ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2021Справа № 910/1191/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши матеріали
за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти Івана Миколайовича
про тимчасове обмеження фізичної особи ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний девелопмент"
до ОСОБА_1
про стягнення 6496125 грн.
за участі представників:
від позивача: Клим В.І., адвокат,
від приватного виконавця: Іванюта І.М. особисто,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Земельний девелопмент" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі своїми діями в розмірі 6496125 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час перебування ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "Земельний девелопмент" останньою відчужено нерухоме майно, загальна вартість якого оцінена в 6496125 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний девелопмент" задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний девелопмент" 633750 грн. збитків, а також 9506,25 грн. витрат зі сплати судового збору.29.09.2020 на виконання вищевказаного рішення суду видано накази.
28.05.2021 через відділ діловодства та документообігу суду надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти Івана Миколайовича про тимчасове обмеження фізичної особи ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до повного виконання зобов'язань згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 № 910/1191/20 та від 10.11.2020 № 910/1145/19.
На обґрунтування даного подання приватний виконавець зазначив, що на його виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 63603090, до складу якого входять виконавчі провадження № 63594529 та № 63380801 з примусового виконання наказу № 910/1145/19 та № 910/1191/20 відповідно. Водночас, боржник судові рішення не виконує, ухиляється від виконання постанов приватного виконавця. Натомість, при встановленні ОСОБА_1 обмеження на виїзд за кордон в межах іншої справи остання рішення суду виконала, оскільки не мала змоги перетинати кордон.
Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
На виконання статті 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" від 24.03.2008 № 261/2008 стосовно врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 № 25-32/463 та № 25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Пунктом 19 ч. 3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Поряд з цим, згідно з правилами статті 337 ГПК України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи може мати місце виключно у випадку: коли ця особа є боржником; невиконання нею судового рішення, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України" передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.
Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.
Однією з підстав для відмови у задоволенні подань є відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.
Як слідує з наданих приватним виконавцем до суду документів, постановою від 21.10.2020 відкрито виконавче провадження № 63380801 з примусового виконання наказу від 29.09.2020 № 910/1191/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний девелопмент" 633750 грн. збитків, а також 9506,25 грн. витрат зі сплати судового збору. Вказаною постановою зобов'язано боржника подати протягом п'яти робочих днів декларацію про доходи та майно боржника.
Крім того, 21.10.2020 та 22.10.2020 винесено постанови про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника, про розшук майна боржника.
Надалі, постановою від 12.11.2020 виконавчі провадження № 63594529 та № 63380801 об'єднано в зведене виконавче провадження № 63603090. Докази направлення відповідних постанов містяться в матеріалах даного зведеного виконавчого провадження.
25.11.2020 приватним виконавцем здійснено виклик ОСОБА_1 для складання та підписання протоколу про адміністративне правопорушення за фактом невиконання вимог постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.11.2020 № 63594529.
У свою чергу, ОСОБА_1 направила лист, зареєстрований приватним виконавцем 15.12.2020 за № 247, в якому повідомила, що на території України встановлено карантин та боржник відноситься до групи ризику, не має власного автомобіля та не має змоги прибути до міста Києва. У той же час, під час спілкування з приватним виконавцем боржником повідомлено всю інформацію. Разом із даним листом боржником направлено податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік.
У подальшому, як слідує з матеріалів виконавчого провадження, приватним виконавцем здійснювалися дії щодо накладення арешту на банківську скриньку референт договору - НОМЕР_1 , номер скриньки - 17.
Разом із цим, за даними АТ КБ «Приватбанк» відповідна сейфова скринька не належала ОСОБА_1 , оскільки остання мала лише нотаріальну довіреність на користування цією скринькою.
Крім того, постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 12.01.2021 у справі № 760/26843/20 за наслідками розгляду протоколу про адміністративне правопорушення від 02.12.2020 за №2, складеного приватним виконавцем виконавчого органу м. Києва Іванютою І.М., щодо не виконання ОСОБА_1 вимог п. 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.11.2020 №63594529, а саме не подання декларації про доходи та майно боржника в порушення вимог п. 3 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 1 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження», закрито провадження по адміністративній справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.188-13КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
У даній постанові зазначено, що аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності суд прийшов до висновку щодо відсутності складу адміністративного правопорушення, а саме відсутності в діях ОСОБА_1 умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки згідно наданих пояснень ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомляла виконавця, що захворіла на 2019-Ncov (SARS-COV-2) у зв'язку з чим тривалий час проводила лікування, так як отримала ураження легень на 20%, що підтверджується наданими довідками, які містяться в матеріалах справи. Також, згідно наданих пояснень ОСОБА_1 11.12.2020 на адресу виконавця надіслала декларацію про доходи за 2019 рік, що також підтверджується квитанцією про надсилання рекомендованого листа з ШКІ №2102201078304, який отримано 14.12.2020. Як зазначив суд, наведене свідчить не на користь тих обставин, що викладені приватним виконавцем Іванютою І.І. у складеному ним протоколі про адміністративне правопорушення, зокрема, щодо наявності умислу у ОСОБА_1 на невиконання законних вимог приватного виконавця, адже задля того, що б ухилятися від виконання законних вимог приватного виконавця, необхідно хоча б бути обізнаним про їх існування і не мати жодних поважних причин на їх невиконання.
Суд зауважує, що юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду законом передбачено не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез'явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти).
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Крім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Натомість, звернувшись з даним поданням до суду, приватним виконавцем не доведено, що боржник ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, а також має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Поряд із цим суд наголошує, що матеріали подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не містять відомостей про наявність та номер закордонного паспорту громадянина України ОСОБА_1 на підтвердження реальної можливості виїхати за межі України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у Листі від 01.02.2013 Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України».
Більш того, щодо обмежень, накладених у зв'язку з невиплаченими боргами, ЄСПЛ у рішенні «Стецов проти України» (рішення від 11.05.2021 заява № 5170/15) підкреслив, що такі заходи можуть бути виправдані тільки в тому випадку, якщо вони мають на меті гарантувати стягнення відповідного боргу.
Однак, приватним виконавцем не доведено, що встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України рішення в справі № 910/1191/20 буде гарантувати стягнення відповідного боргу.
У зв'язку з цим суд зауважує, що саме лише посилання приватного виконавця на виконання ОСОБА_1 іншого судового рішення внаслідок встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України не є достатнім обґрунтуванням для встановлення відповідного обмеження та гарантією стягнення боргу в межах даної конкретної справи.
У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 в праві виїзду за межі України.
Керуючись ст.ст. 233, 235, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти Івана Миколайовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Дата підписання: 03.06.2021 року.
Суддя К.В. Полякова