проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"03" червня 2021 р. Справа № 922/4197/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Пушай В.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Торгівельний будинок Аркада», м. Харків (вх. № 964 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4197/20 (суддя Суслова В.В.; повний текст рішення складено 01.03.2021)
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» (03135, м. Київ, вул. Льва Толстого, 61)
до Приватного підприємства «Торгівельний будинок Аркада» (61038, м. Харків, Шосе Салтівське, 67-А)
про стягнення 46689,13 гривень
У грудні 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Приватного підприємства «Торгівельний будинок Аркада» (відповідач) про стягнення заборгованості за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 за період з травня 2019 року по листопад 2020 року в сумі 44818,86 грн основного боргу, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання інфляційних втрат в сумі 876,66 грн за період липня 2019 року - жовтня 2020 року та 3% річних в сумі 993,61 грн за період з 10.06.2019 по 20.11.2020, а також понесених витрат зі сплати судового збору в сумі 2102,00 гривні.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4197/20 позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з Приватного підприємства «Торгівельний будинок Аркада» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованість за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 у розмірі 44818,86 грн, інфляційні втрати в сумі 876,66 грн, 3% річних в сумі 993,61 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102,00 гривень.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму боргу у розмірі 44818,86 грн; відповідач прострочив виконання зобов'язання за договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018; розрахунок нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат є арифметично та методологічно правильним і не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
22.03.2021, тобто у визначені ч. 1 ст. 256 ГПК України строки, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4197/20 скасувати, як незаконне та необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Судові витрати відповідач просить покласти на позивача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції безпідставно було встановлено факт користування відповідачем орендованим майном у спірний період. На противагу висновкам суду відповідач наголошує, що у зв'язку із припиненням дії договору оренди майна №4265-Н від 25.09.2009 він з 30.06.2018 припинив користування орендованим майном; факт користування орендованим майном після 30.06.2018 відповідач категорично заперечує; усі отримані від позивача у період з 01.07.2018 по 01.06.2019 рахунки на оплату відшкодування витрат на утримання майна були помилково оплачені відповідачем, адже після припинення договору оренди майна №4265-Н від 25.09.2009 (з 30.06.2018) відповідач орендованим майном не користувався; акти прийому-передачі виконаних робіт (послуг) за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 за період з 18.05.2018 по 28.02.2019 були підписані відповідачем також помилково; відповідач не отримував від позивача повідомлення про припинення дії договору оренди майна №4265-Н від 25.09.2009, тому обов'язок з повернення орендованого майна у відповідача був відсутній; позивач не звертався до відповідача із пропозицією укласти акт приймання-передачі майна за Договором оренди № 4265-Н від 25.09.2009; з боку позивача має місце недобросовісне виконання обов'язків по складенню акту приймання-передачі майна з оренди, а претензія № 7 від 22.05.2020 була направлена позивачем за адресою, що не відповідає місцю реєстрації відповідача; за відсутності від позивача протягом тривалого часу будь-яких листів, рахунків та іншої кореспонденції, та враховуючи, що строк дії договору оренди майна сплив 30.06.2018, відповідач вважав, що орендні правовідносини за договором оренди є припиненими і будь-які обов'язки перед позивачем з підписання акту приймання-передачі та щодо відшкодування витрат на утримання майна у відповідача відсутні; після отримання позову у цій справі відповідач одразу ініціював підписання між сторонами акту приймання-передачі майна; позивач не направляв жодних рахунків, про які йдеться мова в оскаржуваному рішенні; у позивача відсутнє право на будь-яке відшкодування за договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 за період з травня 2019 року по листопад 2020 року.
Також в підтвердження доводів, викладених в обґрунтування своєї позиції у справі, у пункті 2 прохальної частини апеляційної скарги відповідач просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи копію листа ПП «ТБ Аркада» № 5 від 19.01.2021, копію листа філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 27.01.2021 № Харківське ТУ БМЕС-11/45, копію листа ПП «ТБ Аркада» № 7 від 03.02.2021 та копію підписаного між сторонами у справі акту приймання-передавання майна від 15.01.2021 до Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 № 4265-Н. Цими листами відповідач підтверджує, що саме ним самостійно підготовлено акт повернення майна з оренди щодо частини вантажного відкритого майданчика загальною площею 605,00 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , а вказане майно 15.01.2021 повернуто позивачу за відповідним актом.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2021 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Пушай В.І.
Ухвалою суду від 05.04.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/4197/20 з розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства «Торгівельний будинок Аркада», м. Харків (вх. № 964 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2021. Позивачу надано строк до 23.04.2021 для подачі до суду відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України та докази надсилання (надання) скаржнику копії відзиву та доданих до нього документів; заяв та/або клопотань (за наявності), що пов'язані з розглядом апеляційної скарги із доказами надіслання їх копій відповідачу. Учасникам справи роз'яснено, що апеляційний розгляд справи № 922/4197/20 відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
16.04.2021 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4482), в якому Залізниця вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим, у зв'язку із чим просить залишити його без мін.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, враховуючи таке.
Як свідчать матеріали справи, 25.09.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Приватним підприємством «Торгівельний будинок Аркада» було укладено договір оренди №4265-Н, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину вантажного відкритого майданчика (Інв. № 20262) (далі - Майно), загальною площею 605,00 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі відокремленого підрозділу Основ'янського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Південної залізниці (т.1 а.с. 17-24).
За Актом приймання - передачі орендованого майна від 25.09.2009, що є Додатком № 1 Договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009, майно передано Орендарю (т.1 а.с. 25).
Пунктом 5.12. Договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009 встановлено, що орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого Майна. Протягом місяця після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого Майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна, у тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг Орендарю, з наданням Орендодавцю копії цих Договорів.
У зв'язку з утворенням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-VI, постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 №200 та керуючись статтею 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 12.02.2016 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» та Приватним підприємством «Торгівельний будинок Аркада» укладено Додатковий договір №П/БМЕС-16314/НЮ до Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 №4265-Н (т.1 а.с. 34-37).
Відповідно пункту 1 Додаткового договору №П/БМЕС-16314/НЮ від 12.02.2016 встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 25.09.2009 №4265-Н є ПАТ «Укрзалізниця».
В подальшому до Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 №4265-Н сторонами вносилися зміни шляхом укладання Додаткових угод та Додаткових договорів.
Зокрема, пунктом 2 Додаткового договору №11 від 08.05.2018 пункт 10.1 Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 №4265-Н було доповнено абзацом наступного змісту: «Цей Договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження» (т.1 а.с. 51).
Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Харківське територіальне управління» філії «Центр будівельно- монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» та Приватним підприємством «Торгівельний будинок Аркада» було укладено Договір № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання нерухомого викупленого, орендованого майна та прибудинкової території (т.1 а.с. 13-16а).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 «Про деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця», у відповідності новій редакції Статуту.
Наказом №169 від 19.07.2019 року затверджено та введено в дію Положення про виробничій структурний підрозділ «Харківське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Укрзалізниця» в новій редакції.
У назві змінено тип Товариства з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство та назву Територіального управління з виробничого підрозділу на виробничій структурний підрозділ.
Згідно умов Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 Орендар зобов'язаний брати участь у витратах Балансоутримувача, пропорційно до займаної ним площі оренди майна відкритого майданчика, загальною площею - 605,00 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.1. Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 погоджено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше 10-го числа за поточний місяць.
Пунктом 2.2. Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 встановлено, що Орендар/Співвласник вносить плату про відшкодування витрат по утриманню будинків, споруд, не житлових приміщень на рахунок Балансоутримувача згідно рахунків, Орендар/Співвласник розрахунки зобов'язаний отримувати у Балансоутримувача, щомісяця під розпис.
Вартість витрат на місяць складає - 2487,92 грн. (Додаток №1 до Договору № ХТУ-10/18- 50 від 18.05.2018).
Звертаючись до суду із позовом у даній справі позивач зазначив про те, що:
-Орендар не повернув Балансоутримувачу майно після закінчення Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 №4265-Н по акту приймання - передавання в зазначений умовами договору термін, у зв'язку з чим йому нараховувалась плата на відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання нерухомого майна та прибудинкової території по Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018;
-орендар не з'являвся до Балансоутримувача для отримання розрахунків під підпис, що передбачено пунктом 2.2. Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018, тому Орендарю направлено поштою відповідні рахунки, а саме: №874-1073 від 31.05.2019 на суму 2487,92 грн., №874-1323 від 30.06.2019 на суму 2487,92 грн., №874-1574 від 31.07.2019 на суму 2487,92 грн., №874-1962 від 31.08.2020 на суму 2487,92 грн., №874-3013 від 30.09.2019 на суму 2487,92 грн., №874-3269 від 31.10.2019 на суму 2487,9 грн., №874-3489 від 31.10.2020 на суму 36,30 грн., №874-3554 від 30.11.2020 на суму 2487,92 грн., №874-3826 від 31.12.2019 на суму 2487,92 грн., №874-53 від 31.01.2020 на суму 2487,92 грн., №874-297 від 29.02.2020 на суму 2487,92грн., №874- 543 від 31.03.2020 на суму 2487,92 грн., №874-781 від 30.04.2019 на суму 2487,92 грн., №874-1185 від 31.05.2020 на суму 2487,92 грн., №874-1456 від 30.06.2020 на суму 2487,92 грн., №874-1596 від 31.07.2020 на суму 2487,92 грн., №874-1976 від 31.08.2020 на суму 2487,92 грн., №874-2267 від 30.09.2020 на суму 2487,92 грн., №874-2340 від 31.10.2020 на суму 2487,92 грн.;
-10.07.2018 Орендарю було направлено лист № Харківське ТУБМЕС-01/17-10/510, в якому було зазначено про закінчення терміну дії договору оренди № № 4265-Н від 25.09.2209 без подальшого продовження. Одночасно з зазначеним листом було направлено акти приймання - передачі орендованого майна, які запропоновано підписати;
-станом на грудень місяць 2020 року орендоване майно згідно акту приймання-передачі орендарем Балансоутримувачу не повернуто;
-22.05.2020 на адресу відповідача була направлена Претензія №7 на суму боргу 29891,34 грн, а також Акт звірки взаємних розрахунків для підписання, проте відповідач відповіді на претензію не надав, борг не сплатив, Акт звірки не підписав.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що виходячи з обставин справи, спір між позивачем та відповідачем виник саме за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання нерухомого викупленого, орендованого майна та прибудинкової території стосовно невнесення відповідачем за період з травня 2019 року по листопад 2020 року, передбачених цим Договором платежів на утримання орендованого майна в сумі 44818,86 гривень.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 в сумі 44818,86 грн, та нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат в сумі 876,66 грн та 3% річних в сумі 993,61 гривень за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розглядаючи справу за наявними у ній матеріалами судом першої інстанції встановлено, що після закінчення Договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009 об'єкт оренди по акту приймання - передавання позивачу відповідачем не повернуто, натомість відповідач фактично продовжував користуватись нерухомим майном, тому останньому і нараховувалась плата на відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання нерухомого майна та прибудинкової території по Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018. Станом на 01.12.2020 заборгованість відповідача за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 складає 44818,86 гривень, яка останнім не спростована, тому вказана сума боргу, як і нараховані позивачем у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання інфляційні втрати в сумі 876,66 грн за період з липня 2019 року по жовтень 2020 року та 3% річних в сумі 993,61 грн за період з 10.06.2019 по 20.11.2020 підлягають стягненню на користь позивача.
Причиною незгоди відповідача із зазначеним рішенням суду першої інстанції стало те, що договір оренди майна № 4265-Н від 25.09.2009 припинено з 30.06.2018 і саме з цього часу відповідач припинив користуватися об'єктом оренди. Відповідач вважає, що після 30.06.2018 у нього відсутні будь-які обов'язки щодо відшкодування витрат на утримання орендованого майна згідно Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018. Заперечує проти наявності у нього боргу перед позивачем за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018, а нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних вважає неправомірним.
Відповідач в апеляційній скарзі також посилається і на те, що додатковим договором № 7 від 28.08.2017 сторонами було доповнено договір оренди № 4265-Н від 25.09.2009 пунктом 5.15., відповідно до якого орендар зобов'язаний повернути орендоване майно у строк 30 календарних днів після отримання від орендодавця попередження про припинення дії цього договору або дострокового його розірвання. Але повідомлення про припинення дії договору відповідач не отримував, у зв'язку із чим обов'язок з повернення орендованого майна для відповідача не настав. Скаржник запевняє суд апеляційної інстанції, що всі отримані у період з 01.07.2018 по 01.06.2019 від позивача рахунки на оплату відшкодування витрат на утримання орендованого майна були оплачені ним помилково. Також є помилковим і підписання з його боку актів прийому-передачі виконаних робіт (послуг) за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 за період з 18.05.2018 по 28.02.2019.
Однак колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, як необґрунтовані, а висновки суду першої інстанції про користування відповідачем об'єктом оренди після 30.06.2018 та наявність у відповідача боргу за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018, що виник у період з травня 2019 року по листопад 2020 року, правильними та такими, що відповідають наявним у справі документальним доказам, з огляду на таке.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач та відповідач перебували у договірних відносинах щодо оренди майна згідно Договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009, термін дії якого дійсно припинився 30.06.2018.
Додатковим договором №11 від 08.05.2018 сторони погодили зміни до пункту 10.1. Договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009, а саме узгодили доповнити пункт 10.1. Договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009 абзацом такого змісту: «цей договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження» (т. 1 а.с. 51).
Колегія суддів вважає, що оскільки сторони погодили в подальшому не продовжувати договір, тому виникла необхідність повернення майна орендарем протягом 3 робочих днів по акту приймання-передавання майна (пункт 10.9. Договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009).
Згідно пункту 10.10. Договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009 майно вважається повернутим балансоутримувачу та орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що після припинення договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009 об'єкт оренди був повернутий відповідачем позивачу за відповідним актом приймання-передачі протягом строку, визначеного цим Договором. Утім відповідачем підтверджено, що орендоване ним за Договором оренди № 4265-Н від 25.09.2009 майно, було повернуто позивачу лише 15.01.2021 за відповідним актом приймання-передавання майна.
В апеляційній скарзі відповідач стверджує про недобросовісне виконання позивачем своїх обов'язків по складенню акту приймання-передачі, що призвело до виникнення спірної ситуації, що судом першої інстанції не було враховано.
Але як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції з'ясовувались вказані обставини, як і було встановлено, що направлене рекомендованою кореспонденцією з доказом про вручення листа №Харківське ТУБМЕС-01/17-10/51С від 10.07.2018 на адресу відповідача повідомлення про закінчення терміну дії договору оренди №4265-Н від 25.09.2009 разом із трьома примірниками Акту приймання - передавання орендованого майна для підписання та повернення Балансоутримувачу, не є належним доказом у справі, оскільки у повідомлені не було зазначено які саме документи направлялись відповідачу.
Разом із цим, судом першої інстанції зазначено, що у справі відсутні докази того, що до звернення позивача із даним позовом до суду відповідач намагався самостійно повернути об'єкт оренди за Договором № 4265-Н від 25.09.2009.
Натомість саме з пояснень відповідача, які містяться у відзиві на позов та поданих ним доказів убачається, що у період з 01.07.2018 по 01.06.2019 відповідачем було отримано від позивача рахунки на оплату відшкодування витрат на утримання майна: № 2022 від 31.07.2018, № 2273 від 31.08.2018, № 2347 від 30.09.2018, № 2818 від 31.10.2018, № 874-3075 від 30.11.2018, № 874-3160 від 31.12.2018, № 874-232 від 31.01.2019, № 874-747 від 28.02.2019, № 874-542 від 31.03.2019, № 874-822 від 30.04.2019 на суму 2487,95 грн кожний, які в свою чергу були оплачені відповідачем (т. 1 а.с. 120-122, 124-125).
Також матеріалами справи підтверджується, що у період з травня 2018 року по лютий 2019 року між позивачем та відповідачем були підписані та скріплені печатками Акти прийому - передачі виконаних робіт (послуг) за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018, а саме: № 1429 від 31.05.2018, № 1754 від 30.06.2018, № 2022 від 31.07.2018, № 2273 від 31.08.2018, № 2347 від 30.09.2018, № 2818 від 31.10.2018, № 3075 від 30.11.2018, № 3160 від 31.12.2018, № 232 від 31.01.2019, № 874-474 від 28.02.2019 (т.1 а.с. 134-138), що спростовує твердження відповідача про невикористання орендованого майна після припинення договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009 та неможливість повернення у зв'язку з тим, що позивачем не складено акти прийому - передачі об'єкта оренди. Доводи відповідача про те, що вказані акти підписані ним помилково, ніяким чином не спростовує факту їх підписання, а також не встановлює обґрунтованість аргументів скаржника щодо помилковості їх підписання. Матеріали справи не містять доказів відкликання відповідачем своїх підписів на вказаних актах з належним обґрунтуванням таких дій.
Доводи скаржника про помилкову оплату рахунків на оплату відшкодування витрат на утримання майна, отриманих від позивача у період з 01.07.2018 по 01.06.2019, є безпідставними, оскільки жодних претензій або вимог повернути помилково перераховані кошти відповідач до позивача не пред'являв.
Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що після припинення дії Договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009, відповідач все ж таки продовжував користуватись орендованим майном, підписував Акти прийому - передачі виконаних робіт (послуг) за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 та оплачував рахунки на оплату відшкодування витрат на утримування майна принаймні до травня 2019 року.
Відповідно до пункту 6.1. Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 - строк дії складає до 31.12.2018, а згідно пункту 6.4. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку чинності протягом одного місяця, він вважається продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
Матеріали справи не містять доказів того, що хоча б однією із сторін протягом місяця після закінчення строку, встановленого пунктом 6.1. Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018, була направлена заява іншій стороні договору про його припинення.
Тож є вірними висновки суду першої інстанції про те, що за відсутності підписаного між сторонами акту приймання-передачі (повернення) нерухомого орендованого майна та заяви однієї із сторін про припинення дії договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018, а також підтвердженого матеріалами справи факту подальшого використання відповідачем об'єкта оренди після 30.06.2018, зазначений Договір № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 був продовжений в силу умов пункту 6.4., а договірні зобов'язання щодо відшкодування витрат на утримання майна між сторонами не припинились.
Що стосується доводів скаржника про те, що позивачем не надано доказів направлення на адресу відповідача рахунків за період з травня 2019 року по листопад 2020 року, та їх неналежне оформлення (відсутність підпису начальника Борисенко Д.В.), колегія суддів зазначає таке.
Судом першої інстанції при розгляді справи установлено, що в матеріалах справи дійсно відсутні докази направлення на адресу відповідача рахунків на оплату відшкодування витрат за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 за період з травня 2019 року по листопад 2020 року, однак пунктом 2.2. Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 сторонами було погоджено, що Орендар/Співвласник вносить плату про відшкодування витрат по утриманню будинків, споруд, не житлових приміщень на рахунок Балансоутримувача згідно рахунків, при цьому Орендар/Співвласник розрахунки зобов'язаний отримувати у Балансоутримувача, щомісяця під розпис.
За вказаних погоджених між сторонами умов, є вірними висновки суду першої інстанції, що обов'язок стосовно отримання рахунків на оплату про відшкодування витрат по утриманню майна був покладений саме на відповідача.
Крім того, частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 2.1. Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 сторонами було погоджено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, а у разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше 10-го числа за поточний місяць, а Додатком №1 до Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 визначено вартість витрат на місяць (2487,92 гривень), тому неотримання відповідачем рахунків не звільняло його від обов'язку своєчасно відшкодовувати позивачу витрати на утримання орендованого майна.
Згідно рахунків №874-1073 від 31.05.2019 на суму 2487,92 грн, №874-1323 від 30.06.2019 на суму 2487,92 грн, №874-1574 від 31.07.2019 на суму 2487,92 грн, №874-1962 від 31.08.2020 на суму 2487,92 грн, №874-3013 від 30.09.2019 на суму 2487,92 грн, №874-3269 від 31.10.2019 на суму 2487,9 грн, №874-3489 від 31.10.2020 на суму 36,30 грн, №874-3554 від 30.11.2020 на суму 2487,92 грн, №874-3826 від 31.12.2019 на суму 2487,92 грн, №874-53 від 31.01.2020 на суму 2487,92 грн, №874-297 від 29.02.2020 на суму 2487,92 грн, №874-543 від 31.03.2020 на суму 2487,92 грн, №874-781 від 30.04.2019 на суму 2487,92 грн, №874-1185 від 31.05.2020 на суму 2487,92 грн, №874-1456 від 30.06.2020 на суму 2487,92 грн, №874-1596 від 31.07.2020 на суму 2487,92 грн, №874-1976 від 31.08.2020 на суму 2487,92 грн, №874-2267 від 30.09.2020 на суму 2487,92 грн, №874-2340 від 31.10.2020 на суму 2487,92 грн, відповідач за період з травня 2019 по листопад 2020 року мав сплатити позивачу за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 витрати за утримання майна на загальну суму 44818,86 грн.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням пункту 2.1. Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 та в силу вимог частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, строк оплати за вищевказаними рахунками для відповідача є таким, що настав.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе обов'язки за Договором № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018 виконав неналежним чином, витрати на утримання орендованого майна за період користування майном з травня 2019 по листопад 2020 року позивачу не відшкодував, заборгованість не сплатив та не надав як суду першої, так і апеляційної інстанції жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу у розмірі 44818,86 гривень.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору № ХТУ-10/18-50 від 18.05.2018, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 993,61 грн за період з 10.06.2019 по 20.11.2020 та інфляційні втрати у розмірі 876,66 грн за період липень 2019 року - жовтень 2020 року.
Перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 993,61 грн та інфляційних втрат у розмірі 876,66 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновками суду про задоволення позову щодо стягнення інфляційних та 3% річних заявлених розмірах, оскільки суд першої інстанції перевірив на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів їх розмір, правильність всіх вихідних даних, арифметичну правильність проведеного розрахунку, правові підстави вимагати їх стягнення, що відповідає вимогам відносно законності та обґрунтованості судового рішення, встановленим у статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в апеляційній скарзі аргументи відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Наведене у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції у даній справі, яке ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, у суду апеляційної інстанції відсутні.
Враховуючи те, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які в даному випадку не підтверджують ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі із порушеннями, визначеними статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку частини четвертої статті 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, тому апеляційна скарга Приватного підприємства «Торгівельний будинок Аркада», м. Харків залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4197/20 - без змін.
Оскільки апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено частиною третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої даної статті.
Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Торгівельний будинок Аркада», м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4197/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4197/20 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне підприємство «Торгівельний будинок Аркада», м. Харків.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.06.2021.
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя Н.М. Пелипенко
Суддя В.І. Пушай