справа № 377/686/20 Головуючий у 1 інстанції: Теремецька Н.Ф.
провадження №22-ц/824/6637/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
07 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Славутицького міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У листопаді 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на ст.ст.509, 525-527, 530, ч.1 ст.598, 599, 610, ч.2 ст.615, 629, 1050, 1054 ЦК України, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 01.04.2014 року у розмірі 14 120 грн. 47 коп. та понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2 102 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 , звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 01.04.2014 року, чим підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Вказував, що відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, які діяли на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується його підписом у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банку про їх затвердження.
При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додана до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку.
В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5 000 грн., щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання Овердрафту. Пунктом 1.1.3.2.3 Договору передбачена можливість зміни тарифів та інших невід'ємних частин Договору. При цьому у сторін Договору виникають обов'язки: у Кредитора: інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п.1.1.3.1.9 Договору; у Позичальника: отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (п.1.1.2.3. Договору). У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або Тарифів клієнт має право надати Банку заяву про розірвання Договору, виконавши умови п.2.1.1.5.4 Договору.
За п.2.1.1.12.7.2 Договору в разі непогашення Клієнтом боргових зобов'язань за Кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування Кредитом Клієнт сплачує Банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Договору.
У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом згідно з п.2.1.1.12.6.1 Договору Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування. В редакції Умов та правил, що почала діяти від 01.03.2019 року згідно з п.2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що починаючи від 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84 % - для картки «Універсальна голд».
В порушення п.2.1.1.5.5 Договору, а також ст.ст.509, 525, 526, 527, 530, 610, 615, 629 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 14.10.2020 року становить в загальній сумі 14 120 грн. 47 коп, яка складається з наступного: 947 грн. 54 коп - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 0,00 гривень - заборгованості за поточним тілом кредиту, 9478 грн. 54 коп. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 0,00 гривень - заборгованості за нарахованими відсотками; 676 грн. 11 коп. - заборгованості за простроченими відсотками; 3965 грн. 82 коп - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України; 0,00 гривень - нарахованої пені; 0,00 - нарахованої комісії.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 01.04.2014 року в сумі 316 грн. 13 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по оплаті судового збору в сумі 47 гривень 08 копійок.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши згоду на них.
Вказував, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків щодо непогодження з відповідачем умов щодо сплати відсотків за користування кредитом, а також пені та штрафів, безпідставно зменшив суму заборгованості Відповідача за кредитом, та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення в оскаржуваній частині.
Також, зробивши перерахунок та відмовивши у задоволенні частини позовних вимог, суд не врахував норми законодавства та умови договору, порушив норми процесуального та матеріального права та, відповідно, безпідставно відмовив у стягненні частини суми заборгованості за простроченим тілом кредиту, а також пенею та штрафами.
Зазначав, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто заборгованості за тілом кредиту. Однак, суд першої інстанції, всупереч ст.1054 ЦК України відмовив у стягненні частини заборгованості за частиною тіла кредиту, дійшовши помилкових висновків про наявність підстав для її зменшення.
Крім того, суд першої інстанції відмовив у стягненні частини заборгованості за фактично отриманими кредитними коштами (простроченим тілом кредитом), а також неустойки, порушивши вказані норми матеріального права та безпідставно звільнивши відповідача від частини обов'язків за укладеним договором.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягала заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 316 грн. 13 коп., а в іншій частині позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 9 162 грн. 41 коп., простроченими відсотками в сумі 676 грн. 11 коп., відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 3965 грн. 82 коп. є недоведеними, доказами не підтвердженими, а тому до задоволення не підлягали.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч.1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 квітня 2014 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банк.
На підтвердження погодження умов договору АТ КБ "ПриватБанк" надано до матеріалів позовної заяви також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", а саме "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", Універсальна,55 днів пільгового періоду", "Універсальна CONTRACT", "Універсальна GOLD", витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи обслуговування карткових рахунків, розрахунок заборгованості, виписку з рахунку, копію паспорта відповідача.
У заяві позичальника від 01 квітня 2014 року процентна ставка не зазначена. Ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції позивач не надав підписану позичальником довідку про умови кредитування, яка б підтверджувала, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тому відсутні підстави вважати встановленими обставини щодо досягнення сторонами домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, а відтак укладення кредитного договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 квітня 2014 року, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, відсутні підстави вважати встановленими обставини щодо досягнення сторонами домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно взято до уваги правовий висновок, висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, з огляду на таке.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" посилався на те, що в матеріалах справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, що діяли на момент підписання ОСОБА_1 анкети-заяви. За таких обставин, на думку позивача, суд першої інстанції повинен був відступити від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, яка ґрунтується на можливості Банку надати будь-яку редакцію Умов та Правил надання банківських послуг.
Дійсно, в матеріалах справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, а також наказ Банку щодо затвердження Умов та Правил надання послуг в редакції, що діяли на момент підписання ОСОБА_1 анкети-заяви.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 дійшла висновку, що Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, якщо вони не підписані та не визнаються відповідачем.
Матеріали справи не містять доказів, що Умови та Правила, які діяли на момент підписання анкети-заяви підписані відповідачем.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно взято до уваги висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що факт погодження між сторонами істотних умов підлягає доведенню лише у разі заперечення відповідача, оскільки за приписами ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, за приписами процесуального законодавства позивач повинен надати докази разом з позовною заявою. В свою чергу подання відповідачем відзиву на позов є правом останнього. Відсутність заперечень проти позову з боку відповідача не є безумовною підставою для задоволення позову.
Разом з цим, саме на позивача покладено обов'язок доводити у справі про стягнення заборгованості розміру заборгованості, дату коли виникла заборгованість, період невиконання грошового зобов'язання та погодження між сторонами істотних умов щодо здійснення нарахувань.
Доводи апеляційної скарги, що позичальник в анкеті-заяві підтвердив, що підписана ним заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Тарифами Банку, складає між ним та Банком Договір, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки дані обставини не підтверджують наявність погодження істотних умов договору кредиту, зокрема щодо сплати відсотків та штрафів. З цих же підстав не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги щодо не спростування відповідачем факту укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами.
Також не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості за кредитом, оскільки дані обставини не є належними доказами погодження між сторонами істотних умов договору - розмір відсотків за користування кредитом та штрафів.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18 є безпідставними, оскільки відповідна постанова хоч і датована пізніше, однак є постановою Верховного Суду, а не останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.
Аналогічно не підлягають врахуванню у цих правовідносинах висновки Верховного Суду, зазначені у постановах: від 11 вересня 2019 року у справі №642/5533/15-ц; від 19 вересня 2019 року у справі №127/7543/17; від 23 грудня 2019 року у справі №375/250/18 та від 29 липня 2020 року у справі №753/10779/16-ц.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення заявлених вимог в частині відсотків колегія апеляційного суду виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як вбачається з обґрунтувань позову та доводів апеляційної скарги, позивач у позові вимог про стягнення договірних відсотків не вказував. Вимог щодо стягнення нарахованих на підставі ст.1048 ЦК України відсотків позивач також не заявив.
Обґрунтовуючи підстави стягнення відсотків у розмірі 1065 грн 75 коп. позивач послався на ст.625 ЦК України, тобто відсотки, які встановлені законодавчим актом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Звертаючись до суду з вимогою про стягнення відсотків на підставі ст.625 ЦК України позивач зазначив суму 3 965 грн 82 коп., але обґрунтованого розрахунку нарахованих відсотків не надав ні до суду першої інстанції, ні до Київського апеляційного суду.
В доводах апеляційної скарги позивач вказує, що заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України розрахована із заборгованості за тілом кредиту, яка зазначена у позові у сумі 9 478 грн 54 коп.
Проте, укладений між сторонами кредитний договір від 01 квітня 2014 року у вигляді заяви-анкети не містить кінцевого строку повернення усього кредиту (користування ним).
Докази звернення позивача з вимогою про дострокове повернення кредиту, чи звернення відповідача із заявою про дострокове повернення кредиту, до позову не надані.
Тому відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Отже, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
При цьому, саме з часу звернення банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов'язок щодо виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19).
Так як доказів направлення відповідачеві вимог із встановленим строком виконання зобов'язань матеріали справи не містять, тому у цій справі вимогою про виконання боржником обов'язку як вірно зазначено судом, є позовна заява, а відтак, підстави для нарахування відсотків, які передбачені ст.625 ЦК України відсутні, оскільки на час звернення з позовом прострочення виконання грошового зобов'язання ще не настало.
Підставою для нарахування передбачених статтею 625 ЦК України відсотків є наявність невиконаного грошового зобов'язання, а також прострочення цього виконання, а позивачем не надано докази прострочення грошового зобов'язання в частині стягнення основної суми боргу та не наведено розрахунок нарахованих на підставі ст.625 ЦК України відсотків щодо періодичних платежів, тому відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення відсотків за прострочення як основного зобов'язання, так і періодичних платежів.
У позові та апеляційній скарзі позивач не зазначає, що відповідно до ст.625 ЦК України ним нараховані відсотки на щомісячні платежі, не зазначено розмір прострочених щомісячних платежів та період прострочення кожного щомісячного платежу, період їх повного чи часткового погашення. У наданому позивачем розрахунку заборгованості відсутній порядок нарахування заборгованості за відсотками, що нараховані на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України у сумі 3 965 грн. 82 коп.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями ч. 1-2 ст.13 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, обов'язком суду є перевірка правильності розрахунку, що є письмовим доказом, нарахованої позивачем відповідної суми, а не самостійне здійснення цього розрахунку із визначенням на розсуд суду періоду прострочення, розміру прострочених сум, на які слід нараховувати відсотки, тощо, оскільки це є диспозитивним правом позивача щодо визначення відповідного розміру та його процесуальним обов'язком щодо доведення обґрунтованості такого розміру.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин вимоги позову щодо стягнення нарахованих позивачем відсотків на підставі ст.625 ЦК України є необґрунтованими та не доведеними.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №200/5647/18 зазначив, що належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту є виписка по картковому рахунку.
Суд першої інстанції перевіривши розрахунок, встановив, що від13.07.2017 року до 14.10.2020 року відповідачем фактично було отримано та використано кредитних коштів на загальну суму 5 991 грн. 08 коп, та за цей же період від 13.07.2017 року до 14.10.2020 року відповідачем було внесено коштів на погашення заборгованості в сумі 5 674 грн. 95 коп.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстануції, стягненню з відповідача на користь позивача підлягала заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 316 грн. 13 коп. (5 991 грн. 08 коп. - 5 674 грн. 95 коп).
З таким розрахунком погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки під час розрахунку заборгованості слід враховувати лише фактично використані та повернуті позичальником кошти банку.
З огляду на те, що анкета-заява від 01 квітня 2014 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків та пені, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей, підлягають зарахуванню саме на погашення тіла кредиту.
Суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив надані позивачем докази, яким дав вірну правову оцінку і постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі відсутні.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач:
Судді: