15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 814/2836/15
адміністративне провадження № К/9901/6837/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року
у справі №814/2836/15
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області,
третя особа - ОСОБА_2 (правонаступниця ОСОБА_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної архітектурно - будівельної інспекції у Миколаївській області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність, що полягає у незвернені до суду з позовом про знесення самочинно реконструйованої частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 ;
зобов'язати, на підставі ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", звернутись з позовом про знесення самочинно реконструйованої частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року. Справу направлено справу на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року позов задоволено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року скасовано в частині задоволення вимог про зобов'язання Управління державної архітектурно - будівельної інспекції у Миколаївській області, на підставі ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", звернутись з позовом про знесення самочинно реконструйованої частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року - залишено без змін.
26 лютого 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі №814/2836/15.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року касаційну скаргу позивача залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам ст. 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки в такій не обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником направлено до суду уточнену касаційну скаргу.
Відповідно до положень п. 8 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 ст. 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами п. п. 1-4 ч. 4 ст. 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у ч. ч. 2 і 3 ст. 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
В уточненій касаційній скарзі позивач посилається на порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо посилання скаржника на те, що ОСОБА_2 , особа за апеляційною скаргою якої ухвалено оскаржуване рішення, не є особою, яка брала участь у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Судом апеляційної інстанції у постанові встановлено, що ОСОБА_2 є спадкоємницею свого чоловіка ОСОБА_3 після його смерті, що підтверджується відкриттям спадкової справи, а тому третю особу у цій справі: ОСОБА_3 замінено на правонаступника: ОСОБА_2 .
Щодо посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині не дослідження зібраних доказів, колегія судів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення, а у даному випадку, таке порушення норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного рішення.
Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставним, оскільки при постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12 червня 2019 року у справі №916/1986/18.
Крім того колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі №822/2149/18 сформував правовий висновок про те, що обов'язковому знесенню об'єкт будівництва підлягає у випадках, якщо такий об'єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об'єкта будівництва.
Також необґрунтованими є посилання скаржника на оскарження судового рішення з підстави, передбаченої п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, оскільки п. 3 ч. 3 ст. 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про порушення норм процесуального права виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пп. 1 - 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Так, ОСОБА_1 фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України.
Отже, на даний час вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником не виконано, а саме не обґрунтовано наявності підстав касаційного оскарження згідно з ч. 4 ст. 328 КАС України.
Згідно з п.1 ч. 4 ст. 169 та ч. 2 ст.332 КАС України касаційна скарга повертається особі, яка її подала, якщо зазначеною особою не усунуто недоліки касаційної скарги, залишеної без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02 березня 2020 року у справі № 400/471/19 , від 04 березня 2020 року у справі № 500/1026/19 та від 09 квітня 2020 року у справи № 580/2839/19.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі №814/2836/15 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області, третя особа - ОСОБА_2 (правонаступниця ОСОБА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії- повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
Судді І.В. Желєзний
Я.О. Берназюк В.М. Шарапа