01 червня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6729/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року в адміністративній справі №280/6729/20 (головуючий суддя першої інстанції Бойченко Ю.П., рішення складено 05.02.2021 року) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 24.09.2020 року звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 17.10.2019 року №41 в частині відмови їй у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу як особі, що переміщена з тимчасового окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 27.10.2019 рокупо 09.03.2020 року.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що вона є внутрішньо переміщеною особою та отримувачем адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Разом із тим, відповідно до оскаржуваного рішення відповідача, виплата їй допомоги у період з 27.10.2019 року по 09.03.2020 року не проводилась у зв'язку із наявністю у неї власного житлового приміщення. Позивач зазначає, що має у власності частину будинку у с.Дібрівка Хмільницького району Вінницької області, однак вказаний будинок знаходиться в аварійному стані та є непридатним для проживання та використання, що підтверджується відповідними актами обстеження та рішенням виконавчого комытету Жданівської сільської ради Хмільницького району.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року позовну заяву задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, оформлене протоколом від 17.10.2019 року №41, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу як особі, що переміщена з тимчасового окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 27.10.2019 року по 09.03.2020 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та прийняти постанову, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначається, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 11.09.2017 року №2304-15684 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.8).
Рішенням районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, оформленим протоколом від 17.10.2019 року №41 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні соціальних виплат відповідно до абз.2 п.6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №505 (а.с.10).
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач оскаржила його до суду.
Задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником частини житлового приміщення, непридатного для проживання, що підтверджується відповідними доказами, та, в свою чергу, зумовлює відсутність підстав для позбавлення її права на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням вимог абз. 2 п. 6 Порядку.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога) визначає Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №505 (далі по тексту- Порядок №505).
Згідно із п.2 Порядку №505 грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м.Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
За приписами п.6 Порядку №505 грошова допомога не призначається у разі, коли:
- будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м.Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану;
- будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Як вбачається із матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у виплаті щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання є відомості про те, що їй на праві власності належить частина (57/100) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
Разом із тим, актом обстеження житлового будинку гр. ОСОБА_1 , частина якого належить їй на праві власності, розташованого по АДРЕСА_1 від 29.11.2019 року, затвердженим сільським головою, зафіксовано, що вказаний житловий будинок з надвірними спорудами знаходиться в аварійному стані, є непридатним для проживання та використання (а.с.14).
Крім того, в матеріалах справи наявний акт обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири) від 30 січня 2020 року №1, відповідно до якого вищенаведений житловий будинок знаходиться в аварійному стані (а.с.15).
Також, рішенням виконавчого комітету Жданівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області від 21.02.2020 року №14 вирішено визнати непридатною для проживання частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (а.с.16).
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що акт обстеження житлового будинку складено комісією у складі секретаря сільської ради, діловода сільської ради та депутата сільської ради. Відповідно до Порядку обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання обстеження житлових будинків (приміщень) проводиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що крім вказаного акту було складено акт обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири) від 30 січня 2020 року №1, відповідно до якого вищенаведений житловий будинок знаходиться в аварійному стані (а.с.15).
До складу комісії, яка склала акт обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири) від 30 січня 2020 року №1, входив, крім інших, старший інспектор з питань цивільного захисту, якого колегія суддів вважає інженерно-технічним працівником житлово-експлуатаційної організації.
На підставі вказаного акту виконавчим комітетом Жданівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області від 21.02.2020 року №14 вирішено визнати частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , непридатною для проживання (а.с.16).
Відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів на спростування вказаних вище обставин, та в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що вказані акт комісії та рішення виконавчого комітету оскаржуються, визнані протиправними або втратили чинність.
За таких обставин, суд вважає вказані акт та рішення належними та допустимими доказами того, що належна позивачу частина житлового приміщення непридатна для проживання.
Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у заявах про призначення допомоги позивач вказала, що не має у володінні житлового приміщення/частини житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території. Інформацію про непридатність житла для проживання заявницею не вказано, письмових відомостей до заяви не надано.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що хоча позивач і не зазначила про наявність непридатного для проживання житла, проте вказане житло визнано непридатним для проживання та його наявність у позивача не може бути підставою для відмови у призначенні позивачеві щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач є власником частини житлового приміщення, непридатного для проживання, що підтверджується відповідними доказами, та, в свою чергу, зумовлює відсутність підстав для позбавлення її права на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням вимог абз.2 п.6 Порядку №505.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення від 17.10.2019 року № 41 в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної заяви.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
За приписами пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року в адміністративній справі №280/6729/20 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року в адміністративній справі №280/6729/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак