справа №756/12025/16-ц головуючий у суді І інстанції: Андрейчук Т.В.
провадження №22-ц/824/6247/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
Іменем України
01 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сліпченка О.І.,
секретар судового засідання: Спеней О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 19 січня 2011 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір, за яким ОСОБА_3 передав у власність позивача квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 сплатив за неї ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 50000,00 доларів США. Як стверджував позивач, ОСОБА_3 не виконав зобов'язання, взяті на себе за вказаним договором.
З метою домогтись повернення сплачених за договором від 19 січня 2011 року коштів, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 400000,00 грн..
У ході розгляду справи ОСОБА_3 помер, а до участі у справі в якості його правонаступника було залучено спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ..
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2014 року у справі
№ 2604/9042/12 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його позову до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 400000,00 грн.. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , покликаючись на норми ст. ст. 216, 625, 1281, 1282 ЦК України, просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 400000,00 грн., що еквівалентно 50000,00 доларів США.
З урахуванням заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 також втрати від інфляції у сумі 838000,00 грн. та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 56000,00 грн..
Рішенням Оболонського районного суду міста Києвавід 11 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вказує, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутнє посилання на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2014 року, у якому зазначено, що станом на день подачі розгляду справи ОСОБА_2 не отримала у спадщину будь-кого майна після смерті ОСОБА_3 , також відсутнє посилання і на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.01.2016 року, які містять в собі преюдиційні факти. Також зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України у матеріалах справи відсутня заява про застосування позовної давності.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі. Вказує на те, що є рішення, які набрали законної сили, між одними й тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що ОСОБА_1 не пред'являв у досудовому порядку вимог до спадкоємця ОСОБА_3 про повернення переданих за нікчемним договором від 09 січня 2011 року коштів з використанням правого механізму, передбаченого ч. 1 ст. 216 ЦК України, позов про їх стягнення пред'явлено позивачем 20 вересня 2016, хоча про відкриття спадщини він дізнався не пізніше 22 червня 2012 року, позаяк того дня у ході розгляду Дніпровським районним судом м. Києва справи № 2604/9042/2012 ним подано до суду клопотання про зупинення провадження для залучення правонаступника відповідача ОСОБА_3 , який помер. Отже, позивач пропустив строк, встановлений ч. 2 ст. 1281 ЦК України для пред'явлення вимоги до ОСОБА_2 про повернення в порядку реституції суми еквівалентної 400000,00 грн., що була отримана спадкодавцем ОСОБА_3 від ОСОБА_1 за нікчемним договором від 09 січня 2011 року. У зв'язку з цим суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять yсі права i обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України .
Відповідно до ст. 654 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору від 09 січня 2011 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Норма ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14 та Верховного Суду у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 668/7704/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 753/650/15-ц.
Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.
Натомість реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Перелік зобов'язань, які не входять до складу спадщини визначені ст. 1219 ЦК України, отже зобов'язання щодо повернення в порядку реституції коштів, отриманих за нікчемним правочином, входять до складу спадщини.
Строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення таких вимог регулюються ст. ст. 1281 та 1282 ЦК України.
Відповідно до ст. 1281 ЦК України (у редакції, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ) спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника є преклюзивними, їх сплив позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зроблено висновок, що «спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього. Кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18) зроблено висновок по застосуванню статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і зазначено, що «вказана норма не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса».
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12 червня 2012 року серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 155).
ОСОБА_2 є сестрою ОСОБА_3 , а тому вона є спадкоємцем другої черги за законом після смерті брата (т. 1, а. с. 159-160).
На випадок своєї смерті ОСОБА_3 заповіту не склав, а тому спадкування після його смерті здійснювалось за законом.
21 червня 2012 року ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , звернувшись до нотаріуса Двадцять першої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини т. 1, (а. с. 155). Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 виявлено не було (т. 1, а. с. 153-179).
Позивач надав суду договір від 19 січня 2011 року, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язався передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 взяв на себе обов'язок сплатити за її придбання ОСОБА_3 грошові кошти у сумі, еквівалентній 50000,00 доларів США (т. 1, а. с. 221).
ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору від 09 січня 2011 року. Рішенням суду від 17 січня 2012 року у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а. с. 215-219).
Після цього ОСОБА_1 , покликаючись на норми ст. ст. 1212-1215 ЦК України, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва, пред'явивши кондикційний позов до ОСОБА_3 про повернення грошових коштів 400000,00 грн., що еквівалентно 50000,00 доларів США. У ході розгляду справи відповідач ОСОБА_3 помер, а до участі у справі в якості його правонаступника було залучено спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ..Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2014 року у справі № 2604/9042/12 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його позову (т. 1, а. с. 6-8, 30).
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не пред'являв у досудовому порядку вимог до спадкоємця ОСОБА_3 про повернення переданих за нікчемним договором від 09 січня 2011 року коштів з використанням правого механізму, передбаченого ч. 1 ст. 216 ЦК України, позов про їх стягнення пред'явлено позивачем 20 вересня 2016, хоча про відкриття спадщини він дізнався не пізніше 22 червня 2012 року, позаяк того дня у ході розгляду Дніпровським районним судом м. Києва справи № 2604/9042/2012 ним подано до суду клопотання про зупинення провадження для залучення правонаступника відповідача ОСОБА_3 , який помер. Отже, позивач пропустив строк, встановлений ч. 2 ст. 1281 ЦК України для пред'явлення вимоги до ОСОБА_2 про повернення в порядку реституції суми еквівалентної 400000,00 грн., що була отримана спадкодавцем ОСОБА_3 від ОСОБА_1 за нікчемним договором від 09 січня 2011 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутнє посилання на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2014 року, у якому зазначено, що станом на день подачі розгляду справи ОСОБА_2 не отримала у спадщину будь-кого майна після смерті ОСОБА_3 , також відсутнє посилання і на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.01.2016 року, які містять в собі преюдиційні факти, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вказаними рішеннями ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову, він їх не оскаржував, а суд першої інстанції на них посилався у рішенні.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України у матеріалах справи відсутня заява про застосування позовної давності,не приймає до уваги, оскільки питання застосування строків позовної давності судом першої інстанції не обговорювалось, зазначені строки не застосовувались судом, а подача такої заяви є правом відповідача, а не обов'язком.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
Доводи, викладені у відзиві про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі, а також те, що є рішення, які набрали законної сили, між одними й тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки рішення на які посилається відповідач не є тотожними за обставинами справи та заявленими позовними вимогами.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача не було порушено відповідачем.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 1281 ЦК України.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києвавід 11 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «02» червня 2021 року.
Головуючий суддяЛ.П. Сушко
СуддіД.Р. Гаращенко О.І. Сліпченко