Справа №759/1674/21
Провадження №11-кп/824/2886/2021 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
09 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та Державною установою «Київський слідчий ізолятор» апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року у кримінальному провадженні №12020100080003591 щодо ОСОБА_6 ,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, а саме до 22 липня 2021 року включно. У задоволенні клопотання захисника відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, наслідком вчинення якого стала смерть людини, покарання за вчинення якого, у разі доведеності вини, передбачає позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, що, на переконання суду першої інстанції, само по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, а тому існує ризик переховування від суду.
Також суд першої інстанції вказує на те, що свідки у даному кримінальному провадженні ще не допитувалися, а відтак з великою ймовірністю існує ризик незаконного впливу на них.
За доводами суду першої інстанції, застосування щодо ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання реалізації ним встановлених судом ризиків.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 з тримання під вартою на домашній арешт, заборонивши йому цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 .
За доводами апелянта, оскаржувана ухвала не відповідає гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права
Щодо обґрунтованості підозри захисник вказує на те, що під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 до матеріалів судової справи було долучено низку документів, як стороною обвинувачення, так і стороною захисту. При цьому стороною захисту подано ряд клопотань про визнання доказів сторони обвинувачення недопустимими, однак їх оцінку буде надано судом в нарадчій кімнаті під час постановлення рішення за результатами розгляду кримінальної справи, а відтак, на переконання сторони захисту, судом не встановлено жодного доказу, який би підтвердив або спростував причетність ОСОБА_6 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Апелянт зазначає, що за час розгляду кримінальної справи № 759/1674/21, Деснянським районним судом міста Києва тричі постановлювались рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під варто, на які були подані апеляційні скарги. Однак колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 09.02.2021 року та від 29.04.2021 року у задоволенні апеляційних скарг було відмовлено виключно з тяжкості покарання, яке може бути призначене обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються.
Апелянт вказує на те, що як у рішеннях суду І інстанції, так і в рішеннях Київського апеляційного суду вказано, що ризик у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Сторона захисту погоджується з тим, що ризик переховуватися від суду на основі тяжкості призначення покарання у разі доведеності винуватості особи може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від суду, але на стадії досудового розслідування, оскільки на вказаній стадії докази щодо причетності тієї чи іншої особи до вчинення злочину не повинні бути на стільки ж переконливими - як під час судового розгляду.
Адвокат ОСОБА_7 вказує на те, що суди не враховують того, що зі сплином часу продовження запобіжного заходу потребує більшої обґрунтованості тих ризиків на які посилається сторона обвинувачення і що прокурор повинен надати додаткові підстави щодо цього питання. Більш того, суд має враховувати тяжкість покарання, а не визначати її як підставу для продовження строку тримання під вартою.
На переконання захисника, вказане відповідає не тільки філософії п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а й закріплено законодавчо як одну із 12 обставин, які суд має враховувати при постановленні рішення (ч. 1 ст. 178 КПК України).
Посилаючись на правову позицію, викладеній у листі ВССУ від 4 квітня 2013 РОКУ №511-550/0/4-13, апелянт зазначає, що обґрунтування продовження строку тримання під вартою відносно підзахисного ОСОБА_6 лише підставою визначеною у п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України, без підтвердження реальності (вірогідності) того, що вказаний стороною обвинувачення, ризик переховуватися від суду може відбутися, є лише є підміною понять.
Захисник зазначає, що ОСОБА_6 утримується в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор» з часу затримання, тобто з 11.08.2020 року. До затримання підзахисний ОСОБА_6 мав постійне місце проживання в АДРЕСА_1 , працював разом зі свої батьком ОСОБА_9 на будівництві, що, на переконання апелянта, підтверджує позитивні емоційні зв'язки з родиною.
Окрім цього апелянт зазначає, що ОСОБА_6 має ще чотирьох братів, з якими постійно підтримав зв'язок та мав гарні відносини.
Також захисник зазначає, що відповідно до відповіді Київської міської медичної частини Філії державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально - виконавчої служби України» від11.03.2021 року за № 251 КМММЧ/КИ-21, 12.10.2020 року ОСОБА_6 оглянутий лікарем терапевтом та ендокринологом, а також обстежений рентгенологічно. За даними огляду ОСОБА_6 має незадовільний стан здоров'я та потребує додаткового обстеження, яке неможливо забезпечити в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Апелянт зазначає, що 21.05.2021 року вона звернулася до Київської міської медичної частини Філії державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально - виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області з клопотання щодо стану здоров'я підзахисного, однак, станом на дату постановлення рішення про продовження строку тримання під вартою відповіді не отримано.
Також захисник вказує на те, що відповідно до довідки - характеристики, яка видана виконкомом Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області від 13.08.2020 року № 502 ОСОБА_6 , позитивно характеризувався за місцем реєстрації.
Відтак, на переконання апелянта, жодного доказу, який би міг хоч якось підтвердити «ймовірність» того, що ОСОБА_6 буде переховуватися від суду в розпорядженні як сторони обвинувачення, так і сторони захисту не має і не надано такого доказу (доказів) й суду.
Щодо ризику «імовірного» впливу на свідків, яким відомі обставини, що підлягають доказуванню під час розгляду кримінальної справи по суті, то, на переконання апелянта, вказаний ризик відсутній, оскільки жодного свідка, який би міг підтвердити обставини вчиненого кримінального правопорушення щодо вбивства ОСОБА_10 не має. Заявлені свідки лише підтверджують те, що ОСОБА_6 приїздив на АДРЕСА_2 ; інші - повідомляють обставини, які вони спостерігали при виконані свої професійних обов'язків та були присутні під час проведення слідчих дій.
Сторона захисту вважає, що зважаючи на необхідність дотримання цілей кримінального провадження, принципів публічності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, у зв'язку з тим, що докази зібрані в кримінальному провадженні № 12020100080003591 від 10.08.2020 року вказують на ймовірну причетність ОСОБА_6 до події злочину, однак, на переконання апелянта, на даний час, ризики передбачені ст. 177 КПК України відсутні, а подальше утримання підзахисного - ОСОБА_6 в умовах державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України лише шкодить його здоров'ю, а тому застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладанням на нього обов'язків, визначених положеннями ст. 194 КПК України забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Більш того, інтереси суспільства, з огляду на характеризуючи дані обвинуваченого, не вимагають утримання останнього під вартою, адже останнє є невиправданим.
Щодо порушення прав обвинуваченого на оскарження судового рішення, апелянт зазначає, що головуючим у судовому засіданні з розгляду кримінальної справи № 759/1674/21 ОСОБА_1 було проголошено судове рішення, однак не роз'ясненого його змісту та порядку оскарження. Більш того, зазначений строк оскарження в ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому, на переконання апелянта, суд, встановивши не вірний строк на оскарження «протягом 7 днів з моменту оголошення», не роз'яснивши його порядок, міг позбавити ОСОБА_6 у праві на оскарження судового рішення.
Захисник зазначає, що аналогічне порушення вимог кримінального процесуального закону наявне й в попередньому рішенні Деснянського районного суду міста Києва від 01.04.2021 року, що, на думку апелянта, свідчить про упередженість суду, оскільки сторона захисту не може стверджувати про низьку кваліфікацію колегії суддів Деснянського районного суду міста Києва.
Апелянт вказує на те, що про вищезазначене порушення, нею було заявлено в апеляційній скарзі на рішення суду І інстанції від 01.04.2021 року, однак Київським апеляційним судом вказане порушення не було взято до уваги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволенні апеляційної скарги, витребувавши та вивчивши копію обвинувального акта, клопотання прокурора та ухвалу суду, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, зважаючи на таке.
Згідно з ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд обвинувального акту, клопотання прокурора та ухвали суду, в провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12020100030003591, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.08.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК України.
24 травня 2021 року в судовому засіданні прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, з посиланням на те, що на даний час існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема, те, що обвинувачений ОСОБА_6 буде мати можливість переховуватись від суду; незаконно впливати на, свідків у цьому ж провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, а саме до 22 липня 2021 року включно.
Висновок, викладений в оскаржуваній ухвалі щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не порушив вимог кримінального процесуального закону.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Вирішуючи питання доцільності продовження тримання ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КК України, і жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризику переховування від суду, та впливу на свідків, то вони є безпідставними з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину проти життя особи, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише прав ОСОБА_6 , але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, а також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні та всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, такий ризик не зменшився і виправдовує подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З приводу іншого ризику, а саме можливого впливу обвинуваченого на свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з врахуванням того, на даний час у даному кримінальному провадженні свідки не допитані, а тому з великою ймовірністю існує і ризик незаконного впливу обвинуваченої на них.
За вказаних обставин застосування більш м'якого запобіжного заходу, на переконання колегії суддів, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
З приводу посилань захисника на відсутність обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, то слід зазначити наступне.
Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз'ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
З врахуванням наведеного, колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, всупереч доводам апеляційної скарги, пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що обвинувачений може бути причетний до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Питання ж про допустимість, належність та достатність доказів сторони обвинувачення має вирішуватись судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню обвинуваченого від суду, ризик чого є реальним та дійсним. Судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.
З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не можуть забезпечити уникнення ризиків та виконання ОСОБА_6 покладених на нього обов'язків.
Наявність у обвинуваченого, міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання та родини, на чому наголошує захисник, не може слугувати дійсною гарантією відсутності у ОСОБА_6 наміру переховування від суду та не виключає можливість продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про те, що значно погіршився стан здоров'я ОСОБА_6 та в умовах перебування у слідчому ізоляторі він не отримує належного лікування нічим не підтверджені, оскільки з наданої захисником під час апеляційного розгляду відповіді на адвокатський запит завідувача Київської міської медичної частини Філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_6 дійсно має певні захворювання і за час перебування в установі ОСОБА_6 консультований лікарями Київської міської медичної частини та обраним лікарем - кардіологом, а також проходив курс стаціонарного лікування. При цьому, дійсно ОСОБА_6 рекомендовано проведення дообстеження, яке в умовах СІЗО провести неможливо, однак, будь - яких даних, що за станом здоров'я ОСОБА_6 не може утримуватися під вартою у вказаній відповіді не зазначено.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою колегія суддів не встановила.
Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення права обвинуваченого на захист через невірне роз'яснення в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції строку на апеляційне оскарження, то колегія суддів зазначає, що дійсно, з ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року вбачається, що суд першої неправильно зазначив, що ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів (а не 5 днів, як це передбачено КПК України), разом з тим, таке роз'яснення судом першої інстанції строку на апеляційне оскарження не свідчить про незаконність ухвали вцілому, а також не свідчить про порушення прав обвинуваченого на захист, оскільки обвинуваченим апеляційна скарга на вказану ухвалу не подавалась, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції правова допомога йому надавалась адвокатом - ОСОБА_7 , якою апеляційна скарга на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року подана в межах строку, визначеного КПК України.
Таким чином, ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року про необхідність продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_6 під вартою є законною, обґрунтованою і вмотивованою, постановленою згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалена на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, натомість, доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення поданої апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року - без змін.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 418, 422-1 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2021 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, а саме до 22 липня 2021 року включно - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4