Справа 201/6864/20-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5176/2021
Іменем України
02 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Волкової С.Я. в м. Київ 04 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним нарахування процентів та штрафів за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання незаконним нарахування процентів та штрафів за кредитним договором. Вимоги мотивував тим, що 24 листопада 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір б/н з позивачем, згідно якого банк надав позивачеві (позичальнику) платіжну картку з відповідним кредитним лімітом у сумі 15000 грн., Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт, та умови кредитування клієнтів ним не підписувались. Вважав, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можна вважати складовими частинами укладеного між ним та позивачем кредитного договору. У заяві (договорі) позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач вважав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку, неодноразово змінювалися самим банком, за таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяви домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачеві боргу в сумі 56579,29 грн., покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року, стягнути з відповідача на користь позивача 870 грн. судового збору.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно наводив доводи, викладені в позовній заяві, вказуючи, що судом першої інстанції не було враховано, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів, ним не підписувались.
Зазначав, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можна вважати складовими частинами укладеного між ним та позивачем кредитного договору, а у заяві (договорі) позичальника процентна ставка не зазначена і відсутній строк повернення кредиту.
Посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
Відзивів на апеляційну скаргу в установлений строк до суду не надійшло.
15 квітня 2021 року до апеляційного суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк» з пропуском строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, встановленого апеляційним судом до 01 квітня 2021 року, в якому відповідач просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін та розглядати справу у відсутності представника банку. Оскільки клопотання про продовження зазначеного процесуального строку відповідачем не заявлено, доводи відзиву відповідача на апеляційну скаргу апеляційним судом не приймаються та не оцінюються.
В судове засідання 02 червня 2021 року позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений, направив до суду заяву з прохання перенести розгляд справи в зв'язку із неможливістю бути присутнім в судовому засідання 02 червня 2021 року.
Оскільки доказів причини неявки до даної заяви не надано, суд у відповідності із ст. 372 ЦПК України відмовив в задоволенні заяви про відкладення розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про визнання незаконним нарахування процентів та штрафів за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано суду жодного письмового доказу.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що в липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся з даним позовом про визнання незаконними нарахування процентів та штрафів за кредитним договором до Жовтневого районного суду м. Дніпро.
В переліку додатків до позовної заяви ним зазначено викопіювання з офіційного сайту Приват24 з профілю позивача, в якому зазначена сума заборгованості (а. с. 8).
Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська складено акт від 21 липня 2020 року про те, що в додатках до позову відсутня копія з офіційного сайту Приват24 з профілю позивача, в якому зазначена сума заборгованості; копію зазначеного акту листом від 21 липня 2020 року направлено для відома позивачу (а. с. 11, 12).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (а. с. 13).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (а. с. 19 - 20).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надано викопіювання з офіційного сайту Приват24 з профілю позивача, в якому зазначена сума заборгованості (а. с. 46 - 68).
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції, встановивши з акту Жовтневого районного судом м. Дніпропетровська від 21 липня 2020 року, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 цього Кодексу, а саме до позовної заяви не додано копію з офіційного сайту Приват24 з профілю позивача із сумою заборгованості, зазначену в переліку додатків до позовної заяви, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України повинен був постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху з цих підстав для надання позивачу можливості усунути ці недоліки і надати докази, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, однак не зробив цього.
Оскільки судом першої інстанції вимоги ч. 1 ст. 185 ЦПК України належним чином виконані не були і розгляд справи здійснено за наявними у справах матеріалами, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти наданий відповідачем до апеляційної скарги доказ і надати йому відповідну оцінку.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що позов ґрунтується виключно на поясненнях позивача, до нього не додано договору б/н від 24 листопада 2013 року, незаконністю умов якого ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, і не заявлено клопотання про його витребування у відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що позивачем не надано жодного письмового доказу на підтвердження заявлених позовних вимог про визнання незаконним нарахування процентів та штрафів за кредитним договором, а отже позов є недоведеним та не підлягає задоволенню.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Виписка по картці/рахунку позивача ОСОБА_1 за договором SAMDNWFC00005747456 від 10 червня 2014 року, додана до його апеляційної скарги, із якої вбачається, що залишок на картці після останньої операції складає від'ємну суму 56447,28 грн., обставин, на які посилався ОСОБА_1 в позові та апеляційній скарзі, сама по собі як не підтверджує, так і не спростовує, оскільки не містить посилань на умови цього договору і з неї неможливо дійти висновку про умови нарахування відсотків та штрафів, які вважав незаконними позивач.
Крім того, апеляційний суд враховує, що в позові ОСОБА_1 посилався на укладення ним договору б/н від 24 листопада 2013 року, а надана ним виписка по картці/рахунку свідчить про наявність договору, укладеного за іншу дату 10 червня 2014 року.
Також на а. с. 5 в позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що заява позичальника датована 18 лютого 2011 року, а отже сам позивач не визначився щодо фактичних обставин, на які він посилався на підтвердження своїх вимог.
Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позовній заяві, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не був позбавлений можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, надавши до позовної заяви відповідні докази, однак зазначеною процесуальною можливістю не скористався.
Апеляційний суд враховує, що до апеляційної скарги позивачем ОСОБА_1 також не надано будь-яких доказів укладення з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» договору на тих умовах, які вважав незаконними позивач, в тому числі із застосуванням Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк».
Висновок суду по суті вирішеного спору є правильним, законним та обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи та не спростований позивачем належним чином.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Крім того, при оцінці доводів апеляційної скарги апеляційним судом враховується наступне.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
В постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) зроблено висновок про те, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України. Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов'язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов'язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, зобов'язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов'язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов'язку іншого суб'єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства.
У справі, яка переглядається, заявлені позивачем вимоги про визнання незаконним нарахування відсотків та пені не є ефективним способом захисту, оскільки є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача, не передбачає відповідного обов'язку банку, не забезпечує відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення її права, тому у задоволенні таких вимог суд повинен відмовити.
У разі виникнення спору між сторонами суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення банком розрахунку відсотків, штрафу тощо і здійснити оцінку доказів, на яких такі дії ґрунтуються.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд і в наступних постановах від 12 квітня 2021 року в справі № 736/312/19 (провадження № 61-21473св19), від 05 серпня 2020 року в справі № 712/9613/15-ц (провадження № 61-46733св18).
Виходячи із вищенаведеного, оскільки позивач звернувся до суду з вимогами, які не є ефективним способом захисту його прав, апеляційний суд погоджується з правильними в цілому висновками суду першої інстанції, що вимоги ОСОБА_1 не підлягали задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.