м. Вінниця
02 червня 2021 р. Справа № 120/2601/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:
- визнання протиправною відмову №1786-УБД від 17.11.2020 р. у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власніть земельної ділянки площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області;
- зобов'язання видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власніть земельної ділянки площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, відповідно до клопотання гр. ОСОБА_1 від 07.07.2020 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, за результатами розгляду якого відмовлено та вказано, що земельна ділянка використовується громадянами для городництва.
На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту земелеустрою для відведення земельної ділянки у власність, яких на момент надання відмови не існувало.
Ухвалою суду від 02.04.2021 р. відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у письмовому провадженні без виклику (повідомлення) сторін в порядку спрощеного позовного провадження.
27.04.2021 р. представник відповідача подав відзив на позов (вх.№28906), в якому вказав, що позивачу правомірно відмовлено в наданні дозволу, оскільки земельна ділянка передана у безперервне користування інших осіб, зокрема, для городництва.
05.05.2021 р. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували правомірність прийнятого рішення.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.
11.08.2020 р. до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло клопотання ОСОБА_1 датоване 17.07.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для одержання безоплатно у власніть земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, ддля ведення особистого селянського господарства на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання ОСОБА_1 додані графічні матеріали земельної ділянки, копії паспорту, коду та посвідчення учасника бойових дій.
За наслідком розгляду вказаного звернення, листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №1786-УБД від 17.11.2020 р відмовлено в наданні дозволу на підставі частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, у зв'язку невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та вказано, що земля яку він бажає отримати у власність розташована в масиві, який використовується громадянами для городництва. Також вказано, що на основі зазначеного, з метою запобігання конфлікту інтересів, слід надати документ, який посвідчує виникнення права користування даної ділянки (рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади) або погодити графічні матеріали у Плебанівській сільській раді.
Не погоджуючись із такою відмовою суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України. Зокрема частиною 6 цієї норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Крім того, частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду суб'єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивована відмова у його наданні.
Як встановлено судом, 11.08.2020 р. до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло клопотання позивача з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та подав відповідні документи, передбачені нормами ЗК України.
За наслідком розгляду даного звернення, листом йому відмовлено та вказано, що земля яку він бажає отримати у власність розташована в масиві, який використовується громадянами для городництва та висловлено прохання надати документ, який посвідчує виникнення права користування даної ділянки (рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади).
Оцінюючи дані доводи сторони відповідача, суд вказує, що підстави для відмови у наданні дозволів є вичерпними, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідачем не зазначено, яким саме вимогам законів, нормативно-правовим актам невідповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач у власність.
Окремо суд вказує, що графічні матеріали надані позивачем чітко вказують місце розтащування та розмір бажаної земельної ділянки.
Разом з тим, суд звертає увагу на наступне:
Відповідно до статті 7 ЗК України № 561-XII (в редакції чинній у 2001 р.) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.
Згідно статті 22 ЗК України № 561-XII (в редакції чинній у 2001 р.) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
При цьому, право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 24 ЗК України № 561-XII (в редакції чинній у 2001 р.).
Отже, як видно право тимчасового користування земельною ділянкою виникає після одержання документа, що його посвідчує .
Разом з тим, жодних доказів, зокрема договорів, які засвідчують користування/факт передачі у користування громадянами, земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач, суду не надано.
Відтак, на думку суду, факт перебування землі, яку хоче отримати у власність позивач у користуванні інших осіб не знайшов свого підтвердження. Відтак, твердження відповідача щодо перебування спірної землі у користуванні інших осіб за відсутності доказів такого (перебування у користуванні), є необґрунтованим та не береться судом до уваги.
Більш того суд вказує, що перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом забороняється. Відтак, управління безпідставно вказує на необхідність надання документу, який посвідчує виникнення права користування даної ділянки (рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади).
А отже, із урахуванням вищевикладеного, відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу з підстав зазначених в листі.
Разом з тим, оцінюючи вимоги про визнання протиправними відмови від 17.11.20202 р., слід вказати, що така викладена у наказі , відтак суд керуючись пунктом 10 ч. 2 статті 245 КАС України, вважає за необхідне застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, визнавши протиправним та скасувавши наказ №1786-УБД від 17.11.2020 р.
Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання надати дозвіл, суд виходить з наступного.
Абзацом 1 частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, у постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст. 122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
На думку суду, в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з'ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у оскаржуваному наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області .
Згідно з приписами частини сьомої статті 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.
При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об'єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює неможливість з'ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачеві для зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення.
За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.
Відтак, позовна вимога щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту із землеустрою, не підлягає задоволенню.
Разом з тим, згідно з абзацом другим з частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання в частині , що стосується ОСОБА_1 і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано рішення відповідача протиправним.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №1786-УБД від 17.11.2020 р. про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власніть земельної ділянки площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 , яке надійшло 11.08.2020 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власніть земельної ділянки площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області .
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код 39767547).
Повний текст рішення виготовлено: 02.06.2021 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна