Апеляційне провадження № 22-ц/824/5508/2021
Справа 756/11955/19
Іменем України
02 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного судусправу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Майбоженко А.М. в м. Київ 10 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності у порядку спадкування,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У вересні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання права власності у порядку спадкування, просила визначити, що частка померлої ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становила 1/6; визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги мотивувала тим, що є рідною донькою ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті залишилася спадщина у вигляді нерухомого майна, а саме належної померлій частини квартири за адресою АДРЕСА_1 , іншим спадкоємцем є її брат ОСОБА_1 , відповідач у цій справі. Вона звернулась до нотаріальної контори з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме 1/12 частину вказаної квартири, однак постановою приватного нотаріуса від 15 серпня 2019 року їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно. Однак, незважаючи на відсутність у позивача правовстановлюючого документа, на момент відкриття спадщини право власності спадкоємиці на нерухоме майно було зареєстроване у встановленому законом порядку Київським Бюро технічної інвентаризації на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 1998 року, виданого Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва, про що у реєстровій книзі зроблено запис № 1006.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено, визначено, що частка померлої ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становила 1/6 частини; визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 , вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року заяву відповідача ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Відповідач ОСОБА_6 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необ'єктивність і необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що основним доводом позивача є лист-розпорядження органу приватизації Державного комунального управління житлового господарства Мінського району м. Києва від 01 вересня 1998 року № 122, відповідно до якого виділено спірну квартиру в спільну сумісну власність ОСОБА_6 та членам її сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 . Вважав, що такий факт суперечить Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки ОСОБА_3 на час проведення приватизації квартири був розлучений з ОСОБА_2 , не був членом її сім'ї та не мав права бути учасником приватизації, в тому числі і не проживав у даній квартирі. Крім того, на дату проведення приватизації ОСОБА_5 та ОСОБА_5 були неповнолітніми членами сім?ї ОСОБА_2 , а не членами сім'ї наймача ОСОБА_6 . Вважав на підставі вищенаведеного, що віднесення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 до учасників приватизації спірної квартири є порушенням вимог Закону України «Про приватизацію».
Вказував, що в матеріалах спадкової справи № 8/2016, заведеної до майна ОСОБА_8 , вказано, що спадкоємцями померлої є її діти ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , а також вказано, що ОСОБА_3 є колишнім зятем, а також що ОСОБА_5 і ОСОБА_5 є онуками і відносяться до членів сім'ї ОСОБА_2 , а не до членів сім'ї наймача ОСОБА_6 .
Вважав, що розпорядження органу приватизації Державного комунального управління житлового господарства Мінського району м. Києва від 01 вересня 1998 року № 1225 прийнято з грубими порушеннями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Зазначав, що померла ОСОБА_6 є матір'ю сторін, а інші учасники справи (треті особи) є неналежними учасниками справи, оскільки вони не подавали заяви про прийняття спадщини і відносяться до інших черг спадкування майна за законом, а ОСОБА_3 до жодної з цих черг не відноситься.
Вказував, що особливості заочного розгляду справ полягають в тому, що у дослідженні обставин справи бере лише позивач, але при ухваленні судом заочного рішення не приймав участь жоден учасник справи, таким чином при розгляді справи фактично була відсутня змагальність сторін, в такому випадку суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ст. 223 ЦПК України для повідомлення про це відповідача.
Посилався на те, що при ухваленні судом заочного рішення не було прийнято ухвали про це всупереч вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України, що свідчить про порушення судом розгляду справи в заочному порядку. Крім того, суд першої інстанції не надав оцінку відповідним доводам відповідача, не дотримався встановленого ст. 89 ЦПК України принципу оцінки доказів, за таких обставин заочне рішення суду про задоволення позову є передчасним.
Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_9 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Посилалась на те, що предметом даного спору є визначення частки померлої ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на квартиру разом з іншими співвласниками, яких є п'ять осіб, а також визнання права власності на частину квартири за позивачем в порядку спадкування. Не є предметом розгляду даної справи розпорядження органу приватизації та видане на підставі нього свідоцтво про право власності на квартиру; ані розпорядження, ані свідоцтво не були предметом судового спору у цій та будь-якій інших справах та відповідачем ніколи не оспорювались, тому доводи відповідача виходять за межі предмету спору у даній справі і фактично зводяться до незгоди з розпорядженням та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності на квартиру. Щодо факту спадкування позивачем майна її померлої матері відповідач ніяких заперечень не наводить. Отже, така апеляційна скарга є необґрунтованою і безпідставною, а її подання обумовлено виключно наміром відповідача затягнути строк набуття судовим рішенням законної сили.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є дітьми ОСОБА_6 (а. с. 95, 108, 109 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (а. с. 8, 89 т. 1).
15 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравця Я.М. з заявою про прийняття спадщини на підставі спільного проживання разом зі спадкодавицею по день смерті за однією адресою; повідомив, що інших спадкоємців, передбачених ст. 1261 ЦК України, немає (а. с. 88 т. 1).
15 серпня 2019 року ОСОБА_5 від імені ОСОБА_2 подано до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравця Я.М. заяву про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину на зазначене майно; зазначено, що крім ОСОБА_2 , спадкоємцем, передбаченим ст. 1261 ЦК України, є син померлої ОСОБА_1 , який спадщину прийняв фактично (а. с. 115 т. 1).
03 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравця Я.М. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, зазначивши, що крім нього, спадкоємицею, передбаченою ст. 1261 ЦК України, є дочка спадкодавиці ОСОБА_2 , яка спадщину прийняла фактично (а. с. 117 т. 1).
В матеріалах спадкової справи, копія якої знаходиться в матеріалах даної справи, наявні копії свідоцтв про право на спадщину за законом на інше майно, видані в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як дітям спадкодавця ОСОБА_6 (а. с. 129, 131 т. 1).
На а. с. 92, 93 т. 1 знаходяться копії довідок про реєстрацію місця проживання від 13 квітня 2016 року, згідно яких ОСОБА_1 дійсно зареєстрований в АДРЕСА_1 , разом з ним на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована мати ОСОБА_6 ; на цій житловій площі зареєстровані 7 осіб, в тому числі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Згідно листа Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 серпня 2019 року № 104-7262 на ім'я представника позивача ОСОБА_9 , орган приватизації не може задовольнити її прохання стосовно видачі правовстановлюючого документа (а. с. 11 т. 1).
На а. с. 14 т. 1 знаходиться копія витягу з розпорядження органу приватизації Державного комунального управління житлового господарства Мінського району м. Києва від 01 вересня 1998 року № 1225, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_6 , що мешкає в 2-кімнатній квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 44,65 кв.м., та передано вказану квартиру в спільну сумісну власність ОСОБА_6 та членам її сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 (а. с. 14 т. 1).
На а. с. 17, 98 т. 1 знаходиться копія свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 1998 року, виданого Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва, на підставі якого ОСОБА_6 та члени її сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 є співвласниками на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 .
На а. с. 110 т. 1 знаходиться копія інформаційної довідки КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 03 квітня 2017 року, згідно якої ⅙ частина кв. АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 01 вересня 1998 року Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва (розпорядження № 1225), та зареєстрованого в Бюро 07 вересня 1998 року за реєстровим № 1006.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 серпня 2019 року № 156/02-31 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцем Я.М. відмовлено ОСОБА_5 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/12 частину квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_13 у зв'язку з відсутністю оригіналу документу, що посвідчує право власності спадкодавиці ОСОБА_6 на зазначене майно (а. с. 9, 116 т. 1)
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У частині першій статті 1267 ЦК України визначено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Тлумачення пунктів 4 і 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_2 як на підставу позову посилалася на відсутність у неї правовстановлюючого документа, який підтверджує право власності спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що спадкоємець ОСОБА_6 була співвласником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 1998 року, обґрунтовано вважав, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належну 1/6 частину цієї квартири та враховуючи те, що позивач у відповідності до вимог частини четвертої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, однак у позивача відсутні правовстановлюючі документи на нерухоме майно, яке входить до складу спадщини, що позбавляє її можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання за нею права власності на 1/12 частину цієї квартири, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що передача квартири за розпорядженням органу приватизації у спільну сумісну власність ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та іншим членам сім'ї суперечить Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є безпідставними, оскільки зазначені обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, не входили до предмету спору і до меж доказування.
Апеляційний суд погоджується з доводами відзиву на апеляційну скаргу, що фактично доводи відповідача в апеляційній скарзі зводяться до незгоди з розпорядженням та свідоцтвом про право власності на спадкову квартиру, однак в матеріалах справи відсутні докази того, що розпорядження органу приватизації та видане на його підставі свідоцтво про право власності на квартиру були предметом судового спору у цій або будь-якій іншій справі та оспорювались відповідачем.
Апеляційним судом відхиляються доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_5 та ОСОБА_5 є неналежними учасниками даної справи, як такі, що не подавали заяви про прийняття спадщини, з огляду на те, що предметом позову в даній справі також є визначення частки в праві спільної сумісної власності, зазначені особи є співвласниками спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 1998 року, а отже рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін.
Крім того, відповідачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано, яким чином залучення ОСОБА_5 та ОСОБА_5 до участі в справі як третіх осіб порушує його власні права, свободи та інтереси.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що при заочному розгляді справи у дослідженні обставин справи приймає участь лише позивач, а в даному випадку не приймав участь жоден учасник справи, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання.
Апеляційний суд враховує, що на а. с. 197 т. 1 міститься конверт з судовою повісткою на 10 серпня 2020 року, направленою ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , яку він сам зазначає як адресу свого проживання в апеляційній скарзі, разом із тим, судова повістка не була вручена і повернута до суду. За змістом довідки про причини повернення від 29 липня 2020 року, адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи, що відмітка про відсутність особи за адресою проживання, зареєстрованою у встановленою законом порядку, проставлена 29 липня 2020 року, а судове засідання призначене на 10 серпня 2020 року, і відповідач ОСОБА_6 не повідомив суду іншої адреси, він вважається належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року в справі № 752/18049/16-ц (провадження № 61-17904св19).
Із цих же підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом при розгляді справи порушено принцип змагальності сторін і суд повинен був відкласти розгляд на підставі ст. 233 ЦПК України для повідомлення відповідача.
Таким чином, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, ним не було подано відзив, а позивач не заперечувала проти вирішення справи при заочному розгляді, про що її представником подано відповідну заяву (а. с. 201 т. 1), отже, вимога щодо одночасного існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, є дотриманою, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про можливість ухвалення заочного рішення.
При цьому ст. 281 ЦПК України не регламентовано форму постановлення ухвали про заочний розгляд справи, зокрема вимог щодо оформлення її окремим документом, а отже відсутність такого окремого документа в матеріалах справи не свідчить про порушення судом норм процесуального права, відтак апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про порушення судом порядку заочного розгляду справи.
Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_1 особисто брав участь в судовому засіданні 03 березня 2020 року, отримав копію ухвали про відкриття провадження і копію позовної заяви з додатками (а. с. 158 т. 1), однак до ухвалення судового рішення 10 серпня 2020 року не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву, будь-яких пояснень по суті позову до суду не направив, в зв'язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що при вирішенні спору суд першої інстанції не надав оцінку доводам відповідача.
Таким чином, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог, не встановив, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірив доводів відповідача й не надав належної оцінки поданим ним доказам.
Разом із тим, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду щодо задоволення вимог про визначення частки померлої ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , враховуючи наступне.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.
Аналогічного за змістом правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 61-11210св19 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19).
Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визначення частки померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на квартиру не відповідають визначеному статтею 16 ЦК України способу захисту та є неефективними.
При цьому судом першої інстанції порушене право позивача захищене достатньою мірою шляхом задоволення позову про визнання за нею права власності у порядку спадкування на належну спадкодавцю 1/12 частку у праві спільної власності на квартиру.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення частки в праві спільної сумісної власності ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині із прийняттям нової постанови про відмову в позові.
В іншій частині рішення суду є законним і обґрунтованим та не підлягає скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат пропорційно до задоволення апеляційної скарги і стягує із позивача на користь відповідача 625 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року скасувати в частині задоволення вимог про визначення частки в праві спільної сумісної власності на квартиру та прийняти в цій частині нову постанову.
Відмовити ОСОБА_2 в позові до Київської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення частки в праві спільної сумісної власності на квартиру.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати за подання апеляційної скарги 625 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 04 червня 2021 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.