ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 травня 2021 року м. Київ № 640/2305/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі-відповідач/ГУ ДПС у м. Києві), в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 14 травня 2019 року №Ф-8899-17-у.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що їй від органів виконавчої служби стало відомо про існування вимоги від 14.05.2019 року №Ф-8899-17-у. За змістом цієї вимоги про сплату боргу (недоїмки) за позивачем обліковується борг по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Позивач вважає вказану вимогу безпідставною з огляду на те, що вона безпосередньо підприємницьку діяльність не здійснювала та доходи від провадження підприємницької діяльності не отримувала. Натомість ОСОБА_1 отримувала дохід виключно у вигляді заробітної плати від роботодавця, який у свою чергу здійснював всі передбачені чинним законодавством відрахування, в т.ч. єдиного соціального внеску в розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. За наведених обставин обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок самостійно в розумінні норм Закону №2464-VI у позивача був відсутній. Додатково позивач зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань право на підприємницьку діяльність припинено з 30.10.2020 року.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про правомірність оскаржуваної вимоги, сформованої з огляду на те, що за даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 з 03.11.2008 по 30.10.2020 перебувала на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві (Голосіївський район м. Києва) як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, у зв'язку з чим в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за (січень-грудень) 2017 рік по ІІ квартал (червень) 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску, згідно з обраною системою оподаткування, а саме: - січень-грудень 2017 року в сумі 8448,00 грн.; по термінам сплати: 19.04.2018 (2457,18 гри), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 гри), 21.01.2019 (2457,18 гри); - І - IV квартали 2019 року, по термінам сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн); - І квартал (січень - лютий) - II квартал (червень) 2020 року по термінам сплати:21.04.2020 (2078,12 грн), 21.04.2020 (1039,06 грн); - платником було подано Звіт від 24.02.2021 за 2012 рік в сумі 4278,12 гривень. Враховуючи зазначене, загальна сума нарахування в картці платника склала 36688,74 гривень. Протягом вказаного періоду в картці обліковується сплата єдиного внеску в сумі 3233,37 гривень, у зв'язку з чим на момент надання відповіді в ІКП, обліковується недоїмка в сумі 33455,37 гривень. За вказаний період позивачем сплачено єдиний внесок у сумі 0,00 грн., у зв'язку з чим недоїмка є правомірною.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець у період з 03.11.2008 по 30.10.2020 (тобто, по дату державної реєстрації припинення позивачем підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця).
14.05.2019 Головне управління ДФС у м. Києві сформувало та виставило на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-8899-17-у, відповідно до якої станом на 30.04.2019 за позивачем обліковувалася недоїмка по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030,90 грн.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-8899-17-у протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464),
За змістом п. 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п. 1 і 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску, зокрема, є:
- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
При цьому, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно ч. 3 6 цієї статті Закону №2464-VI нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
У положень ч. 4 ст. 4 Закону №2464 у редакції Закону №1774-VII з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку та фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Аналізуючи зміст наведених вище норм Закону Верховний Суд під час перегляду в порядку касаційного провадження схожої судової справи (постанова від 04.12.2019 у справі №440/2149/19) дійшов висновків про наступне: необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.".
Одночасно Касаційний суд визнав таким, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем).
В тексті своєї іншої постанови від 10.06.2020 у справі №120/1918/19-а Верховний Суд зробив висновок про те, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.04.2020 (справа № 620/2449/19), від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 04.03.2021 у справі №260/739/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд на підставі актуальних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановив, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець упродовж періоду з 2017 року по 30.10.2020 року.
Як стверджує позивач та не довів суду протилежного відповідач, у вказаний період ОСОБА_1 фактично підприємницьку діяльність не здійснювала, сум доходів від підприємницької діяльності не отримувала та звіти щодо сплати єдиного соціального внеску (в т.ч. у межах розміру мінімального страхового внеску на місяць) до органу ДФС не подавала.
Зі змісту поданих позивачем до суду копій довідки з Реєстру застрахованих осіб (індивідуальні відомості про застраховану особу) форми ОК-5 та довідок про доходи виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "АШАН Україна", суд встановив, що ОСОБА_1 у періоди з січня 2017 по жовтень 2020 року отримувала від юридичної особи-роботодавця ТОВ «Ашан Україна» суми доходів у вигляді заробітної плати як найманий працівник.
Поряд з цим, доказів того, що за періоди з січня 2017 року по жовтень 2020 року позивач як фізична особа-підприємець самостійно сплачував за себе єдиний внесок у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок сторони до суду не подали, а з наявних матеріалів справи такі обставини не вбачається за можливе встановити.
Таким чином, виходячи з обсягу встановлених у справі обставин та беручи до уваги наведені вище правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність у контролюючого органу правових підстав для нарахування позивачу в автоматичному режимі єдиного внеску за такі періоди: з січня по жовтень 2020 року (тобто, за періоди, коли позивач отримував заробіток як найманий працівник, та з сум якого роботодавцями здійснено відрахування на оплату єдиного внеску у розмірі не менше за мінімальний страховий внесок). У зв'язку з цим суд вважає оспорювану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-8899-17-у протиправною.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною у матеріалах справи квитанцією від 30.01.2021 року №93296 підтверджено, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у межах вказаної суми.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 12, 72 - 77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 14 травня 2019 року №Ф-8899-17-у.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П. Васильченко