Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/829/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Сінтез", м.Вишневе Київської обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландау", м.Харків
про стягнення 210700,18 грн.
за участю представників:
позивача - Кізілов О.В. (адвокат, ордер АН №1029948 від 20.01.2021 року);
відповідача - Мельничук О.С. (керівник, паспорт НОМЕР_1 виданий Фрунзенським РВ у м.Харкові).
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Сінтез" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландау" про стягнення 240700,18 грн. за договором поставки №14082020 від 14.08.2020 року.
Ухвалою суду від 19.03.2021 року відкрито провадження у справі №922/829/21 за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання на 13.04.2021 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 13.05.2021 року.
13.04.2021 року позивач надав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№8301, а.с.32-34), в якій просить суд стягнути з відповідача 210700,18 грн., у зв'язку з оплатою даної суми відповідачем.
12.05.2021 року позивач надав до суду письмові пояснення (вх.№10789), які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 13.04.2021 року прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх.№8301 від 13.04.21).
Ухвалою суду від 13.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18.05.2021 року.
В судовому засіданні 18.05.2021 року представник позивача позов підтримував повністю, а відповідач проти позову заперечував частково.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
14.08.2020 року між ТОВ «МЕТАЛ СІНТЕЗ» (покупець, позивач) та ТОВ «ЛАНДАУ» (постачальник, відповідач) укладено договір поставки №14082020, згідно з яким Постачальник зобов'язаний поставити на адресу Покупця Обладнання (асортимент, кількість, ціна, код УКТЗЕД, умови, строки постачання і оплата якого погоджено сторонами у Специфікації до договору), а «Постачальник» зобов'язаний прийняти Обладнання та його оплатити.
Згідно п.п.3.1, 4.1 договору від 14.08.2020 року №14082020 сторони погодили, що умови постачання Обладнання та здійснення розрахунків вказуються в Специфікаціях до Договору.
У відповідності до Специфікації від 14.08.2020 року №1 (а.с.15) до вищезазначеного договору Покупець при придбанні Обладнання повинен зробити Постачальнику передплату у розмірі 70% від вартості такого Обладнання, а Постачальник повинен поставити таке Обладнання протягом 22 робочих днів з моменту отримання вищезазначеної передплати.
Зокрема згідно з п.3.1 вищезазначеного Договору Сторонами погоджено, що право власності на Обладнання переходить до Покупця з моменту підписання Покупцем видаткової накладної.
При цьому п.3.2 Договору встановлено, що Постачальник зобов'язаний передати Покупцеві до початку приймання Обладнання оригінали наступних документів: видаткову накладну, рахунок фактуру, товарно-транспортну накладну та документи щодо підтвердження якості Обладнання. В свою чергу зобов'язання Постачальника по поставці Обладнання не рахуються виконаними до надання документів, зазначених в п.3.2 вказаного Договору (вимоги п.3.3. договору від 14.08.2020 року №14082020).
Таким чином, ТОВ «ЛАНДАУ» протягом 22 робочих днів з моменту здійснення ТОВ «МЕТАЛ СІНТЕЗ» авансового платежу повинен був поставити Обладнання Покупцю та передати останньому первинні бухгалтерські документи згідно з п.3.2. Договору. Вказане зокрема знаходить своє підтвердження згідно з положеннями ст.693 Цивільного кодексу України, а саме Постачальник зобов'язаний передати Покупцеві Обладнання, визначене Договором поставки та документи, що стосуються Обладнання та підлягають переданню разом із ним.
На виконання умов договору від 14.08.2020 року №14082020 ТОВ «МЕТАЛ СІНТЕЗ» 17.08.2020 року перераховано на адресу ТОВ «ЛАНДАУ» авансову передплату у розмірі 161910,00 грн., однак станом на даний час Постачальником не поставлено (не передано) Покупцю Обладнання, а також не передано жодних бухгалтерських документів. Тобто ТОВ «ЛАНДАУ» фактично не виконано свої господарські зобов'язання за вищезазначеним договором.
На виконання вимог п.10.1 договору від 14.08.2020 року №14082020 та з метою врегулювання спору в досудовому порядку ТОВ «МЕТАЛ СІНТЕЗ» направило до ТОВ «ЛАНДАУ» листи від 29.01.2021 року №1 та від 04.02.2021 року №2, а також направлено лист від 04.02.2021 року №3 безпосередньо на адресу директора ТОВ «Ландау» гр. ОСОБА_1 , згідно з якими Покупець вимагав повернення суми авансового платежу, а також сплати суму штрафних санкцій.
В свою чергу відповіді на направлені листи ТОВ «МЕТАЛ СІНТЕЗ» не отримано.
Під час розгляду справи відповідачем повернуто позивачу 30000,00 грн. передплати, що підтверджується платіжним дорученням №40 від 25.03.2021 року (а.с.35).
Отже, ТОВ «ЛАНДАУ» на даний час не повернуто авансову передплату у розмірі 131910,00 грн.
Таким чином ТОВ «ЛАНДАУ» фактично не виконано своїх господарських зобов'язань як в частині постачання товару так і в частині повернення суми авансового платежу.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно із положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За своєю правовою природою договір №14082020 від 14.08.2020 року є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч.2 ст.220 ГК України якщо надалі прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав та перерахував на рахунок постачальника попередню оплату у сумі 161910,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №303 від 17.08.2020 року (а.с.18), проте відповідач товар не поставив.
Відповідачем під час розгляду справи повернуто 30000,00 грн. попередньої оплати за спірним договором (а.с.35), у зв'язку з чим позивачем на цю суму зменшено позовні вимоги.
Відповідач в судовому засіданні визнав суму основного боргу, щодо штрафних санкцій заперечував, зазначаючи наступне:
- про незгоду з обов'язком сплати нарахованих штрафних санкцій;
- що йому було незрозуміло надані позивачем креслення, тому не міг зробити обладнання;
- що позивач повинен був сам забрати обладнання у відповідача за умовами договору.
Щодо креслень суд зазначає, що вони дійсно наявні в матеріалах справи як додаток до спірного договору (а.с.16-17), однак ніяких посилань на дані креслення умови договору не містять. Як зазначили сторони в судовому засіданні ніяких інших додаткових угод чи специфікацій до договору не укладалося. Також матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо звернення відповідача до позивача з листуванням, претензіями, роз'ясненням, тощо.
При цьому суд зазначає, що спірний договір є договором поставки, а не підряду, тому посилання відповідача щодо неможливості виготовити обладнання по вині позивача є необґрунтованими.
Також, судом встановлено, що відповідачем не надавалися позивачу документи, передбачені п.3.2 Договору, що унеможливлювало виконання умов договору щодо поставки, навіть якщо б обладнання було готово до поставки позивачу.
Отже, позовні вимоги щодо повернення 131910,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню.
Щодо стягнення неустойки (пені) за порушення термінів постачання
Відповідач заперечує проти стягнення з нього штрафних санкцій, передбачених умовами договору, у зв'язку з незгодою з п.п.8.2., 8.3.Договору.
Суд не бере до уваги дані заперечення відповідача, оскільки договір підписано відповідачем особисто, зауважень при цьому не було, в судовому порядку договір не оскаржувався, недійсним не визнаний.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.7 ст.231 ГК України розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2. Договору встановлено, що за порушення термінів поставки понад десять календарних днів Постачальник починаючи з 11-го дня прострочення зобов'язаний оплатити Покупцеві неустойку в розмірі 0,1% від вартості не поставленого Обладнання, за кожен день прострочення (а.с.11).
Позивачем нараховано 41865,30 грн. пені за період з 15.09.2020 року по 15.03.2021 року (231,3 х 181 = 41865,30 грн. де 231,3 грн. - 0,1 відсоток від вартості не поставленого Обладнання (231300,00 грн. - п.2.1.Договору), 181 - кількість днів затримки).
Судом встановлено, що 17.08.2020 року позивачем здійснено передплату в сумі 161910,00 грн. (а.с.12).
Товар мав бути поставлений протягом 22 робочих днів з дня внесення авансу відповідно до п.5 Специфікації №1 до договору (а.с.15), тобто до 17.09.2020 року включно.
Відповідач не виконав зобов'язання у встановлений строк, чим порушив терміни поставки понад десять календарних днів, у зв'язку з чим повинен сплатити неустойку, починаючи з 11-го дня прострочення (п.8.2. Договору), а саме, з 28.09.2020 року.
Отже, позивачем невірно розраховано період початку прострочення поставки, не враховано всі вихідні та святкові дні, та невірно визначений початок нарахування пені відповідно до п.8.2. Договору.
Крім того, суд зазначає, що позивачем направлено відповідачу претензію від 29.01.2021 року про відмову від договору та повернення попередньої оплати.
Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення пені з відповідача за несвоєчасне повернення попередньої оплати.
Згідно зі ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, стягнення неустойки за прострочення поставки товару та за прострочення повернення попередньої оплати за один й той самий період є подвійною відповідальністю, що суперечить ст.61 Конституції України.
Тобто, стягнення неустойки за прострочення поставки товару, з моменту відмови позивача від поставки товару та вимоги про повернення передплати, припиняється.
Отже, кінцевий день нарахування пені за прострочення поставки товару має бути 04.02.2021 року, оскільки з 05.02.2021 року позивач вже нараховує пеню за неповернення попередньої оплати.
Підсумовуючи наведене, перевіривши відповідний розрахунок, з урахуванням встановлених періодів нарахування, суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 30069,00 грн. неустойки (пені) за прострочення поставки товару, за період з 28.09.2020 року (11 день прострочення поставки) до 04.02.2021 року (кінцевий день вимоги щодо поставки).
В частині пені в сумі 11796,30 грн. слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунковим періодом.
Щодо штрафу за порушення термінів постачання.
В розумінні ч.ч.2,3 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17 та від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17).
Відповідно до п.8.2. Договору, якщо термін постачання Обладнання порушено понад тридцять календарних днів до Постачальника застосовується штраф у розмірі 10% від вартості Обладнання (а.с.12).
Вартість обладнання відповідно до п.2.1. Договору становить 231300,00 грн. разом з ПДВ (а.с.9).
Позивачем нараховано 23130,00 грн. штрафу (231300,00 х 10% = 23130,00 грн., де 231300,00 - загальна вартість непоставленого обладнання, десять відсотків це ставка штрафу згідно з п.8.2 Договору).
Перевіривши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про його вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, а вимоги про стягнення 23130,00 грн. штрафу є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо процентів за користування чужими грошовими коштами.
Позивачем нараховано 2585,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за такою формулою (231300,00 х 136 х 3% : 365 де 231300,00 - загальність вартість непоставленого Обладнання, 136 - кількість днів затримки станом на 29.01.2020 року, а саме дата подачі першої претензії, 3% - ставка, що передбачена законодавством, 365 - кількість днів у році).
Позивач обґрунтовує нарахування вказаних процентів ст.ст.536, 693 ЦК України.
Суд не погоджується з даним нарахуванням, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Отже, за вказаною нормою, проценти можуть нараховуватися на суму попередньої оплати, а не вартості договору (обладнання), як зазначено позивачем.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За загальним правилом розмір і порядок одержання вказаних процентів встановлюються договором.
Судом встановлено, що укладеним між сторонами договором не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Такого розміру процентів за користування чужими грошовими коштами в разі невиконання договору поставки не встановлено законом або іншим актом цивільного законодавства.
Позивач при розрахунку % застосовує ставку - 3% по аналогії з ст.625 ЦК України, однак, це твердження є помилковим, з огляду на наступне.
За своєю правовою природою проценти є винагородою за користування чужими грошовими коштами. Це випливає зі змісту вже процитованої ст.536 ЦК України.
Однак, необхідність застосовувати до спірних відносин положення ст.625 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, так як правові підстави стягнення % за ст.536 та 625 ЦК України є різними.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Ч.2 ст.536 ЦК України передбачає, що такі проценти могли бути передбачені законом або договором. Договір про розмір процентів за користування чужими грошима між сторонами не укладався, законом чи іншим актом цивільного законодавства такий розмір процентів не встановлено.
Отже, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами сторонами в Договорі встановлено не було, як і не передбачено обов'язку відповідача сплачувати проценти на суму попередньої оплати.
Таким чином, позивач не підтвердив наявності у відповідача обов'язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 ЦК України, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 2585,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами відсутні.
Щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати.
У відповідності до пункту 8.3 вищезазначеного договору у разі здійснення Покупцем передплати і якщо Постачальником порушено терміни поставки більш ніж десять календарних днів «Покупець» має право відмовитися від подальшого приймання устаткування і зажадати повернення раніш сплачених сум, які «Постачальник» зобов'язаний повернути протягом трьох банківських днів з моменту отримання повідомлення «Покупця». Отриманим «Постачальником» повідомлення вважається після закінчення трьох робочих днів з моменту його відправлення «Покупцем» за адресою «Постачальника» зазначеного в договорі.
При несвоєчасному поверненні передплати «Постачальник» сплачує «Покупцеві» пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми, що підлягає поверненню, за кожен день прострочення і сплачує «Покупцеві» 30 відсотків річних від несвоєчасно повернутої суми за користування грошовими коштами (а.с.12).
Претензію направлено 29.01.2021 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с.19-21), таким чином прострочення повернення попередньої обліковується через три робочих дня з моменту її відправлення.
Позивачем нараховано 6152,58 грн. пені (161910,00 х 0.1% х 38 де 161910,00- сума авансового платежу, 0.1 відсоток - це ставка пені згідно з п. 8.3. договору, 38 - це кількість днів прострочення, починаючи з 05.02.2021 року по 15.03.2021 року).
В ч.2 ст.343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст.ст.1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши періоди нарахування та відповідний розрахунок позивача щодо нарахування пені за прострочення повернення авансу, суд приходить до висновку про його відповідність вимогам чинного законодавства України в сумі 2124,79 грн. пені, яка підлягає задоволенню.
В частині стягнення 4027,79 грн. пені слід відмовити через перевищення подвійної облікової ставки НБУ.
Щодо стягнення 30% річних за порушення термінів постачання.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторони у договорі (п.8.3) погодили стягнення 30% річних у разі прострочення повернення попередньої оплати (а.с.12).
Позивачем нараховано 5056,90 грн. 30% річних (161910,0 х 38 х 30% : 365, де 161910,00 - сума передоплати, 38 - кількість днів прострочення, починаючи з 05.02.2021 року по 15.03.2021 року, 30% - ставка, що передбачена п.8.3 договору, 365- кількість днів у році).
Перевіривши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, а вимоги по стягненню 5056,90 грн. 30% річних є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Підсумовуючи вищевикладене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення основного боргу, які підтверджені матеріалами справи та відповідачем не спростовані.
Однак, у зв'язку з невірними розрахунками штрафних санкцій, позов підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76-79, 80, 86, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландау" (адреса: 61106, м.Харків, вул.Індустріальна, буд.3; ЄДРПОУ 42128051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Сінтез" (юридична адреса: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м.Вишневе, вул.Лесі Українки, буд.33-А; адреса для листування: 69106, м.Запоріжжя, вул.Теплична, буд.7; код ЄДРГІОУ 41154321) 192290,69 грн., з яких: 131910,00 грн. попередньої оплати; 30069,00 грн. пені за прострочення поставки товару; 23130,00 грн. 10% штрафу за прострочення поставки товару; 2124,79 грн. пені за прострочення повернення авансу; 5056,90 грн. 30% річних за прострочення повернення авансу, крім того 2884,36 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "28" травня 2021 р.
Суддя К.В. Аріт