“14” квітня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді САВРАНСЬКОЇ Т.І.
При секретарі Юрченко С.В.
За участю :
Позивача ОСОБА_3
Представника позивача ОСОБА_4
Представника відповідача ОСОБА_5 на підставі довіреності від 09 лютого 2010 року ОСОБА_6
Представника відповідача ОСОБА_7 на підставі довіреності від 18 березня 2010 року ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_11 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки, визнання недійсними договорів дарування гаражу, визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, застосування недійсності правочинів, відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_3 звернувся до Ялтинського міського суду АРК і з позовною заявою до ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, і уточнивши позовні вимоги просить суд :
- Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:0006, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 20 липня 2009 року, реєстровий № 2429;
- Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:0006, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 23 вересня 2009 року, реєстровий № 3253;
- Визнати недійсним договір дарування гаража, який розташований в районі будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 20 липня 2009 року, реєстровий № 2432;
- Визнати недійсним договір дарування гаража, який розташований в районі будинку АДРЕСА_2, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_10 23 вересня 2009 року, реєстровий № 3249;
- Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площе 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:006, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 09 грудня 2009 року, реєстровий № 4121;
- Визнати недійсним договір купівлі-продажу гаражу, який розташований в районі будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_10. та ОСОБА_7 09 грудня 2009 року реєстровий № 4121;
- Застосувати наслідки недійсності правочинів, повернувши у власність ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий № 0111946200:01:001:0006, і гараж який розташований в районі будинку АДРЕСА_2
- Стягнути з відповідачів ОСОБА_9 і ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 50000 тисяч гривень.
- Стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати в сумі 2449 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що вказані правочини є такими що не відповідають нормам закону, отже відповідач ОСОБА_9 згідно із вироком Ялтинського міського суду від 24 квітня 2009 року був засуджений до шести років позбавлення волі за ст. 121 ч.1 КК України, відповідно до задоволеного в рамках цього вироку цивільного позову з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_3. було стягнуто матеріальну шкоду в сумі 31 тисяча гривень, моральну шкоду в сумі 200000 гривень, а також судові витрати в сумі 1000 гривень Проте, замість виконання вироку, відповідачем ОСОБА_9 від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_11, через два тижні після набрання вироком законної сили були укладені договори дарування земельної ділянки площею 0,01 га у АДРЕСА_1 та гаражу, розташованого в районі будинку АДРЕСА_2 із його матерю ОСОБА_5
Ще на досудовому слідстві по вказаній кримінальній справі відносно ОСОБА_9, постановою від 02 лютого 2009 року, слідчим був накладений арешт на майно ОСОБА_9, отже правочини укладались вже після накладення заборони на відчуження майна. Особисто ОСОБА_9 був ознайомлений із цією забороною слідчим під підпис, що підтверджується матеріалами кримінальної справи, також йому було вручено уточнений цивільний позов заявлений по кримінальній справі. Всі наступні правочини також є такими що укладені із порушенням норм закону, вони були фіктивними, та спрямованими на те, щоб відвести майно ОСОБА_9 від звернення на них стягнення за вироком суду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 наполягав на задоволенні позовних вимог, зазначивши, що вважає правочини укладені ОСОБА_9, який знаходиться під ватрою, не мав права відчужувати майно, на яке був накладений арешт слідчим, правочини мали фіктивний характер, отже майно яке було відчужено відповідачем ОСОБА_9 повинно було служити для забезпечення виконання обвинувального вироку суду який набрав законної сили, отже відповідач спричинив шкоду його здоров'ю, однак на даний час він отримує від ОСОБА_9 лише невеликі нестабільні виплати які не можуть навіть покрити його витрати на ліки та численні операції. Діями відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 йому була спричинена також моральна шкода, оскільки він не має належного лікування, вимушений звертатись до суду, витрачаючи кошті та моральні сили.
Представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги свого довірителя підтримав, із тих же підстав, зазначив, що правочини укладені ОСОБА_9 та ОСОБА_5, взагалі не могли бути укладеними, оскільки по перше укладались при діючій забороні на відчуження майна, що належало ОСОБА_9, тобто із порушенням вимог ст. 203 ЦК України, по друге за інформацією Сімферопольського слідчого ізолятору № 15, де утримався на час укладення правочину нотаріус ОСОБА_14 який посвідчував довіреність на ім'я ОСОБА_11 від 17 липня 2009 року на відчуження майна ОСОБА_9, взагалі не відвідував цю установу, звісно й ОСОБА_9 не міг її покинути, щоб видавати довіреність від свого імені. Відповідачем ОСОБА_9, при укладені спірних правочинів були умисно приховані відомості щодо арешту накладеного на майно, що ним відчужувалось. Оскільки ж первісний правочин був укладений із порушення норм закону, наступні правочини які укладались між ОСОБА_5 та ОСОБА_10, та ОСОБА_10 та ОСОБА_7 були спрямовані лише на те, щоб стягнення за виконавчим листом виданим на підставі обвинувального вироку відносно ОСОБА_9 не було звернено на земельну ділянку та гараж що були предметом вказаних правочинів.
Представник відповідача ОСОБА_6 проти позову заперечував, зазначивши, що його довірителем ОСОБА_5 та ОСОБА_9 дійсно 20 липня 2009 року були укладені договори дарування земельної ділянки площею 0,01 га, розташована по АДРЕСА_1, та гаражу, розташований в районі будинку АДРЕСА_2, проте при укладені вказаних договорів сторони виявили свою власну волю, нотаріусом була перевірена наявність будь-яких перешкод щодо укладення правочину, наступні правочині укладені його довірителем ОСОБА_5 відповідно до діючого законодавства, а отже немає підстав для визнання їх недійсними.
Представник відповідача ОСОБА_8 проти заявленого позову заперечував, зазначив, що його довірителем ОСОБА_7 за договорами купівлі-продажу від 09 грудня 2009 року укладеними із ОСОБА_10 були придбані земельна ділянка та гараж. Укладаючи ці договори ОСОБА_7 діяла як добросовісний покупець, усі умови договору нею були виконані в рамках діючого законодавства, будь-яких порушень прав ОСОБА_3 у її діях не має, ніякої фіктивності та приховування майна у її діях не було, отже ці правочини не можуть вважатись такими, що укладені із порушенням закону на підставі ст. 203 ЦК України, а відтак немає підстав щодо застосування реституції.
Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені у встановленому законом порядку.
Особи, які беруть участь у справі, не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалось питання про їх допит в якості свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.
Вислухавши пояснення сторін, їх представників, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Як встановлено судом, 24 квітня 2009 року Ялтинським міським судом був постановлений вирок відносно ОСОБА_9 за обвинуваченням у скоєні злочину за ст. 121 ч.1 КК України. Цим вироком був задоволений цивільний позов потерпілого по справі ОСОБА_3, в сумі 232000 тисячі гривень. При проведені досудового слідства по вказаній кримінальної справи слідчим, 02 лютого 2009 року з метою забезпечення цивільного позову був накладений арешт на майно ОСОБА_9, копії постанови були відправлені слідчим зокрема до Ялтинської нотаріальної контори за вихідним № 50/3 10 лютого 2009 року, що підтверджується письмом Алупкінського відділу внутрішніх справ від 17 березня 2010 року із доданим записом до журналу вихідної кореспонденції.
В цей же час 17 липня 2009 року ОСОБА_9 була видана довіреність ОСОБА_11 на подання та отримання документів, необхідних для укладення договору дарування належної йому земельної ділянки площею 0,01 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та гаражу, розташованого в АДРЕСА_2, а також на їх дарування.
Згідно із ст. 237 Цивільного Кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона(представник) зобов'язана або має правочин вчинити правочин від імені другої сторони яку вона представляє.
Відповідно ж до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
ОСОБА_11 діючи на підставі цій довіреності від імені ОСОБА_9, 20 липня 2009 року, уклала договір дарування вказаної земельної ділянки та гаражу із ОСОБА_5
В свою чергу ОСОБА_5, 23 вересня 2009 року були укладені договори дарування вказаної земельної ділянки та гаражу із ОСОБА_10
09 грудня 2009 року ОСОБА_10 були укладені із ОСОБА_7 договори купівлі-продажу по відчуженню цих же земельної ділянки та гаражу.
Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зокрема те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Як зазначено в п. 6 договору дарування гаражу від 20 липня 2009 року реєстровий № 2432, укладений між ОСОБА_11 від імені ОСОБА_9 та ОСОБА_5 - представник дарувальника свідчить, що відчужуваний гараж, який є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не проданий, не подарований, іншим способом не відчужений, не заставлений, під забороною(арештом) не перебуває. Аналогічні свідчення представника дарувальника ОСОБА_11 щодо відсутності заборони(арешту) земельної ділянки міститься у договорі дарування земельної ділянки від 20 липня 2009 року за реєстровим № 2429.
Згідно із ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги.
Стаття 43 цього ж закону передбачає не допущення вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або ї уповноважених представників.
Відповідно до ст. 49 Закону України «про нотаріат» нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить законодавству України.
Відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» при посвідчені угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.
Ці ж вимоги міститься у ст. 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Як вбачається з письма Сімферопольського слідчого ізолятору від 13 лютого 2010 року, від 22 лютого 2010 року та 24 лютого 2010 року за проведеною перевіркою встановлено, що згідно реєстраційних матеріалів 17 липня 2009 року у Сімферопольскому слідчому ізоляторі довіреність засудженого ОСОБА_9 не оформлювалась, крім того нотаріус ОСОБА_14 Сімферопольский слідчий ізолятор 17 липня 2009 року не відвідував.
На підставі цієї довіреності 20 липня 2009 року ОСОБА_11, яка діяла від імені ОСОБА_9 були укладені договори дарування із ОСОБА_5, щодо відчуження майна, а саме гаражу та земельної ділянки, що знаходились під арештом, та не могли бути відчужені до скасування арешту у встановленому законом порядку.
Згідно ж із ч.1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно ж до ч.2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які б могли порушити права інших осіб.
Заявляючи цивільний позов в межах кримінальної справи відносно ОСОБА_9, ОСОБА_3 використав своє право на відшкодування спричиненої йому ним матеріальної та моральної шкоди, що було підставою виникнення між ними цивільних прав та обов'язків. Право отримати відшкодування цієї шкоди безумовно було затверджено обвинувальним вироком постановленим відносно ОСОБА_9, який набрав законної сили.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Зокрема у частині 1 ст. 203 ЦК Україні зазнається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах , встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Ця теза висвітлена також у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду судових справ про визнання правочинів недійсним.
Отже у п. 8 договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,01 га, розташованій в районі АДРЕСА_1(реєстровий номер 2429) та у п.6 договору купівлі-продажу гаражу, розташованого у АДРЕСА_2 які були укладені ОСОБА_9, через свого представника ОСОБА_11 міститься відомості, що не відповідають дійсності, а саме нібито відсутність заборони і арешту на відчужуваному майні, а відтак порушені вимоги закону, як сторонами договору, так й нотаріусом, який мав перевірити наявність підстав, що унеможливлюють посвідчення ним правочину.
Визнаючи цій правочин недійсним, суд дає оцінку наявності розбіжностей у відомостях щодо місця посвідчення довіреності яка була видана ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_11, оскільки судом встановлено, що нотаріус ОСОБА_14 17 липня 2009 року не відвідував Сімферопольский слідчий ізолятор у якому на той час тримався ОСОБА_9, хоч місцем підписання довіреності ОСОБА_9 із встановленням його особи та підпису зазначено саме цей заклад.
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 216 ЦК України, у якій зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю та частині 2 цієї ж статті у якій зазначається, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, суд вважає, що наступні укладені правочини, а саме договір дарування укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 укладений 23 вересня 2009 року за реєстровим номером 3253, а також договір дарування гаражу між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 укладений також 23 вересня 2009 року за реєстровим номером 3249, і наступні укладені договори купівлі-продажу між ОСОБА_10 та ОСОБА_7, 09 грудня 2009 року також повинні бути визнанні недійсними, так як усі вони укладались при наявності не скасованого арешту слідчого на відчужене майно.
Суд вважає за необхідне з урахуванням вимог ч.2 ст. 216 ЦК України у порядку застосування наслідків недійсності цього правочину, стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 одержані на їх виконання грошові кошті в розмірі двісті одна тисяча чотириста тридцять гривень, що підтверджується п. 4 договору купівлі-продажу від 09 грудня 2009 року за реєстровим № 4124 та п.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2009 року за реєстровим № 4121.
При цьому застосовуючи наслідки недійсності правочинів суд також вважає за необхідне повернути у власність ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:0006, і гараж який розташований в районі будинку АДРЕСА_2, це в повної мірі забезпечить судовий захист цивільного права та інтересу позивача, отже вказане майно у теперішній час є засобом забезпечення виконання вироку від 24 квітня 2009 року, що набрав законної сили, та за яким на користь позивача стягнуто матеріальну та моральну шкоду у межах заявленого ним цивільного позову.
Одночасно суд не може погодитись із вимогою позивача щодо визнання недійсними вказаних правочинів на підставі фіктивності їх вчинення, оскільки як слідує з припису ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Суд не було представлено доказів які б підтверджували наявність умислу сторін правочинів який був би направлений на фіктивність їх укладення.
Суд не находить підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди з відповідача, оскільки відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Обставини якими позивача обґрунтовує вимоги щодо стягнення моральної шкоди були дослідженні судом при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_9, та оцінка їм була дана у вироку суду, яким було стягнуто моральну шкоду на користь ОСОБА_3
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.88 та ст. 214 ЦПК України, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, судові витрати підтверджені документально, необхідно стягнути на користь позивача з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_9.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 15, 16, 21,203, 216, ЦК України, ст. ст. 1, 3 - 8, 10, 11, 15, 60, 61, 158, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_11 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки, визнання недійсними договорі дарування земельної ділянки, визнання недійсними договорів дарування гаражу, визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, застосування наслідків недійсності правочинів - задовольнити.
- Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:0006, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 20 липня 2009 року, реєстровий № 2429;
- Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:0006, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 23 вересня 2009 року, реєстровий № 3253;
- Визнати недійсним договір дарування гаража, який розташований в районі будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 20 липня 2009 року, реєстровий № 2432;
- Визнати недійсним договір дарування гаража, який розташований в районі будинку АДРЕСА_2, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_10 23 вересня 2009 року, реєстровий № 3249;
- Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площе 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:006, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 09 грудня 2009 року, реєстровий № 4121;
- Визнати недійсним договір купівлі-продажу гаражу, який розташований в районі будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_10. та ОСОБА_7 09 грудня 2009 року реєстровий № 4121;
- Застосувати наслідки недійсності правочинів, повернувши у власність ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий № 0111946200:01:001:0006, і гараж який розташований в районі будинку АДРЕСА_2
- Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 у порядку застосування наслідків недійсності договорів купівлі-продажу одержані на їх виконання грошові кошти в сумі двісті одна тисяча чотириста тридцять гривень.
- У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_9 і ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди відмовити.
- У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_9 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму судового збору в розмірі по вісімсот вісімдесят дві гривні п'ятдесят копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи в розмірі по сто двадцять гривень, а всього - по одній тисячі дві гривні п'ятдесят копійок з кожного.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд шляхом подачі в десятиденний строк з наступного дня після його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ст. 295 ч. 4 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, що передбачені ст. ст. 223, 294 ЦПК України.
СУДДЯ -