Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 178/105/19
провадження № 61-8443св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа- приватний нотаріус Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорна Оксана Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2020 року у складі судді Цаберябого Б. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О.,
Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - приватний нотаріус Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорна О. В., про припинення кредитного договору та договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивовано тим, що 15 квітня 2008 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство комерційний
банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), а у подальшому - на
АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 23 350 дол. США зі сплатою 12,96 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом
з кінцевим терміном повернення кредиту до 14 квітня 2018 року включно.
З метою належного виконання умов вищезазначеного кредитного договору, 18 квітня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 . Приватний нотаріус Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорна О. В. 18 квітня 2008 року внесла до державного реєстру іпотек реєстраційний запис № 7047720, згідно з яким накладено заборону відчуження на вищевказаний житловий будинок.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості. Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року у справі № 178/1732/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 171 615,40 грн та судовий збір у розмірі 1 804,46 грн.
У травні 2018 року банк звернувся до виконавчої служби з виконавчим листом № 178/1732/14-ц про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 171 615,40 грн та державним виконавцем відкрито виконавче провадження. З метою виконання рішення суду та вимог виконавчого провадження ОСОБА_1 06 листопада 2018 року сплатив 189 046,94 грн на погашення заборгованості за виконавчим листом.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив визнати виконаними зобов'язання за кредитним договором та скасувати обтяження на нерухоме майно, яке було накладено відповідно до умов договору іпотеки. Проте, листом від 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у виконанні вищезазначеної заяви з тих підстав, що заборгованість погашено станом на час звернення з позовом до суду, а впродовж строку від дати звернення до суду до дати виконання рішення суду зобов'язання за кредитним договором не виконано у повному обсязі.
Вказував, що банк безпідставно відмовив у визнанні виконаним кредитного зобов'язання та помилково відмовив у скасуванні обтяження на нерухоме майно, яким були забезпечені кредитні зобов'язання.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати сплаченою у повному обсязі заборгованість за кредитним договором від 15 квітня 2008 року; припинити кредитний договір від 15 квітня 2008 року у зв'язку
з його виконанням, проведеним належним чином; припинити договір іпотеки від 18 квітня 2008 року у зв'язку з його виконанням, проведеним
належним чином; зобов'язати приватного нотаріуса Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області припинити заборону на нерухоме майно- житловий будинок
АДРЕСА_1 , та вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; зобов'язати АТ КБ «Приват Банк» повернути правовстановлюючі документи на вищезазначений житловий будинок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з прийняттям
судом рішення про стягнення боргу цивільні права та обов'язки
АТ КБ «ПриватБанк» як кредитора за договором не припинились, оскільки рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що безпідставними є посилання позивача на те, що банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, звернувшись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, відповідно, змінив умови основного зобов'язання, оскільки вказані умови не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме - застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18); Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року
у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18); Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 209/450/17 (провадження № 61-7686св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач 06 листопада 2018 року сплатив заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, тому державним виконавцем винесено постанову від 15 листопада 2018 року про закінчення виконавчого провадження. Таким чином, кредитний договір, укладений між сторонами, є припиненим, оскільки виконано всі умови, на яких він був укладений.
ПАТ КБ «ПриватБанк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, звернувшись до Криничанського районного суду Дніпропетровської області, який рішенням від 25 грудня 2014 року вимоги кредитора задовольнив. У подальшому кредитна заборгованість погашена позичальником повністю. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
Сплативши борг, визначений рішенням суду, позивач виконав всі зобов'язання за кредитним договором від 15 квітня 2008 року, що свідчить про припинення зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки. Проте судами цей факт залишено без належної уваги.
Кредитор має право лише на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)
у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, проте таких вимог банк не заявляв, тому висновки судів
в цій частині є безпідставними.
Доводи інших учасників справи
АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що правові підстави для визнання кредитного договору припиненим відсутні, оскільки направлення кредитором письмової вимоги про дострокове погашення кредиту та сплату інших платежів, встановлених договором, лише змінює строк виконання боржником зобов'язання, але не припиняє правовідносин сторін за договором, тобто не припиняє строк договору, який визначений сторонами до повного виконання зобов'язань.
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
16 липня 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 квітня 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк», а у подальшому - на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 23 350 дол. США зі сплатою 12,96 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту до 14 квітня 2018 року включно.
Відповідно до умов договору погашення здійснюється щомісяця, у період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісії, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, а також інших витрат згідно з умовами.
ОСОБА_1 належним чином не виконав умови кредитного договору, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року у справі № 178/1732/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 квітня 2008 року у розмірі 171 615,40 грн та судовий збір у розмірі 1 804,46 грн.
Під час розгляду справи № 178/1732/14-ц судом встановлено заборгованість позичальника перед кредитором у розмірі 171 615,40 грн станом на 28 серпня 2014 року.
Державним виконавцем Криничанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції
у Дніпропетровській області 22 травня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56447214 з виконання вказаного рішення суду, а 15 листопада 2018 року цим державним виконавцем винесено постанову про закінчення зазначеного виконавчого провадження у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої
статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненим зобов'язання на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов'язань за кредитним договором (договором іпотеки) у зв'язку з їх виконанням. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 травня
2020 року у справі № 320/4977/17 (провадження № 61-46694св18).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, з нього стягнуто заборгованість за кредитним договором у повному обсязі. Вказане рішення позичальник виконав повністю, тому кредитний договір є припиненим. Зазначав, що іпотека також є припиненою у зв'язку з припиненням основного зобов'язання.
Відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу, в судові засідання не з'явився, хоча був повідомлений про розгляд справи.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову
в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що з прийняттям
судом рішення про стягнення боргу цивільні права та обов'язки
АТ КБ «ПриватБанк» як кредитора за договором не припинились, оскільки рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Судами встановлено, що сторони уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 23 350 дол. США зі сплатою 12,96 % річних та зобов'язався погасити кредит щомісячними платежами до 14 квітня 2018 року включно.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
Як встановлено вище, позичальник не виконав належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, тому заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року у справі № 178/1732/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитну заборгованість станом на 28 серпня
2014 року у розмірі 171 615,40 грн.
Кредитор сам визначив заборгованість за кредитним договором, погодився із рішенням суду, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, та не оскаржив його в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він повністю виконав рішення суду та погасив заборгованість за кредитним договором. Вказував, що до звернення до суду з цим позовом, позичальник направив кредитору заяву, в якій просив: визнати заборгованість сплаченою у повному обсязі; припинити кредитний договір у зв'язку з його виконанням, проведеним належним чином; скасувати чинність обтяження на нерухоме майно. Зазначав, що подана до банку заява залишена без задоволення.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14 10цс18), від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року
у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену
в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням, і є датою, коли зобов'язання позичальника перед банком за кредитним договором припинилося.
Вищенаведене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі
№ 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Встановивши на підставі постанови державного виконавця
від 15 листопада 2018 року про закінчення виконавчого провадження (докази оскарження якої у матеріалах справи відсутні) обставини щодо сплати позичальником заборгованості за кредитним договором відповідно до заочного рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року у справі № 178/1732/14-ц, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи позивача щодо припинення основного та забезпечувального зобов'язань.
Враховуючи викладене, помилковими є висновки апеляційного суду про неприпинення кредитного зобов'язання внаслідок наявності у банка права на стягнення з ОСОБА_1 3 % річних та інфляційних втрат за весь час затримки виконання судового рішення, які входять до складу
основного зобов'язання та мають компенсаційний характер, оскільки
у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення заборгованості у позичальника не виникає будь-яких інших зобов'язань
за кредитним договором. При цьому кредитор має право порушувати питання про стягнення з ОСОБА_1 коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання заочного рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року у справі № 178/1732/14-ц. Однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними
у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19), від 26 лютого 2020 року у справі
№ 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19), від 15 квітня 2021 року
у справі № 570/648/19 (провадження № 61-7308св20).
Отже, посилання суду апеляційної інстанції на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносини сторін договору, оскільки у боржника наявна кредитна заборгованість
у зв'язку з тривалим невиконанням такого судового рішення - безпідставні.
Судами встановлено, що заочне рішення Криничанського районного
суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року у справі
№ 178/1732/14-ц виконано.
Доказів реалізації свого права на стягнення будь-яких інших платежів, пов'язаних із затримкою виконання судового рішення, кредитор не надав,
а суди не перевірили, чи звертався банк з такими вимогами до позичальника.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
ОСОБА_1 у позовній заяві та в апеляційній скарзі вказував, що кредитні зобов'язання були забезпечені іпотекою, предметом якої є житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позивач зазначав, що іпотека припинилася в зв'язку з припиненням основного зобов'язання, проведеного належним чином.
Апеляційний суд залишив поза увагою вище вказані доводи позивача, не дослідив наявний у матеріалах справи договір іпотеки, а також не встановив правовідносин за вказаним правочином.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Проте, питання припинення іпотеки не було предметом дослідження, зокрема суду апеляційної інстанції, як і решта похідних вимог про припинення заборони на нерухоме майно та вилучення запису з реєстру.
Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання за договором, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання.
З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.
Отже, вимоги позивача про визнання договору іпотеки припиненим, зняття заборони відчуження майна та вилучення записів з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку є взаємопов'язаними та такими, що пов'язані між собою.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 липня
2020 року у справі № 742/985/18-ц (провадження № 61-4764св19).
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд не дав належної правової оцінки доводам позивача про необхідність захисту його прав та інтересів у судовому порядку.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними
у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Таким чином, всупереч вимог процесуального закону суд апеляційної інстанції не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог про припинення основного зобов'язання та забезпечувального зобов'язання (похідного від основного договору), що має суттєве значення для правильного вирішення спору з урахуванням вищевказаних норм матеріального права.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
З огляду на викладене, апеляційний суд не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, а постанова апеляційного суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості відповідно до статті 263 ЦПК України.
Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню
з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук