ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 травня 2021 року м. Київ № 640/3271/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі-відповідач/ГУ ДПС у м. Києві), в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 11 травня 2019 року №Ф-22010-17.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 березня 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач підприємницьку діяльність не здійснює, жодної податкової звітності до контролюючого органу не подавав, доходу від такої діяльності не отримував, а станом на прийняття спірної вимоги інформація щодо позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була відсутня.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-22010-17, згідно якої за ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн.
Вважаючи таку вимогу про сплату боргу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок/ЄВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Права та обов'язки платника єдиного внеску визначені ст. 6 Закону № 2464, у п. 1, п. 2, п. 4, п. 11 та п. 12 ч. 2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема (але не виключно):
- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;
- у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в податковому органі як платник єдиного внеску;
- виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Обов'язки, передбачені ч. 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у п.п. 1, 4, 5, 51 та 16 ч.1 ст. 4 цього Закону (ч. 3 ст. 6 Закону № 2464).
При цьому за вимогами ч. 1 ст. 5 Закону № 2464 облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у п.п. 4, 5, 51, 15 та 16 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. Платникам єдиного внеску, зазначеним у п.п. 1, 4, 5, 51 та 15 ч. 1 ст. 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Поряд із цим п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 передбачається, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону № 2464).
Тобто, починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу/прибутку, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із цим ст. 7 Закону №2464 покладає обов'язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
В зазначеній справі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Водночас, згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 4 ст. 9 Закону № 2464).
За вимогами ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст. 9 Закону № 2464).
Крім того, відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).
Також, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449).
Розділом VI Інструкції № 449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
За вимогами п. 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Таким чином, аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які відповідно до Закону № 2464 є платниками єдиного внеску, зобов'язані самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов'язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску контролюючим органом до таких платників застосовуються заходи впливу та стягнення. Зокрема, орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов'язковою до виконання. При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Однак, першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску та щодо правомірності стягнення, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків, має визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця.
Так, Господарський кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ГК України) встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 ГК України).
За вимогами ч.1 та п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Крім того, відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.
При цьому у ч. 1 ст. 58 та ст. 59 ГК України викладено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом, а також відповідно до закону здійснюється припинення суб'єкта господарювання.
Водночас, з метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб суд враховує вимоги Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 755 Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 13 Закону № 755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення є підставою для взяття їх на облік в органах державної статистики, державної фіскальної служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
У п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 755 також зазначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (надалі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.п.1, 2, 7-9 ч. 1 ст. 4 Закону № 755 державна реєстрація базується на таких основних принципах:
- обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі;
- публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення;
- об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі;
- внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;
- відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.
Частиною 8 ст. 4 Закону № 755 встановлено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Таким чином, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідних записів, внесених до Єдиного державного реєстру, відомості з якого, у свою чергу, є підставою для взяття їх на облік/зняття з обліку в органах
При цьому, слід вказати, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 755).
У свою чергу, при перевірці наявності в Єдиному державному реєстрі записів про ФОП ОСОБА_1 через веб-сайт Міністерства юстиції України, що знаходиться за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch, за критеріями пошуку " ОСОБА_1 " та "ІПН НОМЕР_1 " у Єдиному державному реєстрі також нічого не знайдено, що вказує на безумовну відсутність такого суб'єкта господарювання.
За таких обставин, оскільки у Єдиному державному реєстрі відсутні записи про державну реєстрацію підприємницької діяльності позивача, то факту набуття позивачем статусу фізичної особи-підприємця не підтверджено.
Крім того, позивачем до матеріалів справи надано копію рішення Господарського суду м. Києва від 15.10.2002 року у справі №10/428, відповідно до якого скасовано державну реєстрацію Приватного підприємця ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві, адреса: АДРЕСА_1 , розрахунковий рахунок в установі банку не відкривався, код НОМЕР_1 ).
Відтак, позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, вимога про сплату боргу від 11.05.209 №Ф-22010-17 прийнята необґрунтовано та безпідставно.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Щодо вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в м. Києві витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 03 листопада 2020 року між позивачем та адвокатом Горбовим В.А. (далі по тексту - виконавець) укладено договір про надання адвокатських послуг (правової, юридичної, правничої допомоги).
Відповідно до умов договору замовник доручає та оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати Замовнику правову допомогу (юридичні, адвокатські, правничі послуги) на умовах, передбачених цим договором, а саме: захищати, представляти права, свободи та інтереси Замовника у правоохоронних (прокуратура, поліція, суд, органи нотаріату, органи юстиції, ГПУ, САП, НАБУ, ДБР, податкові органи, інші), державних, або будь-якої іншої форми власності (приватна, колективна, інше) органах, установах, організаціях, підприємствах, органах місцевого самоврядування, Святошинській районній в м. Києві державній адміністрації, органах Державної Податкової служби України, Головному управлінні Державної податкової служби у м. Києві, в тому числі в Окружному адміністративному суді м. Києва під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Головно управління Державної фіскальної служби міста Києва про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-22010- 17 від 11.05.2019 року, а саме: ознайомлення з матеріалами, документами, їх копіювання та аналіз у відповідності з діючим законодавством України; консультації з питань захисту законних інтересів Замовника під час розгляду його заяв, скарг, клопотань; оформлення заяв, скарг, клопотань, позовних заяв, пояснень, повідомлень, відзивів, заперечень, інше; оформлення та подання на розгляд представникам органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних, судових органів, органів державної виконавчої служби, слідчого, прокурора, слідчого судді, суду заяв, скарг, клопотань, позовних заяв; представляти та захищати інтереси Замовника в органах державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних та судових органах, органах державної виконавчої, податкової, реєстраційної служби.
Пунктом 3 договору передбачено, що замовник зобов'язується за виконанні роботи виплатити Виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі, який обумовлюється додатковою угодою до даного договору. Оплата винагороди (гонорару) здійснюється одноразово до, або в момент виконання Замовником обумовленої роботи та/або підписання сторонами акта виконаних робіт. Підставою для виплати винагороди (гонорару) являється факт підписання та/або виконання умов цього договору сторонами та/або належним чином підписаний сторонами Акт виконаних робіт.
Відповідно до додаткової угоди №1 20.04.2021 року до договору про надання адвокатських послуг сторони домовилися доповнити розділ 3 «Оплата доручення та порядок розрахунків» Договору про надання адвокатських послуг (правової, юридичної, правничої допомоги) від 03.11.2020 р. наступним пунктом: «п.3.4. Замовник зобов'язується виплатити Виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі 8408,00 грн. під час оформлення та підписання Додаткової угоди №1 від 20.04.2021 року до Договору про надання адвокатських послуг (правової, юридичної, правничої допомоги) від 03.11.2020 р. за надану правову допомогу в Окружному адміністративному суді м. Києва під час розгляд справи №640/3271/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22010-17 від 11.05.2019 року.
Згідно з наявною в матеріалах справи копією акта від 20.04.2021 р. виконаних робіт до договору про надання адвокатських послуг (правової, юридичної, правничої допомоги) від 03.11.2020 р. визначено, що адвокат Горбовий В.А. надав позивачу такі послуги:
- зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції, оформлення та підписання договору з адвокатом 1 година - 1051,00 грн.;
- підготовка, оформлення, друк та подання до суду позовної заяви 1 година - 1051,00 грн.;
- оформлення, подання адвокатських запитів, скарг, збір, підготовка, отримання, копіювання та подання до суду доказів (додатків) до позову 3 години - 3153 грн.;
- оформлення клопотання про приєднання доказів, направлення примірника клопотання сторонам по справі 1 година - 1051,00 грн.;
- оформлення заяв, звернень, клопотань, ознайомлення та фотокопіювання 2 години - 2102,00 грн.
Згідно наданої суду копії квитанції касового ордеру №б/н від 20 квітня 2021 року від позивача виконавцем за договором прийнято 8408,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів, які б дозволяли встановити дійсну співмірність загальної вартості правової допомоги, оскільки матеріалами справи підтверджується лише надання правової допомоги щодо підготовки та подання до суду позовної заяви, інші правові послуги, які були надані позивачу, на переконання суду, є зобов'язаннями за договором, а тому не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про недоведеність співмірності сплачених послуг витраченому часу та обсягу наданих послуг, а тому, на переконання суду, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід віднести суму витрат у розмірі 3000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною у матеріалах справи квитанцією від 23.02.2021 року підтверджено, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у межах вказаної суми.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 12, 72 - 77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 11 травня 2019 року №Ф-22010-17.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П. Васильченко