01 червня 2021 року
м. Київ
справа №761/1604/21
провадження № 22-ц/824/6939/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1
заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», головний державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гуріна Дарія Ігорівна
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника скаржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року у складі судді Притули Н.Г.
у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», головний державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гуріна Дарія Ігорівна про визнання незаконними дій, визнання протиправною та скасування постанови, -
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Гуріної Д.І. щодо винесення постанови від 11 грудня 2020 року у виконавчому провадженні №31544474 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 66 292,06 грн; визнати протиправною та скасувати зазначену постанову.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року у відкритті провадження відмовлено.
Не погоджуючись з указаною ухвалою, 25 березня 2021 року представник скаржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заінтересовані особи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 , висвітлені у поданій ним скарзі, підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства та у відповідності до норм КАС України.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як убачається з матеріалів справи, у січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Гуріної Д.І. щодо винесення постанови від 11 грудня 2020 року у виконавчому провадженні №31544474 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 66 292,06 грн; визнати протиправною та скасувати зазначену постанову.
Отже, скаржник не погоджується з діями державного виконавця щодо стягнення з нього, як боржника, виконавчого збору.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Статтею третьою ЦПК України, зокрема, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Згідно статті 447, частини першої статті 448 та частини першої статті 451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
Натомість, згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, у постанові від 03 жовтня 2018 у справі № 320/7888/16-ц та у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17.
З огляду на те, що ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця щодо винесення постанови від 11 грудня 2020 року у виконавчому провадженні №31544474 про стягнення з нього виконавчого збору, то спір у даному випадку підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Згідно статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції, встановивши, що заявник оскаржує дії державного виконавця щодо стягнення з нього, як боржника, виконавчого збору, а розгляд такої скарги відноситься до юрисдикції адміністративного суду, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали місцевого суду - без змін, як такої, що є законною та постановленою з дотримання норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника скаржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Повне судове рішення складено «01» червня 2021 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик