Справа №752/12037/19
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5374/2021
18 травня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваль Ганни Миколаївни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року (суддя Шевченко Т.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Скайд», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та стягнення суми страхового відшкодування,
встановив:
10 червня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Скайд» суму страхового відшкодування у розмірі 50 000грн та з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 126 371,22грн, і судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 3 червня 2016 року приблизно о 6год. 45 хв. на вулиці Саксаганського, 89-А в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «DaewooLanos» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який здійснив зіткнення з належним йому транспортним засобом «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , що був припаркований біля будинку за вказаною адресою, внаслідок якої його транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
Позивач стверджував, що матеріали щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 перебували у Патрульної поліції м. Києва, в подальшому були направлені за місцем проживання ОСОБА_2 , однак в подальшому були втрачені через неправомірну діяльність працівників поліції.
Позивач зазначав, що згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу №2626 від 9 червня 2016 року, вартість відновлювального ремонту ТЗ «Renault Duster» д.н.з. НОМЕР_2 , становить 176 371грн 22коп.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «DaewooLanos», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/7021946 була застрахована у ПАТ «Страхова компанія Скайд», тому 7 червня 2016 року він звернувся до страховика із повідомленням про настання страхового випадку, на підставі чого 18 квітня 2017р. була зареєстрована
справа №405273/16.
Позивач посилався на те, що 7 червня 2016 року ОСОБА_2 також звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, яка була зареєстрована, однак ПАТ «Страхова компанія «Скайд» не здійснило оплату.
Позивач вважав, що зі страховика підлягає стягненню страхова сума у розмірі 50 000грн, а різниця між страховою виплатою та завданою йому матеріальною шкодою підлягає стягненню з ОСОБА_2 .
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвоката Коваль Г.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Представник позивача посилається на порушення судом норм процесуального права, так як судом проігноровано клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_2 на документах, поданих ним до страховика разом із заявою 7 червня 2016 року.
Також представник позивача стверджує, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, а саме ст. 1166, 1167, 1187 та 1188 ЦК України.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідач ПАТ «Страхова компанія «Скайд» про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлявся за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до положень ч. 7 ст. 128 ЦПК України (с.с.193, 204), а також на офіційну електронну адресу (с.с.199-200), однак свого представника у судове засідання не направив, судові повідомлення, направлені поштовим зв'язком, повернулися до суду без вручення з повідомленням листоноші про відсутність адресата за вказаною адресою.
Відповідач ОСОБА_2 про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлявся на офіційну електронну адресу (с.с.186-187, 191-192, 199-200), а також за зареєстрованим місцем проживання (с.с.190, 201), однак у судове засідання не з'явився, судові повідомлення, направлені поштовим зв'язком, повернулися до суду без вручення.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд цивільної справи.
В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційним судом були прийняті всі передбачені ЦПК України заходи для належного повідомлення відповідачів про апеляційний розгляд справи, однак, відповідачі не виявили своєї зацікавленості прийняти участь у апеляційному розгляді, тому колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачів.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Коваль Г.М., яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 3 червня 2016 року на вул. Саксаганського, 89-а у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений автомобіль «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить позивачу, та був припаркований біля будинку.
7 червня 2016 року позивач звернувся до ПАТ «Страхова компанія «Скайд» із
повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду за участю транспортного засобу «DaewooLanos», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , посилаючись на Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/7021946.
Згідно звіту № 2626 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , від 9 червня 2016 року, складеного суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку становить 176 371грн 22коп.
30 серпня 2016 року позивач звернувся до ПАТ «Страхова компанія «Скайд» із заявою про виплату страхового відшкодування, яка задоволена не була.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів у підтвердження наявності вини ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 3 червня 2016 року, що він керував автомобілем «DaewooLanos», д.н.з. НОМЕР_1 , і що автомобіль позивача був пошкоджений у ДТП, яка сталася 3 червня 2016 року за участю автомобіля під керуванням ОСОБА_2 .
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 зазначеної норми визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 1 березня 2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
У підтвердження завдання шкоди за участю відповідача ОСОБА_2 , позивачем суду першої інстанції надані листи-відповіді на звернення ОСОБА_1 до органів поліції з приводу місця знаходження матеріалів ДТП, яке сталося 3 червня року у АДРЕСА_1 .
Зокрема, у листі заступника начальника Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві від 27 вересня 2017 року повідомляється, що матеріали
ДТП, яка сталася 3 червня 2016 року в АДРЕСА_1 , для складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП було направлено до Бершадського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області (с.с.11).
Листом начальника Бершадського відділу поліції від 28 березня 2018 року позивача повідомлено, що матеріали по факту ДТП, що мала місце 3 червня 2016 року в м. Києві по вул. Саксаганського, для складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 були направлені до Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області, так як ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 , а потім були направлені до м. Вінниця за місцем проживання ОСОБА_2 (с.с.12).
З листа заступника начальника Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Вінницькій області від 21 травня 2018 року вбачається, що матеріали ДТП були втрачені працівниками поліції (с.с.13).
Також позивачем суду першої інстанції було надано повідомлення, яке 7 червня 2016 року ОСОБА_2 подав до ПАТ «Страхова компанія «Скайд», в якому останній зазначив, що 3 червня 2016 року о 6год. 30хв. він рухався на транспортному засобі «Деу» з номерним знаком НОМЕР_1 по вул. Саксаганського у м. Києві, та вдарив автомобіль, який стояв в крайній лівій смузі, внаслідок чого сталося ДТП. У заяві зазначено, що другий транспортний засіб «Рено Даслер» з номерним знаком НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (с.с.128). Повідомлення складено ОСОБА_2 , ним підписано і до повідомлення додані: ксерокопія паспорта ОСОБА_2 , ксерокопія картки фізичної особи-платника податків на ім'я ОСОБА_2 , ксерокопія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «DaewooLanos», д.н.з. НОМЕР_1 , видане на ім'я ОСОБА_3 , та ксерокопія Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/7021946 від 4 лютого 2016 року, за яким забезпечений транспортний засіб «DaewooLanos», д.н.з. НОМЕР_1 . Ксерокопії зазначених документів посвідчені підписом ОСОБА_2 (с.с.125-128).
Отже, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем надані докази, які свідчать, що автомобіль позивача був пошкоджений 3 червня 2016 року у дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася за участю водія ОСОБА_2 .
Надані позивачем документи відповідачем спростовані не були.
Однак, суд першої інстанції на вказані докази уваги не звернув, не надав їм оцінку, та не зазначив у рішенні мотиви, з яких надані позивачем докази не були прийняті судом.
Доводи представника ОСОБА_2 , викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що останній не звертався до ПАТ СК «Скайд» 7 червня 2016 року, належними доказами не підтверджені, а також не спростовано, що до повідомлення ОСОБА_2 про дорожньо-транспортну пригоду від 7 червня 2016 року, додані ксерокопія паспорта та картки фізичної особи-платника податків відповідача ОСОБА_2 , до якого пред'явлений даний позов.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона
несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, саме відповідач ОСОБА_2 зобов'язаний був надати суду докази у підтвердження того, що повідомлення від 7 червня 2016 року до ПАТ «СК «Скайд» було
підписано не ним, і що додані до повідомлення ксерокопії документів засвідчені не його підписом і йому не належать.
Однак, таких доказів суду першої інстанції відповідачем надано не було, а суд першої інстанції безпідставно поклав обов'язок по доведенню вини відповідача у ДТП на позивача, так як це суперечить положенням ч. 2 ст. 1166 ЦК України.
За таких обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 1166 ЦК України, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду було доведено, що 3 червня 2016 року дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача, сталася за участю відповідача ОСОБА_2 , та не спростована вина ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність
пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
З матеріалів справи вбачається, що цивільна-правова відповідальність власника автомобіля «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована відповідно до обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів №АЕ/7021946 від 4 лютого 2016 року у ПАТ «Страхова компанія «Скайд». На заяву позивача про виплату страхового відшкодування від 30 серпня 2016 року страховик не відреагував, страхове відшкодування не виплатив.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що страхове відшкодування підлягає примусовому стягненню, а позовні вимоги, пред'явленні до страхової компанії, підлягають задоволенню.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно Полісу №АЕ/7021946 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначений у розмірі 50 000грн, франшиза «нуль».
Згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Renault Duster» д.н.з. НОМЕР_2 , від 9 червня 2016 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 165 796грн 13коп. При цьому у звіті зазначено, що коефіцієнт фізичного зносу становить «0».
Отже, ПАТ «Страхова компанія «Скайд» повинна сплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 50 000грн, а відтак позовні вимоги, заявлені до страховика, підлягають задоволенню.
Також у Звіті визначений розмір матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля позивача, який складається з відновлювального ремонту та втрати товарної вартості автомобіля у сумі 10 575грн 09коп., тобто загальний розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу, становить 176 371грн 22коп.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , перевищує розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_2 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та страховим відшкодуванням, що становить 126 371грн 22коп.
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову безпосередньо суб'єктом, право якого порушене.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
22 листопада 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, посилаючись на те, що ДТП сталася 3 червня 2016 року, а з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 10 червня 2019 року, тобто поза межами трирічного строку.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року, справа № 183/1617/16, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Оскільки ПАТ «Страхова компанія «Скайд» суду першої інстанції не подана заява
про застосування позовної давності до позовних вимог, пред'явлених до страхової компанії, вказаний відповідач не є солідарним боржником з ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що правових підстав для застосування позовної давності до вимог, пред'явлених до страхової компанії немає.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Таким чином, ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила 3 червня 2016 року, тобто в день, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано шкоди, і саме із цього часу в нього виникло право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії, відповідальної за останнього.
До суду за захистом свого порушеного права позивач звернувся
10 червня 2016 року (згідно поштового штемпеля на конверті с.с.76) - зі спливом позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що копія відзиву на позовну заяву представника ОСОБА_2 , у якому зазначено про застосування позовної давності, 22 листопада 2019 року була направлена на адресу позивача (с.с.92), з тексту клопотання представника позивача від 22 січня 2020 року вбачається, що позивач отримав відзив на позовну заяву (с.с.120-122), однак ні позивачем, ні його представниками суду першої інстанції не було подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а також не зазначено причин, з яких позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.
Надана апеляційному суду довідка ТОВ «НВЦ «Інфозахист», що ОСОБА_1 перебував у відрядженнях в зоні проведення антитерористичної операції протягом 2016 - 2019 років, не може бути підставою для висновку про поважні причини пропуску строку позовної давності, так як з довідки вбачається, що відрядження позивача мали тимчасовий та не тривалий характер. Крім того, у довідці зазначено, що позивач перебував у відрядженні з 2 червня по 16 червня 2019 року, однак позовна заява була подана від його імені представником 10 червня 2019 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги, пред'явлені до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском позивачем позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, позивачу підлягає відшкодуванню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 1250грн (500грн - 1 інстанція, 750грн - апеляційна інстанція).
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають наданим доказам, при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення часткове позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваль Ганни Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Скайд», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 16295210, яке знаходиться у м. Київ, пров. Руслана Лужевського, 14, корп. 1, оф. 3-Б, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , який проживає у АДРЕСА_3 , 50 000грн страхового відшкодування та 1 250грн судового збору, а всього 51 250грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 9 червня 2021 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк