ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.05.2021Справа № 910/442/21
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Смачне"
до1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву 2) Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" 3) Державної казначейської служби України
простягнення 86 940, 77 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Федосін А.В. - представник за довіреністю;
від відповідача-1: Михайлов В.В. - представник за довіреністю;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Смачне" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" про стягнення грошових коштів в розмірі 62 374, 99 грн та 24 565, 78 грн відповідно.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 відкрито провадження у справі № 910/442/21, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.
09.03.2021 на адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.
Крім того, 09.03.2021 до суду звернувся позивач з клопотанням про залучення Державної казначейської служби України до участі у справі, при цьому, в прохальній частині вказаного клопотання позивач не уточнює в якості кого, однак, мотивуючи клопотання, посилається на положення законодавства про співвідповідача.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 справу № 910/442/21 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, а підготовче засідання у справі призначено на 09.04.2021.
17.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, а 06.04.2021 - відзив на позовну заяву.
07 та 09 квітня 2021 до суду звернувся відповідач-2 із заявою про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.
Як вбачається з доводів позивача, кошти Державного бюджету належать на праві власності державі, а отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. У спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум до Державного бюджету, спірні суми мають стягуватися з Державного бюджету України, а у таких відносинах саме Казначейська служба України є органом, який здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин, суд вважає за необхідне залучити до участі в справі як співвідповідача - Державну казначейську службу України.
Зважаючи на наявні у матеріалах справи фактичні дані, а також з огляду на залучення до участі в справі співвідповідача, суд дійшов висновку про необхідність відкладення судового засідання з метою дотримання прав та інтересів учасників справи до 14.05.2021 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.
15.04.2021 до суду звернувся позивач із заявою про зміну позовних вимог відповідно до якої просить позовні вимоги викласти наступним чином:
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України грошові кошти в розмірі 86 940, 77 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270 , 00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн.
Крім того, 21.04.2021 позивачем надано письмову відповідь на відзив.
Відповідач-2, у свою чергу, 07 та 12 травня 2021 звернувся до суду із заявою про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.
Враховуючи те, що дії позивача зі зміни предмету позову не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача до розгляду, а спір у справі буде вирішений з урахуванням нового предмету позову.
З огляду на те, що в судовому засіданні 14.05.2021 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 28.05.2021.
17.05.2021 від Державної казначейської служби України подано відзив на позовну заяву.
Відповідач-2 звернувся до суду із письмовим клопотанням про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.
Безпосередньо в судовому засіданні 28.05.2021 представники позивача та відповідача-1 надали усні пояснення стосовно спору у справі та навели доводи на обґрунтування своїх вимог.
У судовому засіданні 28.05.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смачне" (далі - також орендар) та Регіональним відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - також орендодавець), було укладеного договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8594, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 339,00 кв.м. від загальної площі 2384,90 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 49 літера Б на 1-му та 2-му поверхах будівлі студентської їдальні, реєстровий номер майна 02070884.1 ТДФСМД121 (далі - майно), право державної власності на яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Державою в особі Міністерства освіти і науки України 28.09.2017 за номером 22648958, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13689889980000, інше речове право (право господарського відання) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Державним вищим навчальним закладом "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" 12.12.2017 за номером 23998940, що перебуває на балансі ДВНЗ "Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана" (далі також - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на "31" травня 2019 і становить за незалежною оцінкою 5 156 850, 00 грн (без ПДВ).
Майно передається в оренду з метою розміщення їдальні, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (п.1.2 договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2019 року 25 782, 09 грн.
Відповідно до пункту 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 10.1 договору передбачено, що цей договір укладено строком на 4 роки 364 дні, що діє з "26" листопада 2019 до "25" листопада 2024.
Актом приймання - передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 49, літера Б від 26.11.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8594, а саме нежитлові приміщення площею 339,00 кв.м. від загальної площі 2384,90 кв.м., що розміщені на 1-му та 2-му поверхах будівлі студентської їдальні, реєстровий номер майна 02070884.1 ТДФСМД121.
26.03.2020 позивачем на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву направлено заяву, щодо скасування орендної плати або зменшення її розміру на період карантину по договору оренди № 8594 від 26.11.2020 на підставі введених Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України на території міста Києва обмежень з метою запобігання поширенню "КОРОНОВІРУСУ COVID-19".
Листом від 10.08.2020 №30-04/6289 Регіональним відділення Фонду державного майна України по місту Києву було надано відповідь, відповідно до якої повідомлено про застосування тимчасового зниження орендної плати із зазначенням, що Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (надалі Постанова) встановлено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, орендарі державного майна звільняються в повній мірі або частково від сплати орендної плати відповідно до додатків до Постанови.
Для орендарів за переліком згідно з додатком 2 до Постанови нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати.
В зв'язку із тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" карантин встановлений з 12 березня 2020 року, орендна плата за договором від 26.11.2019 № 8594 за березень 2020 року складає 17 569,67 грн.
Орендна плата за травень 2020 року, скоригована відповідно до Постанови, складає 13 071, 83 грн та застосовується як базова для розрахунку орендної плати за договором оренди від 26.11.2019 № 8594 на період дії карантину.
Орендна плата за кожний наступній місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць згідно умов договору оренди.
Пропорції розподілу орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем визначені договором оренди від 26.11.2019 № 8594.
Як стверджує позивач, у період з 17 березня 2020 по 31 грудня 2020 в рахунок орендної плати, на користь відповідача-1 сплачено 62 374, 99 грн, а на користь відповідача-2 - 24 565, 78 грн.
Позивач також наголошує, що через запроваджені обмеження і заборони він не здійснював свою господарську діяльність, пов'язану з використанням майна переданого в оренду, а на підтвердження своїх доводів долучає копію наказу № 2 від 16.03.2020 "Про припинення діяльності" та Сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-20-1858 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Посилаючи на положення статті 1212 Цивільного кодексу України ТОВ "Смачне" вважає, що відповідачі зобов'язані повернути на його користь сплачені кошти.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з приписами ст.6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За дефініцією закріпленою статтею 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно в користування за плату на певний строк.
Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частини першої ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.
Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
З урахуванням змісту наведених норм вбачається, що в орендаря наявний обов'язок сплачувати оренду плату за весь час користування об'єктом оренди.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 цієї статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем було здійснено платежі відповідно до договору оренди за період з березня 2020 по грудень 2020 в розмірі 99 981, 74 грн.
Відповідно до підпункт 6 п. 2 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530- IX, на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) суб'єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540 до Цивільного кодексу України були внесені зміни, згідно з п. 14 якого передбачено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу".
Відповідно до пункту 14 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
Сторони не несуть відповідальності за невиконання (не належне виконання) своїх обов'язків, якщо таке невиконання (не належне виконання) відбулося внаслідок дії форс-мажорних обставин. Сторона, що опинилася під впливом форс-мажорних обставин, зобов'язана негайно повідомити іншу сторону про їх виникнення протягом трьох днів. На час дії форс-мажорних обставин виконання сторонами зобов'язань за договором здійснюється за погодженням сторін.
Стаття 263 ЦК України та стаття 219 ГК України передбачають поняття непереборної сили - надзвичайна і така, що не можна відвернути в даних умовах, подія. Такою подією може бути: стихія, дія суспільного ворога; оголошена або неоголошена війна; загроза війни; терористичний акт; блокада; революція; заколот; повстання; масові заворушення; громадська демонстрація; блискавка; пожежа; буря; повінь; землетрус; нагромадження снігу або ожеледь; вибух, тощо. Також обставини надзвичайного характеру - які сторони не можуть передбачити у своїх правовідносинах. Крім того, у судовій практиці визначається таке поняття як форс-мажор - дія стихійних сил природи, що її не можна ні передбачити, ні відвернути тощо.
У випадку настання та дії, що знаходяться поза межами волевиявлення сторін або повне невиконання своїх обов'язків за договором у випадку настання та дії, що знаходяться поза межами контролю сторін, та які сторони не могли передбачити або запобігти їх настанню. До таких обставин належать: військові дії незалежно від факту оголошення війни, повстання, стихійні лиха, інші обставини непереборної сили. Доказом настання таких обставин є належним чином оформлене підтвердження компетентного органу.
Законодавством визначено виключний перелік органів, уповноважених підтверджувати факти виникнення форс-мажорних обставин, висновок будь-якого іншого органу не є легітимним i не може бути використаний як підтвердження форс-мажорних обставин.
Згідно з пунктом 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення обставин форс-мажору віднесено до компетенції Торгово-промислової палати України.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
У наданому позивачем Сертифікаті Торгово-промислової палати № 3100-20-1858 вказано, що відповідно до:
- Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;
- Закону України від 17.03.2020 р. №530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19);
- рішення РНБО України від 13.03.2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", введеного в дію Указом Президента України від 13.03.2020 року № 87/2020;
- Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", та етапів послаблення протиепідемічних заходів";
- Постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 р. №611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину";
- протоколу засідання Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Київської міської державної адміністрації від 16.03.2020 року №10 "Про додаткові заходи запобігання поширенню нової коронавірусної інфекції (COVID-19)";
- розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 р. №324-р "Про встановлення режиму надзвичайної ситуації у м. Києві";
- розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держадміністрації) від 20.03.2020 р. №488 "Про встановлення режиму надзвичайної ситуації на території міста Києва";
- розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації регіонального рівня, яка відноситься до категорії "Медико-біологічні НС" код 20713 "Надзвичайна ситуація, пов'язана з епідемічним спалахом небезпечних інфекційних хвороб" від 23.05.2020 року №47;
- копії наказу директора ТОВ "Смачне" від 16.03.2020 № 2 "Про припинення діяльності" щодо припинення діяльності з 17.03.2020 у зв'язку з запровадженням карантину та забороною роботи закладів громадського харчування;
- копії заяви ТОВ "Смачне" від 26.03.2020 р. №б/н щодо скасування або зменшення орендної плати на період карантину у зв'язку з введеними обмеженнями,
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) настає 17.03.2020 та закінчується 22.06.2020.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий Торгово-промисловою палатою України, як на підставу звільнення від відповідальності, оскільки умовами укладеного договору оренди сторони не передбачили такої підстави для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору оренди, як форс-мажор у зв'язку із запровадженням карантину.
Крім того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він був позбавлений можливості користуватися переданим в оренду майном.
Вищевказана позиція кореспондується з висновками, що містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.08.2019 р. у справі № 914/70/18.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України ґострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", не було внесеної повної заборони на ведення господарської діяльності з надання послуг громадського харчування.
Так, п. 3 вищевказаної постанови передбачалось з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 03 квітня 2020 р. роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
У постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 р. № 215 було продовжено вищевказані обмеження до 24 квітня 2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 239.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2020 р. № 255.
У постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 04 травня 2020 р. № 343, від 14 травня 2020 р. № 377, від 20 травня 2020 р. № 392, від 17 червня 2020 р. № 500, від 22 липня 2020 р. № 641, від 26 серпня 2020 р. № 760, від 13 жовтня 2020 р. № 956, від 09 грудня 2020 р. № 1236 - було дозволено роботу суб'єктів господарювання, зокрема закладів громадського харчування ресторанів, кафе тощо з надання послуг з громадського харчування лише із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту. Отже позивач мав можливість здійснювати свою господарську діяльність із застосуванням адресної доставки замовлень.
Позивач також обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до Додатку 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" він, як орендар, який орендує приміщення (в учбових корпусах) закладів освіти і науки державної форми власності з метою розміщення зокрема кафе, кафетеріїв, їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи є звільненим від орендної плати за користування нерухомим державним майном.
Дійсно, орендарі за переліком згідно з додатками 1, 2, 3 до Постанови КМУ від 15.07.2020 № 611, від сплати орендної плати звільняють повністю, у розмірі 50% та у розмірі 25% - у залежності від мети використання державного нерухомого майна.
Як вже зазначено вище, згідно з п. 1.1. договору, предметом договору є державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 339,00 кв.м. від загальної площі 2384 кв.м., що розміщене за адресою: вул. Дегтярівська, 49, літера Б на 1-му та 2-му поверхах будівлі студентської їдальні та перебуває на балансі ДВНЗ "Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана".
Хоча дане майно і обліковується на балансі навчального закладу, однак воно не є приміщенням учбового корпусу.
Відповідно до пп. 5 п 2 наказу ректора ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана" № 682 від 20.09.2019 "Про присвоєння нумерації та підтвердження адрес будівель та споруд Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет ім Вадима Гетьмана" за адресою вул. Дегтярівська, 49 (будівля літери Б) знаходиться "Центральна їдальня", а не навчальний/учбовий корпус.
Стосовно посилань позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
-по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
-по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
-по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Позивачем же, було здійснено оплату на користь відповідачів за наявності достатньої правової підстави - чинного договору оренди від 26.11.2019 нерухомого майна, що належить до державної власності № 8594. Станом на час розгляду цієї справи немає підстав вважати, що вказаний договір є нікчемним, неукладеним чи визнаним недійсним.
Отже, до правовідносин сторін не можуть бути застосовані положення статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки позивач перераховував кошти на виконання діючого правочину та з урахуванням його істотних умов.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані відповідачами докази є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем на обґрунтування позовних вимог.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачне" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву відмовити повністю.
2. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачне" до Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" відмовити повністю.
3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачне" до Державної казначейської служби України відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2021 року.
Суддя Ю.О.Підченко