справа №759/23652/19 Головуючий у І інстанції - Горбенко Н.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/8880/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
03 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 02 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення у жиле приміщення,-
встановив:
Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про вселення у жиле приміщення. Свої вимоги мотивували тим, що вони та відповідач є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням справами Національної академії наук України від 06 травня 1995 року, згідно розпорядження № 812, по 1/4 частині.
Як зазначають позивачі, постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року визначено порядок користування даної квартири та виділено користування позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
З метою виконання даного рішення позивачі неодноразово зверталися до відповідача з проханням надати доступ до квартири та можливість зайняти визначені судом кімнати, проте відповідач ухиляється від виконання постанови Київського апеляційного суду з посиланням на його відсутність в м. Києві або зайнятість.
31.08.2019 року при відвідуванні спірної квартири однією із позивачів та її представником, двері квартири відчинила незнайома жінка, до квартири не пустила, посилаючись на відсутність відповідача. Після звернення до працівників поліції з заявою, було зафіксовано факт відсутності доступу до квартири та наявності в квартирі сторонньої особи.
Позивачі зазначають, що такими діями їм чиняться перешкоди щодо користування житловим приміщенням, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 02 квітня 2021 року позов задоволено. ВселеноОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що скаржник є інвалідом 2 групи, має невиліковну хворобу Паркінсон з порушенням функції ходи та функції самообслуговування, потребує постійного прийому ліків та постійного догляду в зв'язку з чим квартира була переобладнана спеціальними засобами із пристосуванням під потреби інваліда, який потребує постійного догляду.
Крім цього вселення позивачів є неможливим, оскільки позивачі не ставлять питання про викуп своїх часток. При цьому позивачі забезпечені житлом.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі та відповідач є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням справами Національної академії наук України 06 травня 1995 року згідно розпорядження №812 по 1/4 частині кожен /а.с.10/
Постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2018 року визначено порядок користування даною квартирою та виділено в користування позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 кімнату площею 17.6 кв.м, в користування позивача ОСОБА_4 - кімнату площею 11.8 кв.м, в користування ОСОБА_1 - кімнату площею 12.1 кв.м в даній квартирі /а.с. 5/.
Відповідно до довідки Святошинського УП ГУНП в м.Києві «31.08.2019 року до чергової частини надійшло повідомлення від ОСОБА_3 про те, що за адресою АДРЕСА_1 , заявницю не пускають в квартиру невідомі особи, зі слів даних осіб їх у квартиру впустив інший власник квартири. В ході перевірки по матеріалу було здійснено вихід за вищевказаною адресою та виявлено заявницю, в якої на руках було рішення суду про користування майном. Піднявшись до квартири було зафіксовано факт не відкриття дверей особою, яка знаходилась в даній квартирі.» /а.с.7/.
Встановивши вказані обставини, суд задовольнив позов як обґрунтований.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до глави 23 ЦК України громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Відповідно до ст. 383 ЦК України передбачено, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Частиною 4 ст. 41 Конституції України встановлено принцип непорушності приватної власності.
За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Таким чином встановивши, що позивачі є співвласниками спірного жилтла, постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2018 року у справі № 759/14208/16-ц визначено порядок користування даною квартирою та виділено в користування позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 кімнату площею 17.6 кв.м, в користування позивача ОСОБА_4 - кімнату площею 11.8 кв.м, в користування ОСОБА_1 - кімнату площею 12.1 кв.м в даній квартирі /а.с. 5/ та те, що відповідач перешкоджає в користуванню власністю, суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують і не містять правових підстав для скасування рішення суду.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно положень ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
У даному випадку право власності на будинок виникло і зареєстровано у встановленому законом порядку. Позивачі є співвласниками частини квартири та мають право користування житловим приміщенням та право проживання в ньому. Як встановлено відповідач не допускає до нього позивачів і ця обставина ним визнається, що відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України є обставиною, що звільнена від доказування.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
За відсутності згоди порядок володіння та користування майном визначається судом за позовом одного або декількох співвласників.
Таким чином, підставою для звернення до суду з позовом про визначення порядку володіння та користування майном, яке перебуває у спільній частковій власності одного із співвласників, є відсутність згоди щодо порядку володіння та користування таким майном з іншими співвласниками. Звернення до суду із позовом про визначення порядку володіння та користування майном є одним із прав власника, передбаченим ст. 319, 358 ЦК України.
Оскільки порядок користування між співвласниками визначений за рішенням суду, а саме Постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2018 року, тому право користування спірною квартирою може бути реалізовано шляхом вселення.
Інші аргументи апеляційноїскарги на законність та обґрунтованість рішення судупершої інстанціїне впливають, його висновків не спростовують.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).
Рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинськогорайонного суду м.Києва від 02 квітняя 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник