Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 травня 2021 р. Справа№200/11234/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., за участі секретаря судового засідання Супрун Г.С., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів,
27 листопада 2020 року шляхом надіслання поштою позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 43 наказу від 18 квітня 2020 року №155 про виключення ОСОБА_1 з списків особового складу військової частини;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх сплати за 241 день.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що з 31 березня 2017 року позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , яка розташована у м. Маріуполі. Наказом від 24.02.2020 № 30-РС позивач був звільнений з військової служби у запас по закінченню контракту без виключення зі списків особового складу. На пропозицію командування дати згоду на виключення зі списків особового складу частини за умов неповного фінансового забезпечення, відповів відмовою і вимагав на виключенні зі списків тільки після проведення повного розрахунку. Відповідач неодноразово змінював дату виключення позивача зі списків особового складу. 31 жовтня 2020 року позивач отримав по пошті виписку з наказу відповідача від 18.04.2020 №155 (пункт 43) про виключення зі списків особового складу військової частини з 17 квітня 2020 року. На момент видання наказу від 18.04.2020 №155 відповідач мав заборгованість по розрахункам з позивачем, що вказує на протиправність цього наказу, оскільки позивач не давав згоди на виключення зі списків особового складу військової частини. Виданням наказу від 18.04.2020 №155 відповідач порушив вимоги пункту 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Останній переказ грошей від відповідача проведений 24 листопада 2020 року, а тому відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 241 робочий день.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з наступних підстав. Відповідно до пункту 227 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту, якщо інше не передбачено законодавством. Тому було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №30-РС від 24.02.2020 про звільнення ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту). Чинність контракту закінчилася 27.02.2020. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2020 №131 старший прапорщик ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас у зв'язку із закінченням 27.02.2020 строку контракту, справи та посаду здав 03.03.2020 та з 27.02.2020 знятий з усіх видів забезпечення без виключення із списків особового складу. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №І55 від 18.04.2020 було виключено ОСОБА_1 із списків особового складу частини. Даний наказ дублює зміст попереднього наказу командира військової частини НОМЕР_1 (№131 від 25.03.2020), відмінність полягає у доданому абзаці про виключення зі списків особового складу частини з 17 квітня 2020 року. Даний абзац не зазначався у попередньому наказі командира військової частини НОМЕР_1 №131 від 25.03.2020 з вини позивача, який не подав посвідчення учасника бойових дій та очікувалося надходження бюджетних асигнувань на рахунок військової частини НОМЕР_1 з метою повного розрахунку ОСОБА_1 на момент виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 .
04 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами загального позовного провадження.
04 грудня 2020 року від Маріупольського об'єднаного міського військового комісаріату витребувані докази.
17 грудня 2020 року від відповідача витребувані докази.
21 січня 2021 року продовжений строк підготовчого провадження на тридцять днів.
23 лютого 2021 року позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пункту 43 наказу від 18 квітня 2020 року №155 про виключення зі списків особового складу військової частини залишена без розгляду.
15 квітня 2021 року постановою Першого апеляційного адміністративного суду скасована ухвала суду від 23 лютого 2021 року про залишення позову без розгляду, справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
29 квітня 2021 року закрито підготовче засідання, справа призначена до судового розгляду по суті з урахуванням остаточного визначення позовних вимог:
- визнати протиправним та скасувати пункт 43 наказу від 18 квітня 2020 року №155 про виключення ОСОБА_1 з списків особового складу військової частини;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх сплати за 241 день.
У судовому засіданні, яке відбулося 27 травня 2021 року, позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити повністю. Надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.
У судових засіданнях, які відбулися 14 травня (в режимі відеоконференції) та 21 травня 2021 року, представник відповідача Востренкова Н.Ю. позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Надала пояснення аналогічні викладеним у відзиву на адміністративний позов.
У судове засідання, призначене на 27 травня 2021 року, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.
27 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу строком на три роки (том 1, а.с. 86-89).
31 березня 2017 року наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 №85 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини (том 1, а.с. 60).
24 лютого 2020 року наказом командира 56 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №30-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, відповідно до підпункту «а» частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (том 1, а.с. 63).
05 березня 2020 року ОСОБА_1 поданий рапорт по здачу справ та посади згідно з наказом РС №30 від 24 лютого 2020 року (том 1, а.с. 215).
07 березня 2020 року наказом №113 (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року знятий з усіх видів забезпечення, без виключення зі списків особового складу частини, до проведення необхідних розрахунків (том 1, а.с. 120).
07 березня 2020 року військовою частиною НОМЕР_1 виданий припис №57, яким ОСОБА_1 запропоновано 17 березня 2020 року вибути в розпорядження Маріупольського ОМВК Донецької області для зарахування на військовий облік, строк прибуття 19 березня 2020 року (том 1, а.с. 21).
20 березня 2020 року наказом №126 (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 внесені зміни до наказу №113 (по стройовій частині) від 07 березня 2020 року, яким ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року знятий з усіх видів забезпечення, без виключення зі списків особового складу частини до проведення необхідних розрахунків (том 1, а.с. 119).
25 березня 2020 року наказом №131 (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 внесені зміни до наказу №113 (по стройовій частині) від 07 березня 2020 року, яким ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року знятий з усіх видів забезпечення, без виключення зі списків особового складу частини до проведення необхідних розрахунків (том 1, а.с. 171).
18 квітня 2020 року військовою частиною НОМЕР_1 виданий припис №87, яким ОСОБА_1 запропоновано 18 квітня 2020 року вибути в розпорядження Маріупольського ОМВК Донецької області для зарахування на військовий облік, строк прибуття 20 квітня 2020 року (том 1, а.с. 116).
18 квітня 2020 року наказом №155 (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 17 квітня 2020 року виключено зі списків особового складу частини (том 1, а.с. 117).
27 листопада 2020 року Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» видана довідка по рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , згідно якої 19 червня 2020 року на рахунок зараховані кошти в сумі 2966,39 гривень заробітна плата військова частина НОМЕР_1 , 24 листопада 2020 року на рахунок зараховані грошові кошти в сумі 1568,97 гривень заробітна плата військова частина НОМЕР_1 (том 1, а.с. 34-35).
01 лютого 2021 року військовою частиною НОМЕР_1 видана довідка №46 згідно з якою ОСОБА_1 в травні 2020 року нараховані до виплати грошові кошті в сумі 2966,39 гривень, в жовтні 2020 року нараховані до виплати грошові кошти в сумі 1568,97 гривень (том 1, а.с. 218).
01 лютого 2021 року військовою частиною НОМЕР_1 (вихідний №0989/10/49) видана довідка про виплату грошового забезпечення, згідно з якою ОСОБА_1 фактичні виплати за лютий 2020 року здійснені 19 червня 2020 року та 24 листопада 2020 року (том 1, а.с. 226-228).
25 травня 2021 року військовою частиною НОМЕР_1 (вихідний №0989/10/458) видана довідка, згідно з якою середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2 повних місяці перед зняттям з усіх видів забезпечення складає 631,74 гривень (том 2, а.с. 107).
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Україна є […] правовою державною (стаття 1 Конституції України).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XI (далі - Закон №2232-XI) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частиною другої статті 24 Закону № 2232-XI закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 2232-XI звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XI контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах у мирний час у зв'язку із закінченням строку контракту.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-XI звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
«Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України», затверджене Указом Президента України 10 грудня 2008 року №1153/2008, (далі - Положення №1153/2008) визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Пунктом 236 Положення №1153/2008 встановлено, що з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення. Форма, порядок оформлення та зберігання документа, в якому відображається зміст проведення бесіди, визначаються Міністерством оборони України.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту, якщо інше не передбачено законодавством (пункт 237 Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 […] після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. […] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З вищевикладених норм вбачається, що виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. При цьому, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця.
Судом встановлено, а також не заперечується відповідачем, що у межах спірних правовідносин позивач здав посаду (том 1, а.с. 215), але не надав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини, оскільки з ним не були проведені належні розрахунки (том 1, а.с. 228-228).
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що пункт 43 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №155 від 18 квітня 2020 року не відповідає пункту 242 Положення №1153/2008, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки станом на 17 квітня 2020 року з позивачем не було проведено всіх необхідних розрахунків.
При вирішенні питання про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх сплати за 241 день суд керувався наступним.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. […] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Суд, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, викладені в постановах по справі №825/598/17 (адміністративне провадження №К/9901/23837/18) від 31 жовтня 2019 року, справі №480/3105/19 (адміністративне провадження №К/9901/5696/20) від 30 листопада 2020 року, дійшов наступних висновків: по-перше, грошове забезпечення військовослужбовця тотожне поняттю заробітна плата, по-друге, чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всі суми грошового забезпечення, що належать військовослужбовцю.
Судом встановлено, що на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини останній не був повністю забезпечений грошовим забезпеченням (том 1, а.с. 218), середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2 повних місяці перед зняттям з усіх видів забезпечення складало 631,74 гривень (том 2, а.с. 107), остаточний розрахунок з позивачем проведений 24 листопада 2020 року (том 1, а.с. 34-35).
Згідно з частиною 4 статті 10 Закону №2011-ХІІ для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.
Таким чином, час затримки розрахунку з позивачем складає 149 днів: квітень 2020 року - 9; травень 2020 року - 18; червень 2020 року - 20; липень 2020 року - 23; серпень 2020 року - 20; вересень 2020 року - 22; жовтень 2020 року - 21; листопад 2020 року - 16.
Отже, позивач помилково вважає, що час затримки розрахунку становить 241 день.
Середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (період 18 квітня - 24 листопада 2020 року) становить 149*631,74=94129,26 гривень.
Судом враховано, що затримка (прострочення) виплати заборгованості позивачу сталася з вини відповідача, який півтора місяця не видавав наказ про виключення позивача зі списків особового складу частини, неодноразово змінював наказі по особовому складу, з остаточним наказом про виключення зі списків особового складу частини ознайомив позивача тільки 31 жовтня 2020 року, неналежно формував особову справу позивача, яка була направлена до Маріупольського об'єднаного міського військового комісаріату, що було перешкодою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Тривалість періоду затримки (прострочення) виплати заборгованості з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум була пов'язана з поведінкою відповідача, який діяв недобросовісно та використовував надані йому повноваження всупереч меті, з якою ці повноваження надані.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 26.09.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10) зазначив, що
[…] першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII) (пункт 53).
Встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд вважає, що сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідає критеріям справедливого та розумного балансу між інтересами позивача та відповідача.
Таким чином, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 94129,26 гривень.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно із частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 241-246, 249, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 43 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №155 від 18 квітня 2020 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 94129 (дев'яносто тисяч сто двадцять дев'ять) гривень 26 копійок.
Рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 27 травня 2020 року.
Повне рішення складено 04 червня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко