та суперечать зафіксованим у журналі та на технічному носії інформації даним перебігу судового засідання, які переконливо свідчать, що суд першої інстанції при вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, дотримавсь вимог ст. 22 КПК України, і відповідно мотивував своє рішення. При цьому відомості про те, що від часу прийняття рішення про обрання запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_8 у виді тримання під вартою зменшилися ризики, які врахував суд, в провадженні відсутні.
З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не можуть забезпечити уникнення ризиків та виконання ОСОБА_8 покладених на неї обов'язків.
Наявність у обвинуваченої, міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання та малолітньої дитини, на чому наголошують обвинувачена та її захисник, не може слугувати дійсною гарантією відсутності у ОСОБА_8 наміру переховування від суду та не виключає можливість продовження щодо обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченої ОСОБА_8 під вартою колегія суддів не встановила.
Доводи захисника про упередженість та обвинувальний ухил суду по відношенню до обвинуваченої не можуть бути вирішені при апеляційному розгляді, а підлягають вирішенню в порядку ст. ст. 75, 80, 81 КПК України.
Що стосується прохання, висловленого в апеляційній скарзі захисника щодо зменшення розміру визначеної судом застави, то на переконання колегії суддів і в цій частині ухвала суду є обґрунтованою з огляду на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з завданням шкоди більш ніж на 700 000 грн., тому розмір застави їй визначений у межах, передбачених ст. 182 КПК України.
Таким чином, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року про необхідність продовження строку тримання обвинуваченій ОСОБА_8 під вартою є законною, обґрунтованою і вмотивованою, постановленою згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалена на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, натомість, доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 без задоволення, а ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року - без змін.
Керуючись ст. 376, ст.ст. 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Поновити захиснику обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року, якою продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10 липня 2021 року включно з визначенням розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 168 160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) грн. - залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4