ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.06.2021Справа № 910/4110/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай"
про стягнення заборгованості в розмірі 8 169,15 грн.
Представники сторін:
від позивача: Сірик Д.О., довіреність № 03/03/21-02 від 03.03.2021;
від відповідача: Задорожний С.С., в порядку самопредставництва.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» про стягнення заборгованості в розмірі 8 169,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310262 від 01.01.1999, в частині здійснення розрахунків, право вимоги за яким відступлено позивачу за Договором про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
26.03.2021 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
07.04.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зокрема заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у справі.
07.04.2021 представником позивача подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 cудове засідання з розгляду справи по суті призначено на 11.05.2021.
19.04.2021 представником позивача подано відповідь на відзив.
У судове засідання 11.05.2021 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.
За результатами судового засідання судом відкладено розгляд справи на 17.05.2021.
У судове засідання 17.05.2021 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився.
За результатами судового засідання судом відкладено розгляд справи на 31.05.2021.
24.05.2021 представником відповідача подано письмові пояснення.
28.05.2021 представником позивача подано письмові пояснення.
У судове засідання 31.05.2021 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 07.06.2021.
04.06.2021 представником позивача подано письмові пояснення.
У судове засідання 07.06.2021 представники сторін з'явились.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 07.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01 січня 1999 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (далі - енергопостачальна організація» та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» (далі - абонент, відповідач) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310262 (далі - Договір) предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язана постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Пунктом 2.3.2 Договору узгоджено, що абонент зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.
У відповідності до п. 5.1 Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться:
- опалення: розрахунковим, при обліку з 26.11.01, згідно акту постановки на комерційний облік;
- гаряче водопостачання - розрахунковим.
Згідно з п. 5.3 Договору абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у Додатку № 1 до Договору.
Договір, відповідно до п.п. 8.1, 8.4 набирає чинності з дня його підписання, діє до 31.12.1999 та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Додатком № 1 до Договору сторонами викладено Обсяги постачання теплової енергії абоненту, відповідно до якого, максимальне теплове навантаження 0,649 Гкал/годину, з ГВП сер.год., в тому числі на опалення - 0,495 Гкал/годину; на гаряче водопостачання (ГВП) - 0,458 Гкал/годину; на ГВП по середнього динному тепловому навантаженню - 0,191 Гкал/годину; на ГВП по середньодобовому тепловому навантаженню - 4,580 Гкал/добу.
Пунктом 1.4 Додатку № 1 до Договору узгоджено розподіл теплової енергії в гігакалоріях по кварталам.
Орієнтовна вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення Договору, становить 86116 грн. без ПДВ (п. 2 Додатку № 1 до Договору).
Згідно з п. 3 Додатку № 1 до Договору зменшення заявленого споживання теплової енергії за ініціативою абонента оформлюється як додаток до Договору за місяць до початку відповідного кварталу; наступне збільшення об'ємів теплоспоживання не допускається.
У відповідності до п. 4 Додатку № 1 до Договору дата зняття абонентом показників приладів обліку - по 25 число поточного місяця; надання звіту в РВТ № 7 - не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.
Додатком № 4 до Договору сторонами узгоджено Порядок розрахунків за теплову енергію, відповідно до п. 2 якого, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі тепло збуту № 7 за адресою: вул. Драгоманова, буд. № 40-Б, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ, та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
За умовами п. 3 Додатку № 4 до Договору сплату за вказаними в п. 2 цього Додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому:
В разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно Додатку № 1 до Договору). У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками;
Абонентам, що не мають приладів обліку:
- щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел «Енергопостачальна організація» та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду;
- кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел «Енергопостачальна організація» та кількості годи (діб роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.
Відповідно до облікових карток, відповідачем спожито у травні 2015 року 14.837539 Гкал вартістю 9 456,26 грн., у червні 2015 року спожито 14.246217 Гкал вартістю 9 079,40 грн. та у липні 2015 року - 3.111724 Гкал вартістю 1 983,17 грн., виходячи із тарифу 531,10 грн. в означені місяці.
11 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго», як первісним кредитором та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач), як новим кредитором, укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір цесії), в порядку та на умовах якого, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього Договору та коригувань платежів.
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим Договором, зазначається в Додатку № 1до цього Договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку № 1 до цього Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору з укладенням цього Договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством Додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього Договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього Договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за Договорами та споживачами, які зазначені у Додатку № 1 до цього Договору.
Відступлення права вимоги за Додатковими грошовими зобов'язаннями (неустойки (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов'язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню із споживача (споживачів), визначаються окремим Договором.
Позивач зазначає, що відповідач заборгованість за Договором, право вимоги якої перейшло до позивача за Договором про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018 не сплатив, в зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 6 945,99 грн. за період з травня 2015 року по липень 2015 року включно.
Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 425,16 грн. та інфляційні втрати в розмірі 771,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
11 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго», як первісним кредитором та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", як новим кредитором, укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, в порядку та на умовах якого, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього Договору та коригувань платежів.
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим Договором, зазначається в Додатку № 1до цього Договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку № 1 до цього Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору з укладенням цього Договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством Додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього Договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього Договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за Договорами та споживачами, які зазначені у Додатку № 1 до цього Договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять Додатку № 1 до Договору, який би підтверджував зміст та обсяг відступлених кредитором новому кредитор прав вимоги за Договором.
Водночас, відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).
Відповідно до загальної теорії цивільного права суб'єктами зобов'язання є управомочена особа (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов'язок вчинити таку дію. Суб'єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов'язані є правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок сторони є боргом.
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 ст. 516 ЦК України визначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з Довідки про стан розрахунків, наданої позивачем, та з доданих до позовної заяви облікових карток, предметом переданого на розгляд Господарського суду міста Києва спору є заборгованість ОСББ «Мрія-Небокрай» перед ПАТ «Київенерго» за Договором, що виникла у період з травня 2015 року по липень 2015 року та відступлена ПАТ «Київенерго» за Договором цесії Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Як вбачається з облікових карток, долучених до позовної заяви відповідачем спожито у травні 2015 року 14.837539 Гкал вартістю 9 456,26 грн., у червні 2015 року спожито 14.246217 Гкал вартістю 9 079,40 грн. та у липні 2015 року - 3.111724 Гкал вартістю 1 983,17 грн., виходячи із тарифу 531,10 грн. в означені місяці.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що в травні-липні діяв тариф на послугу централізованого теплопостачання в розмірі 374,60 грн. за 1 Гкал.
Як вбачається з облікових карток, нарахування вартості теплової енергії було здійснено за тарифами, встановленими постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.
У відповідності до ст. 16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, крім систем з теплоелектроцентралями, ТЕС, АЕС, іншими когенераційними установками та установками, що використовують нетрадиційні або поновлювані джерела енергії, належать:
розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання;
забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання;
ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами);
затвердження в установленому порядку ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування і постачання теплової енергії та порядку контролю за їх додержанням;
розроблення методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією";
встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією;
здійснення загального контролю за додержанням ліцензійних умов; розгляд справ про порушення ліцензійних умов і за результатами розгляду прийняття рішень у межах своїх повноважень;
захист прав споживачів;
інформування громадськості про свою роботу, здійснення у встановленому законодавством порядку видавничої діяльності у сфері теплопостачання.
Згідно з ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Збитки теплоенергогенеруючих та теплопостачальних організацій внаслідок надання пільг з оплати за спожиту теплову енергію окремим категоріям споживачів повністю відшкодовуються за рахунок джерел фінансування, визначених законами України, які передбачають відповідні пільги.
Органи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій зобов'язані прийняти рішення про зменшення встановленого ними тарифу на суму нецільового використання коштів у разі:
використання суб'єктом господарювання у сфері теплопостачання коштів на цілі та/або у розмірах, які не передбачені програмою технічного розвитку та/або інвестиційною програмою;
використання суб'єктом господарювання у сфері теплопостачання коштів на цілі та/або у розмірах, які не передбачені структурою тарифу.
Постановою від 03 березня 2015 року № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» відповідно до Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:
« 1. Установити ПАТ «Київенерго» тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:
- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);
2. Установити ПАТ «Київенерго» структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4
3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».
Втім, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.10.2019, визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».
Таким чином, зважаючи на те, що вказана постанова НКРЕ визнана судом нечинною з моменту її прийняття, відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії за травня по липень 2015 року з урахуванням тарифу 531,10 грн/Гкал.
При цьому, судом встановлено, що 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову № 465, відповідно до якої тариф для ПАТ «Київенерго» на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року.
Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 № 465, не встановлено.
Відтак, для визначення вартості спожитої відповідачем теплової енергії за травень-липень 2015 року буде вірним застосування вищезазначеного тарифу, а тому враховуючи обсяги спожитої теплової енергії, згідно облікових карток, суд дійшов висновку, що вартість спожитої теплової енергії у травня 2015 року в розмірі 14,837539 Гкал становить 5 255,52 грн. з ПДВ, у червні 2015 року в розмірі 14.246217 Гкал становить 5 046,07 грн. з ПДВ, у липні 2015 року в розмірі 3.111724 Гкал становить 1 102,19 грн.
Як зазначає позивач, те заперечується відповідачем та вбачається з наданої позивачем довідки про стан розрахунків, за означений період відповідачем сплачено на користь позивача 13 572,84 грн.
Таким чином, позивачем було сплачено за отриману теплову енергію у період з травня 2015 року по липень 2015 року включно суму у розмірі 13 572,84 грн.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж ПАТ «Київенерго» та в подальшому позивачем у справі, оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.
Таким чином, оскільки у період з травня по липень 2015 року позивачем спожиту теплову енергію вартістю 11 403,78 грн., а сплачено за означену теплову енергію 13 572,84 грн., що свідчить про відсутність у відповідача заборгованості за Договором перед ПАТ «Київенерго», що у сукупності свідчить про неможливість набуття позивачем права вимоги сплати неіснуючої заборгованості.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл.
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З урахуванням вищевикладеного, встановлення судом факту відсутності заборгованості ОСББ «Мрія-небокрай» за Договором перед ПАТ «Київенерго» свідчить про неможливість набуття позивачем право вимоги неіснуючої заборгованості та відповідно про відсутність порушеного права позивача, яке підлягає захисту, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 6 945,99 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
В свою чергу, оскільки вимоги про стягнення заборгованості, на яку позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, похідні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також задоволенню не підлягають.
Також, відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відтак, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 15.06.2021
Суддя О.А. Грєхова