Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 643/12450/14
провадження № 61-5291св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-транс»,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області Павличев Юрій Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 07 вересня 2020 року у складі судді Мельникової І. Д. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області Павличева Ю. В. (далі - Московський ВДВС міста Харкова ГТУЮ в Харківській області).
Скарга мотивована тим, що 27 липня 2015 року Московським районним судом міста Харкова видано виконавчий лист № 643/12450/14-ц про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-транс» (далі - ТОВ «Авангард-транс») на користь ОСОБА_1 заборгованість за виконану роботу по перевезенню вантажів за договором підряду від 25 вересня 2013 року у розмірі 44 858,97 грн і судовий збір у розмірі 448,58 грн.
Проте постановою державного виконавця Московського ВДВС міста Харкова ГТУЮ в Харківській області Павличева Ю. В. від 26 листопада 2019 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
ОСОБА_1 зазначав, що така постанова державним виконавцем прийнята передчасно та свідчить про порушення його прав та законних інтересів як стягувача у вказаному виконавчому провадженні, оскільки державним виконавцем не виконано всіх дій, передбачених розділами 7, 9 Закону України «Про виконавче провадження».
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив скасувати постановудержавного виконавця Московського ВДВС міста Харкова ГТУЮ в Харківській області Павличева Ю. В. від 26 листопада 2019 року, визнати неправомірними дії та зобов'язати державного виконавця усунути порушення і провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 07 вересня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні скарги.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що під час виконання судового рішення державним виконавцем не порушено права чи свободи стягувача ОСОБА_1 .
Державним виконавцем вчинено всі необхідні дії щодо виконання рішення суду.
Положеннями статті 441 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та статті 337 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено застосування тимчасового обмеження у виїзді за кордон саме до фізичної особи. Оскільки боржником є юридична особа, то обмеження її керівника у виїзді за кордон не відповідає вимогам чинного законодавста.
Безпідставними є твердження ОСОБА_1 , що не виносилась постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника, оскільки боржником є юридична особа, яка не отримує таких доходів як заробітна плата, стипендія, пенсія.
Постановою Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 07 вересня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування постанови державного виконавця Московського ВДВС міста Харкова ГТУЮ в Харківській області Павличева Ю. В. від 26 листопада 2019 року про повернення виконавчого документа, оскільки в матеріалах справи відсутні докази не вчинення державним виконавцем виконавчих дій з виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 58401900; доводи скарги недоведені.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про задоволення його скарги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення норм процесуального права суди не перевірили доводи заявника, що у боржника є інше майно, на яке може бути звернуто стягнення, але державний виконавець не застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Також суди не урахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 серпня 2018 року у справі № 910/25970/14.
Унаслідок того, що апеляційний суд розглянув справу без виклику сторін та ОСОБА_1 не був присутнім при розгляді апеляційної скарги, суд позбавив його права заявити клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження, у зв'язку з чим порушив його право на доступ до правосуддя.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Московського районного суду міста Харкова від 27 липня 2015 року, яке набрало законної сили, визнано трудовий договір, укладений 25 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авангард-транс», договором підряду.
Стягнуто з ТОВ «Авангард-транс» на користь ОСОБА_1 заборгованість за виконану роботу по перевезенню вантажів за договором підряду від 25 вересня 2013 року у розмірі 44 858, 97 грн і судовий збір у сумі 448,58 грн.
04 квітня 2016 року Московським районним судом міста Харкова видано виконавчий лист № 643/12450/14-ц про стягнення з ТОВ «Авангард-транс» на користь ОСОБА_1 заборгованість за виконану роботу по перевезенню вантажів за договором підряду від 25 вересня 2013 року у розмірі 44 858,97 грн і судовий збір у сумі 448,58 грн.
Постановою державного виконавця Московського ВДВС міста Харкова ГТУЮ в Харківській області Павличева Ю. В. від 26 листопада 2019 року виконавчий лист № 643/12450/14-ц від 26 листопада 2019 року повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані, зокрема у пункті 27 частини першої статті 353 цього Кодексу (щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця), після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Янголенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.
У рішенні від 26 липня 2012 року у справі «Савіцький проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Європейського суду з прав людини від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України»).
Звертаючись зі скаргою на постанову державного виконавця Московського ВДВС міста Харкова ГТУЮ в Харківській області Павличева Ю. В. від 26 листопада 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу та визнання неправомірними дій державного виконавця, ОСОБА_1 зазначав, що державним виконавцем не здійснено всіх обов'язкових заходів у виконавчому провадженні щодо примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню як Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, так і Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ - після 05 жовтня 2016 року.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Те ж саме визначення міститься і у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIVдержавний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (пункти 1, 3, 5, 6 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV).
Частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (пункт 1 частини першої статті 32Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV).
Розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача (частина друга статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV).
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»№ 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Частиною другою статті 36 зазначеного Закону № 1404-VІІІ визначено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше, ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника; не рідше, ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
В свою чергу, відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника, та як результат - про передчасність наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»№ 1404-VІІІ.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 18 березня 2019 року у справі № 21/303-08, від 01 липня 2020 року у справі № 755/17274/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 905/2488/15.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07 серпня 2018 року у справі № 910/25970/14, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Проте відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та визнання неправомірними дій державного виконавця, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, чи були виконані державним виконавцем всі належні та необхідні дії, спрямовані на виконання виконавчого листа № 643/12450/14-ц, виданого 04 квітня 2016 року Московським районним судом міста Харкова, в тому числі з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»№ 1404-VІІІ.
Посилаючись на пояснення державного виконавця, викладені у відзиві на скаргу ОСОБА_1 , та зазначаючи, що державний виконавець неодноразово виходив за адресою боржника, суд першої інстанції не з'ясував періодичність таких виходів та їх дати. Докази виходу державним виконавцем за адресою боржника в матеріалах справи відсутні.
При цьому судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам ОСОБА_1 , викладеним в апеляційній скарзі, що в матеріалах справи відсутні докази періодичності виходу державного виконавцяза адресою боржника.
На заперечення скарги ОСОБА_1 в матеріалах справи знаходиться лише одна відповідь старшого державного виконавця на заяву стягувача від 27 грудня 2019 року, за змістом якої Державною фіскальною службою України на запит державного виконавця надано інформацію, що боржник має відкриті рахунки у банку, у зв'язку з чим був накладений арешт на ці рахунки, але кошти на них відсутні. Відповідно до Інформаційної довідки, сформованої за результатом пошуку інформації про зареєстровані права власності, інші речові права в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, речових прав з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та про іпотеки з Державного реєстру іпотек в порядку доступу державних виконавців до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що у боржника відсутнє нерухоме майно. Згідно з витягом з автоматизованої бази «НАІС» за боржником автотранспортні засоби не зареєстровані (а. с. 4).
В матеріалах справи також наявні пояснення засновника боржника ОСОБА_2 , який зазначав, що оскаржувана постанова державного виконавця є правильною, та довідка, згідно з якою діяльність ТОВ «Авангард-транс» не проводиться, заробітна плата не виплачується (а. с. 10-13).
Разом з тим як державним виконавцем, так і ТОВ «Авангард-транс» в особі засновника ОСОБА_2 не надано достатніх та допустимих доказів законності постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формуваньТОВ «Авангард-транс» є юридичною особою, засновник - ОСОБА_2 , діяльність - 49.41 вантажний автомобільний транспорт (основний); 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 46.36 - оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 47.30 - роздрібна торгівля пальним.
Скаржник зазначав, що ні державним виконавцем, ні судами під час розгляду скарги не перевірено чи виробляється продукція і чи здійснюється діяльність боржником, чи подаються звіти фінансової діяльності.
Наявність в матеріалах справи лише однієї відповіді старшого державного виконавця, де зазначено про відсутність майна, яку оцінено судами як доказ, на підставі якого встановлено відсутність неправомірних дій державного виконавця, не є належною оцінкою дій державного виконавця, оскільки до цієї відповіді виконавчою службою не додано жодних доказів на спростування доводів скарги та на які посилаються суди в рішеннях.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення державним виконавцем дій, направлених на виконання рішення суду.
Отже надавши правомірну оцінку діям державного виконавця суд першої інстанції з достовірністю не встановив виконання ним усіх можливих і необхідних дій з метою виконання рішення суду, що набрало законної сили та є обов'язковим на всій території України, проте так і не було виконано впродовж значного періоду часу.
Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції на її обґрунтованість, також не встановив зазначених вище обставин.
Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення, відтак, прохання касаційної скарги про ухвалення нового рішення не може бути задоволено.
Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо позбавлення апеляційним судом заявника права заявити клопотання про витребування доказів у зв'язку з розглядом справи без виклику сторін, оскільки про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 повідомлявся належним чином, що підтверджується особистим підписом заявника на зворотньому повідомленні про вручення поштового відправлення (а. с. 74), та згідно з заявою від 05 лютого 2021 року він просив суд розглядати справу за його відсутності (а. с. 75).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Висновки щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 07 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук