м. Вінниця
02 червня 2021 р. Справа № 120/2303/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій (бездіяльністю) Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області допущених при розгляду заяв ОСОБА_1 від 18.12.2020 та від 19.02.2020 з приводу виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2020 у справі №127/17085/20.
Ухвалою від 24.03.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в порядку, визначеному ст. 262 КАС України). Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає про хибність тверджень позивача щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час розгляду її заяви від 18.12.2020, адже у листі Головного управління від 26.02.2021 №04.2-15/1446 ОСОБА_1 надано вичерпну інформацію щодо стану розгляду її звернення від 18.12.2020 та повідомлено, що пакет документів щодо стягнення на її користь коштів на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2020 у справі №127/17085/20 направлено на адресу Державної казначейської служби України відповідно до вимог Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за №845.
Посилання позивача щодо надання неповної відповіді на її заяву від 19.02.2020, а саме не надання інформації в частині: "хто конкретно з посадових чи службових осіб управління винен у тому, що їй не було вчасно надано відповідь на її заяву від 18.12.2020 і чи понесла ця особа відповідальність за протиправну бездіяльність.", представник відповідача зазначив, що у листі Головного управління від 26.02.2021 №04.2-15/1446 позивачу було повідомлено, що причиною ненадання інформації щодо стану розгляду її заяви від 18.12.2020 є значна завантаженість працівників управління в кінці календарного року. Крім того, в цьому листі зазначено, що ненадання інформації було допущено внаслідок об'єктивних обставин. Законодавством України не передбачено обов'язкового притягнення до відповідальності у разі ненадання інформації на звернення громадян. Таким чином, на переконання сторони відповідача, зазначення Головним управлінням у вищевказаному листі про те, що ненадання ОСОБА_1 інформації було допущено внаслідок об'єктивних обставин, не потребувало додаткового зазначення про те, чи притягнуто до відповідальності будь-кого за її ненадання.
15.04.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив, а якому позивач вказує на хибність тверджень сторони відповідача щодо самостійного виправлення допущеної бездіяльності в частині не розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.12.2020 шляхом надання відповіді листом від 26.02.2021 №04.2-15/1446, адже така відповідь була надана на іншу заяву позивача, а саме від 19.02.2021. Також у відповіді на відзив позивач наполягала на тому, що надана у листі від 26.02.2021 за №04.2-15/1446 відповідь на її заяву від 19.02.2021 є неповною.
21.04.2021 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 24.03.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.05.2021 на електронну адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява (вх. 24902/21) позивача про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви. Так, в поданій заяві позивач просила замість помилково вказаної назви відповідача у п. 3, 4 прохальної частини позовної заяви "Державна казначейська служба України" зазначити вірну назву відповідача "Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області". Також, аналогічна за змістом заява надійшла до суду через засоби поштового зв'язку 11.05.2021 (вх. №25471).
Ухвалою від 07.05.2021 продовжено розгляд справи в письмовому провадженні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 18.12.2020 позивачем було подано до ГУ ДКСУ у Вінницькій області заяву, у якій на підставі ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 2, 6, 35, 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. 845(далі - Порядок №845), вона просила здійснити на її користь безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2020 у справі №127/17085/20, а також просила письмово повідомити у встановлений законодавством строк про результати її розгляду.
Не отримавши відповіді на заяву від 18.12.2020, позивач звернулась до ГУ ДКСУ у Вінницькій області з заявою від 19.02.2021, в якій просила відповідача надати відповідь на наступні питання:
1) Коли було зареєстровано її заяву від 18.12.2020 з відповідним виконавчим листом та результати попереднього розгляду цих документів.
2) Коли і які конкретно дії, передбачені пунктами 36, 37 Порядку 845, було відповідачем вчинено на виконання вказаного у її заяві рішення з посиланням на дати та номер справи, а якщо таких дій не вчинено чи вчинено несвоєчасно, то вказати причини бездіяльності чи несвоєчасних дій і хто конкретно із працівників управління винен у цьому та чи понесла ця особа відповідальність за протиправну бездіяльність чи дії.
3) З яких причин їй не було вчасно надано відповідь на її заяву від 18.12.2020 і хто конкретно з посадових чи службових осіб управління у цьому винен і чи понесла ця особа відповідальність за протиправну бездіяльність.
Про результати розгляду цієї її заяви позивач просила повідомити її письмово відповідно до ст.15 Закону України "Про звернення громадян".
За наслідками розгляду цієї заяви, листом Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області від 26.02.2021 за №04.2-15/1446 повідомлено позивача про те, що її заява від 18.12.2020 з пакетом документів надійшла до Головного управління 21.12.2020 та зареєстрована за номером К-11-1655. Також позивачу роз'яснено, що зважаючи, що у справі 127/17085/20 позовні вимоги про стягнення моральної шкоди пов'язані з визнанням протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 у справі №127/14443/18, дій, передбачених п.п. 36, 37 Порядку №845, Головне управління не вчиняло; відповідно до Порядку №845 пакет документів щодо стягнення на користь позивача коштів на підставі виконавчого документа був направлений на адресу Державної казначейської служби України з супровідним листом від 24.12.2020 за №04.2-17/7855.
Крім того, Головним управлінням повідомлено, що в зв'язку зі значною завантаженістю працівників Головного управління в кінці календарного року ОСОБА_1 не було надано інформації щодо стану розгляду її заяви.
Вважаючи, що позивач допустив протиправну бездіяльність в частині розгляду її заяви від 18.12.2020 та надав не повну відповідь на її заяву від 19.02.2021, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (із змінами) (далі - Порядок №845).
З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що в тих випадках, коли питання стосуються порядку виконання судового рішення, зокрема особою подається до органу Казначейської служби заява про виконання такого рішення відповідно до п. 6 Порядку № 845, то розгляд такої заяви повинен відбуватися за нормами Порядку № 845.
Згідно з п. 8 Порядку №845 органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку:
1) приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер;
2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів;
3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.
Отже, з аналізу наведених положень вбачається, що за письмовою заявою стягувача в органу Казначейства виникає обов'язок щодо повідомлення особи про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.
Як вбачається зі змісту заяви позивача від 18.12.2020, остання безпосередньо стосується порядку виконання судового рішення, а саме: рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2020 у справі №127/17085/20, а відтак її розгляд повинен відбуватися за нормами Порядку № 845.
При цьому, в поданій заяві позивач просила про результати розгляду поданої заяви повідомити її в письмово у встановлений законодавством строк, а відтак у відповідача виник обов'язок, визначений підпунктом 3 пункту 8 Порядку №845 щодо повідомлення ОСОБА_1 про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду поданих стягувачем документів.
Як самостійно вказує відповідач у листі від 26.02.2021 за №04.2-15/1446, в зв'язку зі значною завантаженістю працівників Головного управління в кінці календарного року ОСОБА_1 не було надано інформації щодо стану розгляду її заяви. Відповідні обґрунтування підстав не надання позивачу відповіді на її заяву від 18.12.2020 представником відповідача наведено й у відзиві на позовну заяву.
Таким чином, відповідач, не заперечуючи самого факту не надання відповіді на заяву позивача від 18.12.2020, лише наводить обставини, які тривали незначний проміжок часу (новорічні свята), за яких така відповідь не була надана. При цьому, такі обставини, на переконання суду, не є поважними, адже навіть після їх спливу, бездіяльність відповідача тривала доки ОСОБА_1 повторно не звернулась до в
Наведені обставини, з урахуванням відображених у відзиві на позовну заяву пояснень відповідача, дійсно вказують на наявність факту бездіяльності ГУ ДКС України у Вінницькій області при розгляді заяви ОСОБА_1 від 18.12.2020 в частині не надання відповіді на зазначену заяву. В той же час судом враховано, що інформацію, яку відповідач зобов'язаний був повідомити позивачу за результатами розгляду заяви від 18.12.2020 доведена до відома ОСОБА_2 в листом від 26.02.2021 за №04.2-15/1446, наданим у відповідь на заяву від 19.02.2021.
Таким чином, суд вважає, що хоча і має місце бездіяльність відповідача щодо належного та своєчасного надання відповіді на заяву від 18.12.2020, проте підстав зобов'язувати його повторно направляти позивачу таку відповідь наразі не має, оскільки інформація, яка мала б бути відображена у відповіді уже наявна у позивача.
За таких обставин суд доходить висновку, що захистити порушене право ОСОБА_2 на своєчасне отримання відповіді на заяву від 18.12.2020 можливо лише шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача - ГУ ДКСУ України у Вінницькій області, яким і було допущено відповідне порушення.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо надання ГУ ДКС України у Вінницькій області неповної відповіді на її заяву від 19.02.2021, а саме: не повідомлення хто конкретно з посадових чи службових осіб управління винен у ненаданні вчасно відповіді на її заяву від 18.12.2020 і чи понесла ця особа відповідальність за протиправну бездіяльність, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Статтею 20 Закону встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Отже, відповідь відповідачем надана ОСОБА_1 у межах визначеного ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» строку.
Разом з тим, позивач вважає, що відповідь відповідача наведена у листі від 26.02.2021 за №04.2-15/1446 є неповною, оскільки не містить відповіді на трете питання в частині зазначення осіб, винних в неналежному розгляді її зави від 18.12.2020 та повідомлення чи притягнуто таких осіб до відповідальності.
Так, судом встановлено, що, реалізуючі своє право на звернення, ОСОБА_1 19.02.2021 звернулася до Державної казначейської служби України з письмовим зверненням, в якому, окрім іншого, просила повідомити: "З яких причин їй не було вчасно надано відповідь на її заяву від 18.12.2020 і хто конкретно з посадових чи службових осіб управління у цьому винен і чи понесла ця особа відповідальність за протиправну бездіяльність?".
За наслідками розгляду вказаної заяви, листом ГУ ДКС України у Вінницькій області від 26.02.2021 за №04.2-15/1446 позивача, окрім іншого, повідомлено, що в зв'язку зі значною завантаженістю працівників Головного управління в кінці календарного року ОСОБА_1 не було надано інформації щодо стану розгляду її заяви.
Аналіз наведеної відповідачем у листі від 26.02.2021 за №04.2-15/1446 відповіді на звернення ОСОБА_1 свідчить про те, що остання лише містить пояснення щодо причин, які зумовили допущення посадовими особами ГУ ДКС України у Вінницькій області бездіяльності щодо не розгляду заяви позивача від 18.12.2020. При цьому, у листі не надано відповідь на питання позивача в частині зазначення посадових чи службових осіб управління, з вини яких була допущена відповідна бездіяльність та чи понесла ця особа відповідальність за протиправну бездіяльність.
З даного приводу, суд зазначає, що чинним законодавством закріплено прямий обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян надати належну обґрунтовану та повну відповідь на звернення громадян.
В даному випадку, зі змісту листа від 26.02.2021 за №04.2-15/1446 вбачається, що відповідь на частину поставлених позивачем питань взагалі не було надано. Зокрема в листі не повідомлено інформацію про виявлення або не виявлення посадових/службових осіб органу Казначейства, винних у допущенні бездіяльності під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.12.2020, а також не повідомлено про заходи, які були вчинені відповідачем відносно винних осіб (за наявності таких) з метою запобігання в подальшому допущення відповідної бездіяльності.
На переконання суду, аналіз процитованих вище положень Закону України «Про звернення громадян» вказує на те, що обов'язку надання відповіді кореспондує право громадянина одержати повну письмову відповідь за результати розгляду заяви чи скарги на всі поставлені питання. При цьому, у випадку відсутності у володінні органу державної влади запитуваної інформації, неможливість її надання з тих чи інших причин, відповідний орган повинен довести такі обставини до відома суб'єкта звернення у спосіб, визначений Законом України «Про звернення громадян».
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов до переконання, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.02.2020 в частині не надання повної відповіді на поставлені в заяві питання. Таким чином, з метою належного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ДКС України у Вінницькій області надати повну та обґрунтовану відповідь на заяву ОСОБА_1 від 19.02.2021, з урахуванням правових висновків суду, викладених в даному рішенні.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про задоволення заявлених позовних вимог. позову відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Так, 15.04.2021 позивачем до суду подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в які вона зазначає, що позовна заява та відповідь на позовну заяву були складені адвокатом Арустамян А.Е. на виконання умов договору від 14.07.2020 за №29 про надання правової допомоги. Також, зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу склав 7000 грн., з яких 4000 грн. - за складання позовної заяви, 3000 грн. - за складання відповіді на відзив.
В підтвердження отриманих послуг на понесених витрат позивачем до заяви додано квитанцію від 15.04.2021 та копію договору від 14.07.2020 за №29.
Як вбачається з поданих документів, 14.07.2020 між позивачем - ОСОБА_1 та адвокатом Арустамян А.Е. укладено Договір про надання правової допомоги № 29.
Вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором пов'язані зі складанням заяви по суті справи (позов, відзив, відповідь на відзив, тощо) складає 4000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано квитанцію від 12.04.2021 у розмірі 7000 грн. за надання правової допомоги згідно Договору від 14.07.2020 року № 29.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
У той же час, суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Однак, визначена у договорі від 14.07.2020 року № 29 вартість складання позовної та відповіді на відзив у цій справі, а саме 4000 грн., на переконання суду, є непропорційною складності справи та предмету спору. Підготовка позову та відповіді на відзив не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд враховує, що дана категорія справ відноситься до справ незначної складності та її розгляд здійснювався без виклику сторін у судове засідання в порядку визначеному ст. 263 КАС України.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до висновку про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 2000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, беручи до уваги обставини цієї справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді про розгляд її заяви від 18.12.2020 про здійснення на її користь безспірного списання коштів на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2020 у справі №127/17085/20.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області щодо надання ОСОБА_1 неповної відповіді на її заяву від 19.02.2021.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області надати обґрунтовану та повну відповідь на заяву ОСОБА_1 від 19.02.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21000, ЄДРПОУ 37979858)
Повний текст рішення суду складено 02.06.2021
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна