01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 363/1632/19
провадження № 22-ц/824/5948/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2 , Вишгородська районна державна адміністрація Київської області
третя особа - Відділ у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року у складі судді Чіркова Г.Є.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вишгородської районної держаної адміністрації Київської області, третя особа - Відділ у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації, -
У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію акту про право власності на земельну ділянку, розташовану у Київській області, Вишгородський район, Сувідська сільська рада, кадастровий номер 3221888000:23:020:0105, виданого на ім'я ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка знаходиться в Садівницькому товаристві «Полімер» на території Сувидівської сільської ради на підставі державного акту на право приватної власності серії ІІ-КВ №071878 від 28 квітня 1999 року.
21 травня 2018 року ДП «Центр державного земельного кадастру» на замовлення позивача виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.
24 жовтня 2018 року державним кадастровим реєстратором прийнято рішення №РВ-3201421652018 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв'язку з накладенням меж на 50,0166% з земельною ділянкою 3221888000:23:020:0030 та накладенням меж на 49, 9834% на земельну ділянку 3221888000:23:020:0105.
Звертав увагу суду на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року по справі №363/924/16-ц, яким скасовано державну реєстрацію акту про право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 з кадастровим номером 3221888000:23:020:0030.
З огляду на вказане, зазначав, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 залишається порушеним лише з боку власника іншої земельної ділянки з кадастровим номером 3221888000:23:020:0105, яким є відповідач.
На підставі викладеного, позовні вимоги просив задовольнити.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 17 лютого 2021 року позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Стверджує, що реєстрація земельної ділянки за відповідачем позбавляє позивача можливості зареєструвати свою земельну ділянку і присвоїти їй кадастровий номер. Вважає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки за відповідачем не призведе до позбавлення його права власності на таку земельну ділянку та не порушить законних прав та інтересів останнього.
Інші учасники справи не скористалися своїми процесуальними правами на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено заявлених позовних вимог.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,12 га, яка знаходиться в садівницькому товаристві «Полімер» на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, на підставі Державного акту на право приватної власності серії ІІ-КВ № 071878 від 28 квітня 1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2524.
З поземельної книги, відкритої 16 травня 2016 року, вбачається, що власником земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221888000:23:020:0105 є ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №185501607 від 21 жовтня 2019 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221888000:23:020:0105 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно не зареєстровано.
До того ж, особисто ОСОБА_2 повідомив, що не є та ніколи не був власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221888000:23:020:0105.
З метою подальшого присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, 21 травня 2018 року позивачеві Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
24 жовтня 2018 року державним кадастровим реєстратором відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області прийнято рішення №РВ-3201421652018 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру через невідповідність електронного документу установленим вимогам, а саме з наявним перетином земельної ділянки на 50,0166% із земельною ділянкою 3221888000:23:020:0030 на 49,9834% із земельною ділянкою 3221888000:23:020:0105.
Згідно листа №320/108-17 від 03 серпня 2017 року Головного Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі копія технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) суміжних землекористувачів до відділу не передавалися.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №243757, яким ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку, кадастровий номер: 3221888000:23:020:0030, площею 0,0600 га в СТ «Полімер» Сувидської сільської ради.
Скасовано держану реєстрацію державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №243757, яким ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку, кадастровий номер: 3221888000:23:020:0030, площею 0.0600 га в СТ «Полімер» Сувидської сільської ради та зобов'язано ОСОБА_4 повернути земельну ділянку кадастровий номер: 3221888000:23:020:0030 площею 0,0600 га в СТ «Полімер» Сувидської сільської ради - ОСОБА_1 .
Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що постановою Київського адміністративного суду від 17 червня 2013 року №810/1417/13-а скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №150 від 03 травня 2008 року в частині передачі безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_4 в СТ «Полімер» розміром 0,0600 га.
Згідно частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
За змістом ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як передбачено ч.ч. 1, 3, 4, 7, 9, 10 ст. 791 ЗК України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 328 ЦК встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку набувається з моменту реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 140 ЗК України право власності на земельну ділянку припиняється у разі її відчуження за рішенням власника.
Як передбачено ч. 1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом.
Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
З набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VІ «Про Державний земельний кадастр» та постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним. У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України), витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону.
Особливості проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів визначені у статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зокрема, відповідно до частини другої цієї статті Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.
При цьому вказані вимоги мають бути заявлені до осіб, на ім'я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов'язків. Однак при вирішенні спору за цим позовом такі особи не були залучені до участі у справі як відповідачі.
Відповідачем є особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і на яку внаслідок цього може бути покладено обов'язки судовим рішенням.
Однак, ОСОБА_1 визначила відповідачами у цій справі ОСОБА_2 , Вишгородську районну державну адміністрацію та Відділ у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Київській області, не зазначивши обставин порушення ОСОБА_2 та Вишгородською районною державною адміністрацією її прав та не навівши нормативного обґрунтування протиправності дій цих відповідачів, фактично оспорюючи правомірність дій Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Київській області у справі щодо відмови у вчиненні реєстраційної дії, не обґрунтувавши заявлених вимог.
Згідно з ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно частин першої - третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позивачкою не доведено в який правовий спосіб та коли саме у відповідача виникло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221888000:23:020:0105, внаслідок яких протиправних, незаконних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів порушено права позивачки, також як і не доведено, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 в останньої виникло раніше, ані ж у відповідача ОСОБА_2 , та в подальшому було ним порушено, що призвело до накладання меж земельних ділянок сторін, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимогта відсутність порушення визначеними відповідачами прав позивача.
Вказані обставини свідчать про обрання позивачем ОСОБА_1 неефективного способу захисту своїх прав.
До того ж, місцевим судом вірно зауважено, що правовстановлюючі документи та відомості про отримання відповідачем державного акту про право власності на вказану земельну ділянку у справі відсутні, а сам факт накладання земельної ділянки з кадастровим номером 3221888000:23:020:0105 на частину земельної ділянки позивача про порушення її прав відповідачами і необхідність скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку свідчити не може.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу позивача позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «01» червня 2021 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик