15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 520/9631/18
адміністративне провадження № К/9901/7737/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2019 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року
у справі № 520/9631/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України, Правління Пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики України
про визнання протиправними постанови та наказу,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Правління Пенсійного Фонду України, Міністерства соціальної політики України, в якому просив:
визнати постанову Правління Пенсійного фонду України від 18 листопада 2006 року № 18-1 нікчемним документом;
скасувати певні пункти наказу Міністерства соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 як такі, що не відповідають критеріям наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
11 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 520/9631/18.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 520/9631/18 повернуто особі, яка її подала, оскільки в такій відсутні підстави касаційного оскарження.
03 березня 2021 року позивачем повторно направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 520/9631/18.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду документа про сплату судового збору, обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із доказами наявності підстав для його поновлення та уточненої касаційної скарги із зазначенням вимог особи, що подає касаційну скаргу.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали скаржником направлено до суду документ про сплату судового збору, доповнення до касаційної скарги із обґрунтуванням підстав касаційного оскарження та вимог особи, що подає касаційну скаргу та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Із доповнення до касаційної скарги вбачається, що позивач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інтсанції.
Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Процесуальний строк звернення до суду передбачає забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або касаційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
В обґрунтування поважності причин пропуску на касаційне оскарження скаржник посилається на похилий вік та на коронавірусну хворобу (COVID-19).
З огляду на такі доводи колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Пунктом 6 ч. 5 вищевказаної статті КАС України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону № 731-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Водночас колегія суддів відзначає, що самого лише посилання на існування карантину та запроваджених у зв'язку з цим обмежень (самоізоляції), без аргументованих доводів та обґрунтованих доказів, не може вважатись, з огляду на зміни до законодавства, поважною причиною пропуску строку для усунення недоліків касаційної скарги.
Колегія суддів враховує, що скаржником вчинялися дії щодо касаційного оскарження судових рішень, натомість саме ним не було дотримано вимог КАС України щодо форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, що стало підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги у цій справі.
Ухвалу суду про повернення касаційної скарги скаржник отримав 09 лютого 2021 року, однак повторно із касаційною скаргою звернувся лише 03 березня 2021 року.
Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги (22 дні) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.
Скаржником не наведено об'єктивних перешкод для повторного направлення цієї касаційної скарги у найкоротший термін, який не має перевищувати десяти днів - строк для усунення недоліків касаційної скарги, визначений положеннями ст. 332 КАС України.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 12 грудня 2019 року у справі № 640/4918/19.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п. 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 33).
Поновлення судом строку на касаційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №640/17914/16-а, оскільки у вищезазначеній справі зазначено, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, тому справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, на даний час вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху не виконанні, не обґрунтувано наявності підстав касаційного оскарження передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України та не надано доказів наявності підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Аналогічна правова позиція щодо вищезазначених процесуальних норм висловлена Верховним Судом в ухвалах від 27 грудня 2019 року у справі №0440/6892/18 та від 26 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.000107.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. ст. 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані ("Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne", заява № 116/1997/900/1112).
У справі "Дія 97" проти України" (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: "Каньєте де Хоньї проти Іспанії" ("Kanye de Honji v. Spain") заява № 55782/00, пункт 36; "Гору проти Греції" (№ 3) ("Gorou v. Greece" (no. 3)), заява № 21845/03, пункт 27; "Михолапа проти Латвії" ("Miholapa v. Latvia"), зава № 61655/00, пункт 24 та "Андрєєва проти Латвії" ("Andrejeva v. Latvia"), заява № 55707/00, пункт 99).
За таких обставин у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 3, 121, 329, 333, 355, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 520/9631/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Правління Пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики України про визнання протиправними постанови та наказу.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк С.М. Чиркін