Копія
15 лютого 2021 року Справа № 160/14385/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпровського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- зобов'язати Дніпровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, згідно до вимог ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перераховувати постійно регрес її покійного чоловіка ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 є вдовою померлого ОСОБА_2 інваліда 3 групи. При житті покійний чоловік позивача отримував постійні виплати по регресу від Дніпровського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та був основним годувальником сім'ї. Йому було призначено 01.01.2006 року виплату по регресу за професійне захворювання, отримане на виробництві за значну втрату працездатності та здоров'я. Покійний чоловік позивача отримував виплату від фонду по регресу протягом більше 10 років. Всі належні дослідження для отримання страхової виплати за регресом покійний чоловік позивача пройшов при житті в повному обсязі. Позивач є пенсіонером за віком та на даний час не працює згідно стану здоров'я, а тому має право на отримання виплат по регресу від відповідача за покійного чоловіка.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
23.11.2020 року позивачем подано клопотання про приєднання доказів, з поясненням про те, що її сини померли, вона знаходиться у скрутному матеріальному становищі та надати матеріальну допомогу їй нікому.
03.12.2020 року від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому він просив замінити відповідача - Дніпровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на належного відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд . 93).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року клопотання Дніпровського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про заміну первісного відповідача задоволено, замінено первинного відповідача Дніпровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на належного відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд . 93).
03.12.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що відповідно до норм законодавства для призначення Фондом щомісячних страхових виплат особам, які мають на це право в разі смерті потерпілого, який раніше отримував виплати, обов'язково необхідний висновок спеціальних медичних закладів про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням. Розгляд питання про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням покладено виключно на МСЕК, а документом, в якому викладені висновки МСЕК щодо наявності або відсутності причинного зв'язку смерті з профзахворюванням, і який створює певні юридичні наслідки - є довідка встановленої форми. 01.10.2020 року на адресу Дніпровського відділення Обласної МСЕК №3 надійшла довідка про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням або трудовим каліцтвом від 24.09.2020 року серії НОМЕР_1 , згідно якої причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 з професійним захворюванням не встановлено, відтак, відповідач вважає, що підстави для призначення страхових виплат дружині померлого відсутні.
16.12.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій вказано, що висновки відповідача про відсутній причинний зв'язок смерті її покійного чоловіка з отриманим на виробництві професійним захворюванням є хибними та спростовуються наданими позивачем медичними документами, в який зазначено, що професійне захворювання легенів виявилось причиною смерті її покійного чоловіка.
28.12.2020 року представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача перераховувати постійно регрес її покійного чоловіка є некоректними та не відповідають ані термінології, визначеній в діючому законодавстві, ані нормам законодавства. Уповноважений орган - обласна МСЕК №3 надала відповідачу довідку про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням або трудовим каліцтвом від 24.09.2020 року серія АА №0000218, в якій вказано, що причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 з професійним захворюванням не встановлено. На думку відповідача, позивач обрала неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки відповідач не наділений правом вирішувати питання щодо встановлення причинного зв'язку смерті потерпілого з отриманим ушкодженням здоров'я та не може призначати виплати за відсутності документів, визначених законодавством.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Позивач є вдовою покійного ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 20.02.1971 року та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 03.11.2016 року.
11.10.2020 року позивач звернулась до Дніпровського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Дніпропетровській області із заявою про виплату їй страхових виплат за регресом, які виплачувались при житті її покійному чоловіку.
Листом від 16.10.2020 року за вих.№31.1-06/6012 «Щодо призначення страхових виплат» Дніпровським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Дніпропетровській області повідомлено позивачу, що висновком обласної медико-соціальної експертної комісії №3 (акт огляду МСЕК №7 від 24.09.2020 року) причинний зв'язок смерті чоловіка позивача ОСОБА_2 з професійним захворюванням, яке він отримав, працюючи в АТ «Дніпропетровський трубний завод», не встановлений, підстав для призначення та проведення страхових виплат у Дніпровського відділення не має.
Не погоджуючись з відмовою у виплаті страхових виплат за регресом, які виплачувались при житті покійному чоловіку, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я. (частина 1 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Частинами 1, 4, 7, 10 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Відповідно до ч.8 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.
У разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров'я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Одноразова допомога сім'ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку не виплачується.
Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітку потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість цих осіб.
Згідно з ч.1 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Частиною 2 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що такими непрацездатними особами є, зокрема, особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють.
Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року №11 затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат.
Пунктом 5.1 Порядку визначено перелік документів, обов'язок подання яких покладається на позивача, а саме для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:
заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;
копії паспорта;
копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;
копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);
довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Отже, для призначення страхових виплат за померлого чоловіка на позивача покладено обов'язок подання документів, перелік яких є вичерпний, та до складу вказаного переліку не входить довідка МСЕК.
Суд звертає увагу відповідача, що ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ані Порядком не передбачено обов'язок подачі позивачем саме довідки МСЕК. У Порядку відсутній відповідний обов'язок, а у Законі визначено, що причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
Медико-соціальна експертна комісія не є медичним закладом, а є експертним органом.
На підтвердження смерті ОСОБА_2 , яка настала внаслідок отримання ушкодженням здоров'я під час роботи в АТ «Дніпропетровський трубний завод» надано:
- довідка про смерть форми 106/о №376, в якій причиною смерті визначено хронічну обструктивну хворобу легенів із загостренням;
- лікарське свідоцтво про смерть за № 376 від 02.11.2016 року, в якому зазначено, що покійний чоловік позивача ОСОБА_2 помер від хронічної обструктивної хвороби легень із загостренням;
- протокол патолого-анатомічного дослідження № 305 від 31.01.2020 року, в якому в графі 20 зазначено (мовою оригіналу): «хронический бронхит в стадії обострения с явленнями очаговой сливной бронхопневмонии, змфизему легких, пневмосклероз. Течение заболевания осложнилось формированием хронического легочного сердца, интоксикацией с явленнями мелкоочагового зкссудативного серозного миокардита, развитием сердечно-легочной недостаточности которая и являлась непосредствинной причиной смерти».
Таким чином, медичними висновками було встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отримання ушкодження здоров'я під час роботи в АТ «Дніпропетровський трубний завод».
Проте, відповідачем під час розгляду заяви позивача від 11.10.2020 року, не було надано оцінки вказаним медичним висновкам.
В пункті 5.1 Порядку також визначено, що працівником управління (відділення) Фонду до справи про страхові виплати додаються:
- оригінал акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання (отруєння) за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України;
- оригінал висновку МСЕК про причинний зв'язок смерті потерпілого з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва чи професійного захворювання (у разі наявності);
- інформація з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про нараховану заробітну плату (дохід) та сплату страхових внесків.
Отже, обов'язок долучення висновку МСЕК покладено на працівника Фонду, а не на позивача, та примітка «у разі наявності» свідчить на необов'язковість долучення вказаного висновку.
Відповідачем має надаватись оцінка медичним документам, поданим позивачем на рівні з висновком МСЕК, при чому висновок МСЕК для відповідача в силу спеціального Закону, який регулює відповідні правовідносини - Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", не є обов'язковим та вирішальним при прийнятті рішення.
Отже, судом встановлено, що відповідачем не було досліджено в повному обсязі питання призначення позивачу страхових виплат за регресом, які виплачувались при житті її покійному чоловіку, не надано оцінку документам, які в силу Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", мають бути досліджені відповідачем при вирішенні вказаного питання, проте акцентовано увагу на документах, обов'язок подання яких не покладається на позивача за Законом.
Відповідно до ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачу у призначенні щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 , які виплачувались внаслідок ушкодження здоров'я від професійного захворювання.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Дніпровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, згідно до вимог ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перераховувати постійно регрес її покійного чоловіка ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення страхових виплат є дискреційним повноваженням органу соціального страхування. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного вище, а також дискреції відповідача в питаннях призначення страхових виплат, суд з метою ефективного захисту права позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 11.10.2020 року, про призначення страхових виплат, які виплачувались при житті її покійному чоловіку ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищенаведеного, виходячи із аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 цієї статті).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 810,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 03.11.2020 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 405,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 , які виплачувались внаслідок ушкодження здоров'я від професійного захворювання.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 11.10.2020 року, про призначення страхових виплат, які виплачувались при житті її покійному чоловіку ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 405 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.В. Кальник
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя В.В.Кальник
15.02.2021
Рішення не набрало законної сили 15 лютого 2021 р.
Суддя В.В. Кальник