Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1181/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Кисіль Володимира Петровича
до Фізичної особи-підприємця Ляхової Лідії Миколаївни
про стягнення 84683,72 грн.
без виклику учасників справи
Фізична особа-підприємець Кисіль Володимир Петрович звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ляхової Лідії Миколаївни про повернення попередньої оплати, у зв'язку з не поставкою відповідачем товару у розмірі 82142,50 грн., а також 3% річних у сумі 641,26 грн. та 1899,96 грн. інфляційних втрат. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача у розмірі 2270,00 грн. судового збору та 14755,00 грн. витрат на правову допомогу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.
Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.
Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Представником позивача ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 13.04.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 23.12.2020 року Фізичною особою-підприємцем Кисіль Володимиром Петровичем (позивач) було здійснено замовлення товару через контактні номери телефонів, які розміщені на веб-порталі https/globalpolymer.com.ua/ua.
Також позивач вказує на те, що постачальником товару є ФОП Ляхова Лідія Миколаївна (відповідач), з яким через додаток Viber, сторони погодили кількість, ціну та умови поставки товару.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2020 року відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату на суму 82142,50 грн.
24.12.2020 року на підставі вищезазначеного рахунку, позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 82142,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11 від 24.12.2020 року (а.с. 33).
В той час, як зазначає позивач, відповідачем не було поставлено товар після здійсненої позивачем оплати.
Також позивачем було надано роздруківку з додатку Viber щодо листування між сторонами відносно поставки відповідачем того, з якого вбачається, що відповідач посилався на карантин, встановлений на території України та на те, що підприємство відповідача призупинило роботу.
09.03.2021 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 055, в якій вимагало повернення коштів, сплачених в якості попередньої оплати за поставку відповідачем товару.
На підтвердження направлення вищезазначеної претензії, позивачем було надано опис вкладення у цінний лист (а.с. 36).
Як вбачається із роздруківки з офіційного сайту "Укрпошта", відповідачем не було отримано вищезазначену претензію, та остання повернулась на адресу позивача.
Отже, як зазначає позивач, відповідач не виконав зобов'язань щодо поставки позивачу товару та не повернув, сплачені останнім кошти у розмірі 82142,50 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Як свідчать матеріали справи між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, шляхом виставлення рахунку на оплату, відповідно до якого Фізична особа підприємець Ляхова Лідія Миколаївна, як постачальник повинен був поставити Фізичній особі-підприємцю Кисіль Володимиру Петровичу, як покупцю товару у сумі 82142,50 грн.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Як зазначив Верховний Суд України у своїх висновках, викладених в п. 7.12-7.13 постанови від 08.02.2019 по справі № 909/524/18: "Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням".
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не виконано зобов'язання щодо поставки товару позивачу, у зв'язку з чим позивач 09.03.2021 року надіслав відповідачу письмову вимогу про повернення передоплати. Тому у відповідача виник обов'язок повернути суму попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.
Станом на час розгляду справи доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 82142,50 грн. відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідно до умов ч. 2 ст. 693 ЦК України позивач правомірно вимагає повернення суми попередньої оплати, незалежно від здійснення ним сплати решти вартості товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги те, що факт перерахування коштів позивачем підтверджується належними доказами, враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки товару в повному обсязі та не повернув сплачені позивачем кошти, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача передплати в сумі 82142,50 грн., які було перераховано відповідачу в якості авансу правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 1899,96 грн. інфляційних втрат та 641,26 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річнихвід несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжним дорученням про перерахування позивачем коштів.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №918/631/19 від 22.09.2020 року.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім нараховано 3% річних за період з 25.12.2020 року по 29.03.2021 року у розмірі 641,26 грн. та інфляційні втрати за період з січня 2021 року по лютий 2021 року у розмірі 1899,96 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, судом встановлено, що період нарахування здійснений позивачем невірно, з огляду на наступне.
В даному випадку сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату та здійснення позивачем оплати на його виконання.
Тобто в даному випадку, між сторонами відсутній письмовий договір із зазначенням строку поставки товару відповідачем.
Враховуючи те, що позивачем було здійснено оплату за товар 24.12.2020 року, останнім нараховуються 3% річних з наступного дня 25.12.2020 року.
Проте зазначений термін на поставку товару не визначений жодним письмовим документом.
В свою чергу, 09.03.2021 року позивачем було направлено відповідачу претензію, яка не була отримана останнім та 31.03.2021 року претензію було направлено на адресу відправника.
Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Отже в даному випадку, днем пред'явлення претензії відповідачу вважається 31.03.2021 року, тобто дата повернення претензії відправнику.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ГПК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи вищенаведене та те, що між сторонами не було укладено письмового договору із зазначенням дати поставки товару, а також приймаючи до уваги те, що претензію про повернення коштів, позивачем було направлено 09.03.2021 року та повернуто за зворотною адресою 31.03.2021 року, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ГПК України, прострочення грошового зобов'язання у боржника починається з 08.04.2021 року (семиденний строку на виконання обов'язку з повернення коштів з дня пред'явлення вимоги).
Приймаючи до уваги те, що позивачем було нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за період, який передує періоду прострочення, тобто до 08.04.2021 року, в той час, як суд не вправі виходити за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні стягнення з відповідача 1899,96 грн. інфляційних втрат та 641,26 грн. 3% річних.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 14755,00 грн., суд зазначає наступне.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; сСтаттею 123 Господарського процесуального кодексу визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
В даному випадку на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката, позивачем було надано наступні документи:
- договір про надання правової допомоги № 09/03 від 09.03.2021 року, укладений між Адвокатським об'єднанням "Форум Лекс" та ФОП Кисіль В.П.;
- проміжний звіт про правову допомогу на суму 14755,00 грн.;
- акт виконаних робіт від 31.03.2021 року;
- квитанцію до прибуткового касового ордеру № 31/03/21-1 на суму 14755,00 грн.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги."
Як вбачається із наданого позивачем акту виконаних робіт від 31.03.2021 року, адвокатом було надано наступні послуги:
- правова консультація клієнта - 1094,50 грн. (1 година);
- вивчення документів, пов'язаних зі справою - 1135,00 грн. (1 година);
- складання та направлення претензії № 055 від 09.03.2021 року - 1135,00 грн. (1 година);
- усна консультація з приводу формування правової позиції та узгодження лінії захисту прав та інтересів клієнта - 2270,00 грн. (2 години);
- складання та направлення позовної заяви відповідачу та до господарського суду Харківської області - 9080,00 грн. (8 годин).
Також позивачем було надано квитанцію до прибуткового ордеру про оплату позивачем на користь Адвокатського об'єднання 14755,00 грн.
Водночас суд враховує правову позицію, висловлену Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно якої у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідачем в свою чергу не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на послуги адвоката.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог до стягнення з відповідача підлягає 14312,23 грн. витрат на послуги адвоката.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 2201,89 грн. судового збору.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ляхової Лідії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кисіль Володимира Петровича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 82142,50 грн. попередньої оплати, 2201,89 грн. судового збору, 14312,23 грн. витрат на послуги адвоката.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Фізична особа-підприємець Кисіль Володимир Петрович ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );
Відповідач - Фізична особа-підприємець Ляхова Лідія Миколаївна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "31" травня 2021 р.
Суддя Н.С. Добреля
922/1181/21